Як свідчать дані медіамоніторингу, тренди сучасних політтехнологій змістились від банальної "джинси" та фейків – у бік більш тонкої гри на емоціях, створення міфів та мемів. Які теми для маніпуляції думкою виборців зараз у топі? Чому популізм є найбільш дієвою передвиборчою ідеологію? І головне, як зрозуміти, що вами маніпулюють, та не піддатись на "сірі" технології?
Про це, а також про ведмедика з "Чорного дзеркала" як ідеального кандидата, про "феномен Шарія" та екзамен для "нових облич" політикуму, у розмові з журналістом "СтопКору" Артемом Лагутенком розповіла кандидат політичних наук, доцент кафедри політології НАУКМА Людмила Зубрицька.
- Пані Людмило, спершу давайте поговоримо про те, нащо взагалі використовувати маніпуляції і міфи, меми в політиці?
- Насправді це головний інструмент політиків для того, щоб привернути увагу електорату у свій бік. Якщо ми говоримо про шляхи досягнення влади, то шляхи досягнення влади є різні.
Тобто є легітимні і правильні, чисті шляхи, коли ти просто доносиш свою позицію, коли ти говориш свою думку, коли ти чітко змальовуєш орієнтири, стратегії, за якими ти будеш діяти, навіть покроково. Насправді, усі ці програми передвиборні і кандидатів, і партій – вони спрямовані на те, щоб продемонструвати ось такий "білий" шлях.
Але ми розуміємо, що одними ідеями тут не відбудешся, тому що не всі люди читають програми, не всі розуміють, які тези хоче донести той чи інший політик. Тоді включаються, особливо в нашу епоху тотального популізму, трохи інші механізми – механізми маніпулювання.
Ми з вами говорили вже неодноразово про те, що у нас 80% людей голосують емоціями. Тобто вони не занурюються у суть повідомлення політиків. Так, їм цікава чудова гарна картинка, одне речення, два речення, яскрава обіцянка. Ось усе це, умовно кажучи, "сірі" технології маніпулювання, коли ми говоримо про те, що можна досягнути певної мети.
Наприклад, мета у нас – зниження тарифів. І тут хто як може. Ми знижуємо тарифи в 2 рази, в 4 рази, потім у 8 разів, а останнє бачимо – щось на декілька копійок чи на декілька десятків копійок вдалося знизити тариф на газ. Ось і все.
Насправді, люди не сприймають ось такі змістовні речі. Тобто вони не замислюються над сенсом стратегічних кроків. Насправді, можливо, і не всім це потрібно. Раніше, в часи, до смерті класичних ідеологій, тому що ми сьогодні говоримо, що класичні ідеології відмирають, тому що вони змішуються з різноманітними іншими формами свідомості і вияву, прояву, тобто у нас зараз немає класичного лібералізму, консерватизму, соціал-демократії, у нас є неолібералізм, неоконсерватизм, але в нашій країні перехідної демократії вони також не мають грунтновної основи і тому вони не спрацьовують.
Спрацьовують так звані тонкі ідеології – націоналізм, популізм, і саме сьогодні ми говоримо, що у нас епоха тотального популізму. А популізм – це завжди технологія, це завжди певний інструмент, що використовує саме маніпулювання. Тобто обіцянки в рамках популізму – це необхідний елемент. Основна мета популізму – це на свою сторону загітувати якомога більше виборців.
А що ти будеш їм обіцяти – це також дуже цікаво. Популізм пропонує таку біполярну картину світу. І саме ось ця біполярність дозволяє маніпулювати. Біполярність – це "ми – народ" і "вони – погані". І тут, де "вони – погані", можуть з’являтись корупціонери при владі або просто олігархи, або просто Кабмін, або просто Верховна Рада, ненажерливі депутати, тобто всі, хто завгодно.
Але в той момент, той же кандидат або та ж партія, які користуються інструментом популізму, говорить про що? Про те, що "ми – народ", "я з народом". Я з вами, я від вас, я відстоюю саме ваші інтереси. Хоча реально він перебуває в цьому таборі, він всеодно себе прирівнює до народу.
І ось це протистояння, ось ця біполярність, коли світ не сірий, а чорно-білий стовідсотково, ось це і є маніпулювання, як основний механізм саме популізму як такого. І саме в цьому доволі цікавим є те, чим послуговуються політики, вони використовують у цих маніпулятивних технологіях насамперед наші почуття, вони використовують наші цінності, вони грають нашими цінностями, і вони використовують наші емоції.
Зрозуміло, що найбільш яскраві емоції – це позитивні емоції. Тобто, як правило, ніхто не голосує за кандидата, який є похмурий, який говорить, що все погано, так жити не можна… Насправді голосують за чудового, веселого, який випромінює позитивні емоції, який викликає позитивні емоції – емоції надії, добра, світлого майбутнього, можливості змін. Ось саме за таких політиків голосують.
Якщо Ви пам’ятаєте, у "Чорному дзеркалі" це ось такий символ цього блакитного ведмедика, тобто так, чудово, він говорить суперські речі, він емоційно привабливий. Але насправді політику необов’язково бути… ефективному політику, який використовує інструменти для врегулювання суспільних інтересів, і основна його мета – задовольняти якомога більше суспільних інтересів в розподілі, тобто це мета державної політики. Будь-який політик не обов’язково має бути, умовно кажучи, "білим і пухнастим". Але це використання емоцій і маніпулювання емоціями.
Крім того, якщо ми говоримо з Вами про почуття, то найбільшим є почуття страху, почуття ненависті. І ми говоримо про те, що ось маніпулюють саме почуттям страху, нашим відчуттям страху, відчуттям втрати, як правило. Якщо говорити в нашій ситуації, коли Україна є вже тривалий час у стан війни, тобто сама війна – це певна коннотація негативна, і крім того, завжди є страх втрати, тому що війна – це жертви.
І тому закликання і звернення до ось цього тваринного страху, що ми можемо втратити державу, що ми можемо втратити якісь нові території, що ми можемо втратити суверенітет, що ми можемо втратити свободу слова, що люди можуть втратити свої права, що умовно кажучи, завтра почнеться знову активна мобілізація, наприклад – все це страхи, на яких грають політики. Якщо ми почуємо їхні слогани, їхні заклики, то в будь-якому вислові ми можемо знайти ось цей страх втрати, - відгук на який, намагаються знайти у звичайних виборців. І люди, звичайно, вони бояться. А тут – захисник, який може від цього певним чином огородити. І тому ми за нього голосуємо.
Ну і цінності, звичайно. Ми живемо в доволі цікавому суспільстві, але у нас класичні, традиційні, європейські цінності – це цінність свободи і цю свободу ми завжди боїмося втратити. І до речі, ось феномен того ж … тих же людей, які, умовно кажучи, були позбавлені свободи, як колишні політв’язні або вислані з країни, пам’ятаєте ось цей ефект "ми будемо реєструвати когось, ми не будемо реєструвати, він буде кандидатом, не буде, має право…", так?
Ось цей ефект людей таких, умовно кажучи постраждалих жертв, які в той же ж час грають на міфі про героя, тобто він герой, тому що постраждав, його позбавили свободи, викинули з батьківщини, він там просидів, умовно кажучи, 5-7 років в Естонії, в Росії чи десь за кордоном, умовно кажучи. І він повертається як герой.
І ось приклад яскравий – це партія Шарія, партія, яка умовно кажучи, імені однієї людини і червоних кульок, але зіграли на цінності – на цінності свободи. На цінності свободи слова насамперед. Звичайно, не без втручання нових технологій, онлайн-технологій, які є сьогодні і у цій кампанії, і у минулій продемонстрували свій яскравий вигляд та яскравий вплив. Але все ж таки, в основі лежить ця цінність, якою маніпулюють.
Крім того, якщо говорити про певні коннотації негативні, то звичайно, найбільший страх для всіх нас – це загроза продовження війни і поглиблення війни.
Але відчуття реваншу, ми завжди чуємо, є в дискурс-аналізі. Кожен накладає під цей термін, кожен наділяє його своїм сенсом, в залежності від того, в якому соціальному дизайні він живе, в якій соціальній ситуації він опинився. Хтось боїться реваншу Партії регіонів, хтось боїться реваншу повернення проросійських сил, хтось боїться реваншу націоналістів. Розумієте? Але це все маніпулювання насправді, реванш чого?
Якщо ми візьмемо сьогодні списки кандидатів, а їх доволі багато, то там дуже багато людей, прізвищ, які ніяк не могли не бути в Партії регіонів. Чому? Тому що партія була масова. І насправді було б дуже дивно, якби їх там не було. Тому що, якщо людина має волю до політики, то вона буде намагатися якимось чином продовжити своє політичне життя. І це такі лідерські якості політичні, від яких нікуди не дітися. І тому на регіональному рівні, звісно, у нас політики починають перевзуватися на ходу, дуже швидко. Тобто вони змінюють політичні партії, вчора вони ще були в партії "За життя", а сьогодні вони вже в партії "Голос" чи там в партії "Слуга народу".
Питання в іншому. Питання в тому, що це не люди такі, людина завжди пристосовується, людина раціональна за своєю суттю насправді, тобто вона хоче отримати найбільше вигод. Але питання в іншому, питання в тому, що правила гри, якщо б вони були чіткі, всім зрозумілі і не дозволяли робити таких вчинків, тоді все було б зовсім по іншому.
Питання в тому, що у нас політичне поле неврегульоване стовідсотково, неунормоване ні на законодавчому рівні, ні на рівні цінностей, сприйняття. І саме завдяки тому, що воно не врегульоване, ось ці політичні актори, які з’являються на цьому полі, вони дозволяють собі різні люфти. Якби нам, звичайно, потрібно переглядати законодавчу базу і доволі серйозно її врегульовувати, тоді б не було таких можливостей.
А насправді для мене іще один цікавий міф, який сьогодні побутує, яким маніпулюють – це міф про некомпетентність нових політиків, нових людей, нових облич, які йдуть в політику. Насправді можливо вирішити, розвінчати міф – та ввести екзамен насправді для всіх кандидатів, хай вони складуть якийсь іспит з політичної науки, з конституційного права. І тоді ви будете розуміти, наскільки ці люди компетентні, наскільки вони розуміють, ось і все.
Тобто чому, коли ти отримуєш науковий ступінь, ти маєш складати певні іспити, а тут, коли ти маєш працювати в сфері, вибачте, писати закони, де потрібно мати доволі багато хисту і розумітись в юридичних тонкощах, чому тут немає ніякого цензу?
Тому насправді є дуже багато ось таких моментів, на яких сьогодні намагаються грати політики. І саме маніпулювання ось такими нашими емоціями, нашими цінностями, тими міфами, в яких ми живемо, нашими страхами – все те, що дає комусь можливість набирати бали в очах електорату, комусь їх втрачати, ось і все.
- Пані Людмило, насправді ми всі розуміємо, що нами маніпулюють, але люди чомусь не звертають на це значної уваги. Можливо, вони не розуміють, наскільки це важливо і як це впливає на їхнє рішення. Чи є якийсь метод, якийсь спосіб з’ясувати, як маніпуляція впливає на аудиторію, як вона формує думки людини і її рішення?
- Насправді заміряти, наскільки маніпуляція впливає, можливо лише одним чином. Якщо наприклад, завтра вибори, а сьогодні ви стовідсотково впевнені, що будете голосувати за цю політичну силу. А завтра вибори і ви подивились якесь ток-шоу і завтра пішли проголосували за іншу політичну силу – оце стовідсоткове маніпулювання.
Зрозуміти, що тобою маніпулюють, можна лише в одному випадку – якщо намагатися скрізь бачити маніпуляції. Якщо ми ставимо завжди чітке питання, включаємо розум – не емоції, не цінності, а розум, і питаємо: чому саме так? Лише критичне мислення, лише аналіз ситуації, лише порівняння інформації з багатьох джерел і знаходження чогось одного спільного – це і є істина насправді, будь-яка.
Але для цього потрібно включати критичний аналіз. Не всі виборці хочуть це робити. Тому що це довго, складно, потрібно аналізувати великі обсяги інформації, і можливо для когось немає такого завдання стовідсотково. Тому включати критичне мислення повинні, на мою думку, професійні аналітики, які повинні пояснювати: дивіться, тут вами маніпулюють. Що неможна знизити ціну на газ в 4 рази за один день - це просто нереально. Тобто, умовно кажучи, пояснювати і аргументувати фактами, цифрами, стовідсотково, але які мають своє підкріплення. Тому що можна маніпулювати і цифрами, розумієте?
Мені дуже подобається ось цей приклад фреймінгу, коли, наприклад, старий радянський анекдот, доволі чудовий, який пояснював, у який спосіб одну й ту ж ситуацію можна показати з двох сторін. Так от радянська преса писала: російський спортсмен у виснажливій гонці у кросі виборов почесну срібну медаль, тобто друге місце. Американська преса цю ситуацію пояснювала таким чином: американський спортсмен у кросі між Америкою та Радянським Союзом прийшов першим. Ось і все, розумієте?
Тобто це, умовно кажучи, коли вас питають, по факту можна сказати одне й те ж саме: наприклад, 10% з людей, яким ця операція була зроблена, вмерли. А можна сказати, що 90% успішно вижили після такої проведеної операції. Вам цікавіше чути про 90% врятованих, правда? Але в залежності від того, який з цих фреймів Ви почуєте, Ви погодитесь на цю операцію чи не погодитесь, розумієте? І це також маніпулювання насправді.
Потрібно дуже багато оброблювати інформації, різні джерела порівнювати. Це рецепти боротьби з маніпулюванням. Ставити все під сумнів, шукати факти. Лише аргументованістю можна розуміти, чи можна подолати ось цей феномен. І зрозуміло, що якщо Ви дивитесь лише канали, які належать якимось одним олігархічним групам, то стовідсотково Ви будете піддаватись маніпуляції з їхнього боку.
Якщо Ви будете дивитись всі канали – спочатку, умовно, подивилися 112-й, потім подивилися Прямий, потім подивилися News One, потім подивилися 5-й, потім подивилися Україну і Інтер – розумієте, у нас з’явилось дуже багато каналів комунікацій. Якщо раніше ми всі читали газету "Дзеркало тижня", умовно кажучи, і дивились 1-2 канали телевізійні, то сьогодні ми можемо побачити до десятка.
Про "супергероїв" української політичної маніпуляції дивіться у сюжеті "Передвиборча гонка: як політики маніпулюють виборцями"
