"Прапор Перемоги" - це фейк, який почали розкручувати з 2007-го у Росії разом із георгієвською стрічкою. Раніше його тримали лише в музеї. "Прапороносці" Михайло Єгоров і Мелітон Кантарія Рейхстаг не штурмували. Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів автор книжки "Прапор Перемоги. Ігри для дорослих" Анатолій Пономаренко.
"Рейхстаг узагалі здався вранці 2 травня у рамках загальної капітуляції Берліну. У колишньому будинку німецького парламенту з 1939 року був розташований медичний архів. Пізніше додали шпиталь і пологове відділення славетної клініки "Шаріте". Ця будівля зовсім не підходила для встановлення "прапору Перемоги". Але ж історія навколо штурму вельми цікава", - говорить дослідник.
Ви кажете, що Рейхстаг штурмом узятий не був, а будівля уже не відігравала якоїсь важливої ролі у політичному житті нацистської Німеччини. Навіщо ж на її здобуття кинули такі сили та як виникла ідея з прапором?
Коли виявилось, що до Рейхстагу виходить 79-й корпус генерала Семена Перевьорткіна у складі 3 дивізій - 171, 207 і 150-ї, то було зрозуміло, що одна з них оволодіє ним. Тоді ж вирішили десь над містом почепити символічний прапор. Було багато будівель, які для встановлення прапора Перемоги були кращими - взяти хоча б Рейхсканцелярію, де Гітлер підписав план "Барбаросса", з 1943-го проводив засідання генштабу, де і помер. Там помер і Геббельс. Символом міста були Бранденбурзькі ворота. А Рейхстаг у цей період уже давно не діяв як будівля парламенту.
Рейхстаг захищали 4 побиті батальйони фольксштурму – загони ополчення, складені переважно з людей похилого віку, які там працювали сантехніками, електриками, кухарями.
За тиждень до початку останнього наступу відбулася нарада в Політуправлінні Першого Білоруського фронту, яким командував Георгій Жуков. Головний комісар при Жукові, генерал Костянтин Телегін зателефонував у приймальню Сталіна і запитав: "Над якою будівлею встановити прапор?". Через деякий час звідти прийшла відповідь - над Рейхстагом. Сталін, імовірно, просто не знав інших видатних будівель Берліну, а фотографії палаючого Рейхстагу, які йому демонстрували, справляли враження. Будівлю оголосили "лігвом звіра". Наступного дня про це вже знала вся армія, а згодом увесь радянський народ із подачі радянської преси.
Часто пишуть, що будівлю захищали відчайдушно і солдати, і есесівці - нічого подібного. Її захищали 4 побиті батальйони фольксштурму - загони ополчення, складені переважно з людей похилого віку, які там працювали сантехніками, електриками, кухарями. Їх всього було десь, за оцінками комбата Семена Неустроєва, близько 250 людей. Потім він приблизно порахував кількість полонених німців. Їх було 100-120. Взяття Рейхстагу доручили 150-й дивізії.
Звідки ж взялися знамениті прапороносці Єгоров і Кантарія та як готували прапор?
За "стаханівською традицією", почали призначати героїв. Політоргани стали підбирати кандидатів на підняття прапора. Треба було одного росіянина, одного грузина - глибокий реверанс у бік товариша Сталіна. Перша пара не підійшла. Виявилося, що з 2 старших сержантів один колись проходив у справі про шкідництво, а репутація мала бути бездоганною. Тоді взяли другу пару, з майже ідеальними біографіями - Михайла Єгорова та Мелітона Кантарію. Але й у них були свої недоліки - вони дуже мало провоювали, близько 3 місяців і ще не мали ніяких фронтових нагород. Щоб вони не загинули, а кандидатури були перевірені, їх перевели 26 квітня з лінійного підрозділу звичайної роти у підрозділ розвідки. Це означало, що їм було не обов'язково брати участь у повсякденних боях. Взялися за підготовку прапора.
Існує одна дезінформація, що виходить від полковника Федора Лісіцина, який головував політвідділом 3-ї ударної армії, що цей прапор був 1 із 9 прапорів, котрий роздали всім дивізіям цієї армії. Дійсно - 9 прапорів підготували у "Домі Радянської армії". Але усі були встановлені ще 22-23 квітня. Прапор під №5, що був виданий 150-й дивізії у ніч на 22 квітня, був установлений невідомо де. Ближче до 26 квітня Лісіцин зібрав своїх керівників політвідділів дивізій. І тут комісар 207-ї дивізії сказав, що вони направили бійців, щоб знайти і повернути назад прапор, установлений на якійсь кірсі. Хотіли встановити його на більш важливому об'єкті. Ось у той час, мабуть, муза Калліопа, відповідальна за епічну поезію, зійшла до Лісіцина. В нього виникла блискуча ідея зв'язати ці 9 прапорів із майбутнім прапором Перемоги. Він запустив цю "дурку" з надією, що вона принесе славу не тільки тим, хто встановлюватиме прапор Перемоги, але й йому, скромному, але ж енергійному полковнику.
На очах розгублених німецьких генералів розпотрошили якусь перину, випустили пір'я і нашвидкуруч зшили з неї великий червоний прапор.
26 квітня з політвідділу армії прийшов новий прапор під тим самим "№5" і був вручений полку Федора Зінченка, але той полк поніс дуже великі втрати і вже не міг штурмувати Рейхстаг. В його складі були ці 2 призначені прапороносці - Єгоров і Кантарія. Переводити їх в інший полк? На це вже і часу не вистачало. Тоді штурмувати Рейхстаг доручили 674-му полку 150-ї дивізії командира Василя Шатілова, командиром полку був підполковник Олексій Плєходанов. Допомагати йому мали батальйони Неустроєва. Після цього Плєходанов зайшов до Зінченка і спитав: "Ну що, будемо штурмовати Рейхстаг", а той міцно вилаявся: "З ким я буду штурмувати? З залишками батальйону Неустроєва? Так що роби це сам". В штурмі Рейхстагу була задіяна і 171-ша дивізія.
Що робив Плєходанов, коли зрозумів, що штурмуватиме він, а вся слава дістанеться сусідньому полку?
Це його дуже гнітило. Він думав-думав і надумав - викликав своїх розвідників, взвод Сорокіна, і доручив їм зшити великий прапор. Ті хлопці зраділи, побігли шукати по підвалах і знайшли якусь перину з червоного тику та двох німецьких генералів-медиків. Привели їх на командний пункт Плєходанова, розпороли на очах розгублених німців цю перину, випустили пір'я і зшили великий прапор. Він і став першим прапором Перемоги, що встановили 30 квітня. Точний час невідомий, але існує цифра 14:25. Це був уже другий штурм Рейхстагу. Взяти його не вдалося, але встигли повісити цей прапор. Там над входом до Рейхстагу була велика, майже восьмиметрова скульптура "Німеччина", "німецька мати - батьківщина". Велична жінка сиділа на величезному коні, а з двох сторін її стояли 2 алегоричні фігури - чоловік та жінка. Чіпляли туди. Двоє хлопців з 171-ї дивізії встановили інший прапор на колоні Рейхстагу.
Автор: grinnols.livejournal.com
Скульптура "Німеччина", що розташовувалася на даху Рейхстагу
Тоді ж нагору одразу пішли повідомлення. Жуков передзвонив Сталіну - і радянське радіо розповіло всьому світові, що над Рейхстагом уже постав червоний прапор. Прийшло поздоровлення від самого Сталіна, а кореспонденти, що злетілися туди, не побачили ні прапора, ні взятого Рейхстагу. Німці відсікли ту штурмову групу, зірвали прапор із даху. І тут розпочалась генеральська паніка. Шатілову, командиру 150-ї дивізії, пощастило, що його пересічна дивізія була у потрібний час у потрібному місці. Але йому звітували, що прапор висів не той.
Коли прийшла подяка від Сталіна, Зінченко вирішив, що ідея з прапороносцями відпала. Взяв пляшку шампанського, торт і пішов до Плєходанова вітати його з успіхом.
В цей час Єгоров і Кантарія сиділи у штабі 756-го полку і чекали на команду. Ризикувати їх життям було неможливо, тому що вони вже були призначені прапороносцями. Думали, коли Рейхстаг візьмуть, вони десь на видному місці повісять цей прапор. Ніхто тоді не збирався нагороджувати їх зірками героїв СРСР. Для цього призначались ордени Червоного Прапора - також дуже велика нагорода. Тим більше завдання було не важке - під охороною піти на дах і поставити прапор. Командир 171-ї дивізії полковник Негода звітував, що його бійці вже встановили прапор. Це розумів Шатілов.
Коли надійшла подяка від Сталіна, Зінченко вирішив, що ідея з прапороносцями відпала. Взяв пляшку шампанського, торт і пішов до Плєходанова вітати його з успіхом. Зірочки героїв обіцяли не тільки солдатам, а й їхнім командирам. Вони разом сфотографувалися десь о 16:00 30 квітня у внутрішньому дворі дому Гіммлера (будівля МВС Німеччини). А коли побачили, що прапорів вже немає, Шатілов передзвонив Зінченку з вимогою почепити прапорець де завгодно і будь-якою ціною, бо Жуков з усіх спустить 3 шкури. Тобто, кількість жертв немає значення.
Знімок з першої сторінки газети «Правда» від 3 травня 1945-го. Напис під знімком стверджує, що ви бачите прапор Перемоги. Прапор встановлено на вежі, а не на куполі і домальовано ретушером.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Друга світова - це смерть, голод, сироти, інваліди й розруха. Про це радянська влада воліла не згадувати"
І як вони спробували викрутитися із неприємної ситуації?
Послали свого друга Петра П'ятницького з прапором. Той уже добіг до сходів Рейхстагу і там його застрелили. Все ж вирішили, що Рейхстаг буде все одно взятий, тільки треба дочекатися темного часу, щоб не понести великих втрат. Бо солдати бігли майже відкритою площею. Третій останній штурм призначили на 22:00 того ж 30 квітня. І тоді вже пішов в атаку і батальйон Неустроєва. Всі 4 батальони, 2 з полка Плєходанова, 1 з полка Зінченка і один з полка Шаталіна увірвалися в Рейхстаг, щоб почепити хоч якийсь прапор.
Однак, командир 79 корпусу Генерал Перевьорткін не був посвячений в цю політичну акцію під назвою "прапор Перемоги". Він як і багато-хто з інших солдатів, офіцерів і генералів вважав, що будь-який прапор може бути встановленим. Політвідділ 79 корпусу підготував 2 прапори. Були створені дві добре оснащені групи із розвідників - артилеристів. Вони провоювали по 2-3 роки і таких втрат не несли, як звичайні піхотинці. Групи очолили капітан Маков і майор Бондар. Їм було вручено в штабі 79 корпусу по червоному прапору. Першою досягла результату група Макова. Володимир Маков був дуже обдарованим і хоробрим офіцером, мав 4 поранення і 5 орденів. На початок штурму у групі було 12 бійців. Добігли до Рейхстагу половина. Маков їм дав наказ - одразу на дах і чіпляти на самому високому місці прапор. Загітов, Лісіменко, Бобров і Мінін (є відоме фото) – піднялися нагору. І вони почепили прапор на тій же скульптурі "Німеччина". Вони не знали, що до них розвідники 674 полку вже чіпляли свій прапор, який німці зірвали.
Маков по рації доповів Перевьорткіну, що завдання виконано, що на пам'ятнику "якоїсь баби" почепили прапор 79 корпуса. Цю доповідь почув не лише Перевьорткін, в кабінеті у нього були присутні полковник Лісіцин, і замполіт корпусу Крилов. І тут доповідають, що якісь артилеристи почепили якийсь інший прапор. Виникла неприємна розмова між Лісіціним і Перевьорткіним. Лісіцін питає, а де ж прапор військової ради 3-ої ударної армії, який повинні були встановити і що це за прапор який почепили ваші бійці? Перевьорткін йому відповів, що ці дві групи артилеристів-розвідників були його очами та вухами на важливій ділянці. А що стосується прапорів, то людям неможливо було заборонити їх чіпляти. Вони і почепили.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кремль причетний до Голокосту: литовський сейм готує резолюцію
Чи влаштувало таке пояснення замполітів?
Пояснення було прийнято, тепер треба було вирішувати питання з прапором військової ради. Вони передзвонили генералу Шатілову і спитали де той прапор. Шатілов дзвонить Зінченку, а тому це питання як сніг на голову. Він думав, що вже питання відпало. Кинулись шукати цих хлопців: Кантарію і Єгорова, а їх вже відпустили зі штабу. А треба ж розуміти, що всі ці штаби і всі служби розташовувалися де прийдеться. Берлін був зруйнований вщент і світла не було ніякого. Ніч була дуже темна, ліхтарики слабенькі. Тоді Зінченко доручив своїм офіцерам розшукати прапороносців, а сам побіг виясняти обстановку в Рейхстазі. Бій вже припинився. Групи, що увірвалися до Рейхстагу зайняли десь 10-12 приміщень із 200-та. Далі вони не просувалися. Бо можна було перестріляти один одного, а німці відступили на цокольний поверх. І поверхи Рейхстагу були майже пустими. Солдат там не було. Ні радянських, ні німецьких.
Важлива політична акція зривалася на очах. Усім було страшнувато, що зроблять з ними.
Зінченко прибіг до рейхстагу. Питає Неустроєва що і як. Той доповідає, що його артилеристи почепили прапор і охороняють його. Тому що артилеристи розуміли наскільки важливий той прапор для них особисто, там ще з інших підрозділів підіймалося до 20 людей, що брали участь в охороні, їх прізвища записували в якийсь зошит. Багато хто хотів отримати обіцяні нагороди. Зінченко розіграв комедію. Він нагримав на Неустроєва, та питає: "Де прапор військової ради? Я ж розпорядився, щоб його несли в першим рядах атакуючих. Нагримавши подзвонив у свій штаб до начальника штаба майора Козакова. Той відповідає що Кантарію і Єгорова знайшли, але прапор знайти не можуть. Вони кажуть, що його не брали, їм сказали, що вони вже не потрібні і вони пішли. А прапор десь залишили. Пошукали у розвалинах, і нічого не знайшли. Важлива політична акція зривалася на очах. Усім було страшнувато, що зроблять з ними.
Як же тоді викручувались?
Замполіту Єфімову прийшла в голову блискуча ідея. У нього, як у замполіта, запаси цих прапорів були і він дав якийсь із прапорів цим прапороносцям, Єгорову і Кантарії. Вони під охороною взводу розвідки, 19 бійців, відправились у Рейхстаг з цим випадковим прапором. Єфімов і Зінченко думали, що зараз поставлять, докладуть, а вранці коли сонечко зійде, вони відшукають прапор військової ради і замінять вже встановлений прапор, на той що необхідно. Хто там буде розбиратися. Коли Єгоров з Кантарією прийшли у Рейхстаг, там уже працював аварійний штаб. Зінченко з Кондрашовим, начальником розвідки, та Нустроєв вирішували, що робити. Чіпляти цей прапор там де вже був почеплений прапор артилеристів було нерозумно. До того ж там вже було 2 прапори 79 корпуса. Треба було знайти якесь місце яке було відповідне для цього вирішального моменту і доручити взводу розвідників відшукати таке. Потрібна була людина холоднокровна і політично підкована. Неустроєв запропонував українця Олексія Береста, свого замполіта. Берест мав велику фізичну силу і воював з 1939 року. Пішов добровольцем ще на фінську війну.
Він привів цю групу. Їм ще пощастило, тому що вони не вийшли поблизу тої фігури "Німеччини" де у засідці лежали розвідники-артилеристи й охороняли свій прапор. Не зрозуміло як би вони відреагували коли почули б обережні кроки великої групи людей. Могла б статися трагедія.
Берест вивів їх з іншого боку і дуже вдало - там стояли 2 скульптури, кінні лицарі. Дуже часто пишуть, що це скульптури Вільгельмів Першого та Другого, але це не так, тому що не могли імператори тримати в руках піки – це була зброя рядових воїнів. І взагалі імператори, в основному зображаються з атрибутами влади. Бійці походили, а потім почепили на ближній скульптурі лицаря свій "лівий" прапор. Це в них зайняло 35-40 хвилин. Вони спустилися, доложили Зінченку, той одразу доложив Шатілову і заспокоїв генерала, що все в порядку. Прапор "військової ради" вже висить. Зінченко покинув Рейхстаг і забрав з собою Єгорова і Кантарію, бо вони мали обов'язково залишитись живими. Бій за Рейхстаг ще не закінчився.
Над Рейхстагом для фото встановили не той прапор - шанований сьогодні в Росії, «прапор перемоги» в метушні загубили, а коли знайшли, було вже пізно куди-небудь його чіпляти.
Прапор, нібито військової ради встановили, а що ж робити з іншими? Від них треба було позбавлятися і Перевьорткін о 5 годині ранку 1 травня дав наказ обом групам розвідників з'явитися до нього. Після того, як зняли охорону прапорів 79 корпусу не пройшло й 30 хвилин як ці прапори кудись зникли. Є декілька здогадок, хто це зробив та їх прізвища, але конкретних доказів немає.
Чи вдалося їм врешті знайти справжній прапор військової ради?
Його знайшли вранці - нинішній прапор Перемоги, але ж поміняти його можливості уже не було. Німці, десь о 10 ранку, почали контратаку, щоб вибити радянські війська з Рейхстагу. Це було 1 травня. Вже Гітлер покінчив життя самогубством, вже повтікали з рейхсканцелярії нацистські бонзи. А прості пенсіонери з фольксштурму цього ще не знали і відчайдушно відбивалися. Фольксштурм непогано захищався в Рейхстазі, бо вони добре знали всі ходи-виходи. Щоб персонал не пересікався з обранцями народу, було багато чорних ходів. Знали добре і систему вентиляції. Рейхстаг збудували 1894 року. Будівля була обладнана на той час по всім канонам техніки.
Все ж у дідусів не вистачило сил і атака захлинулась. Потім почалися пожежі – і німці, і радянські вогнеметники палили один одного. Взагалі в Берліні дуже широко застосовувалася ця зброя. В решті-решт Берлін капітулював. О шостій годині ранку 2 травня комендант міста підписав капітуляцію.
О 10 годині 2 травня почав здаватися і Рейхстаг. Це описав у мемуарах Олександр Бесараб, наш земляк. З'явилися білі простирадла і почали вивалювати німці. Це йшло 3 години.В цей час у Рейхстазі полковник Лісіцин направив кореспондента Анатолія Морозова, зі штабу 3-ї ударної армії, до Шатілова в 150 дивізію, щоб сфотографувати Єгорова і Кантарію з прапором на даху Рейхстагу для газет і журналів. Це було офіційне фото. Але у Зінченка була своя проблема, він не міг дозволити сфотографувати цих бійців з якимись іншим прапором, а не прапором військової ради. І шо робити?
Тоді він дав Морозову не тільки 2-х цих бійців, а ще 3-х бувалих розвідників, з якими він служив багато часу. І наказав їм, щоб вони вивели кореспондента не на східну частину будівлі, а на західну, там де скульптура "Німеччина". Він на 100% знав, що ніяких прапорів там уже нема – їх усіх познімали.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: США закликали Росію не фальсифікувати історію
Тобто вони намагалися обдурити фотографа?
Так, розвідникам треба було привести туди кореспондента, потім "подивуватися", що прапор зник. Кореспонденту слід було сказати - мабуть німці зняли. Анатолій Павлович дуже засмутився. Але все ж таки фото треба було робить. Він навколо роздивився і побачив неподалік від скульптури, що лежить на даху якийсь червоний прапор. Каже - ось же він. Це був прапор, який зняли німці, прапор з перини взводу Сорокіна. Німці кинули його на даху. Розвідникам тільки залишалося порадіти. Морозов відзняв цих 2-х хлопців з прапором Сорокіна. Це й була перша фотографія Єгорова і Кантарії. Морозов відзняв плівку, поганяв хлопців по сходах і поверхах. Ми знаємо тільки оцей знімок, де "прапороносці" удвох стоять. Але ж є і фото де присутні ще троє розвідників, але його не популяризували.
В руках прапороносців прапор зовсім не схожий на сучасний «прапор перемоги». Це саморобний прапор розвідвзводу С.Сорокіна, зроблений з німецької перини.
Морозов швиденько доклав Лісіцину про те що завдання виконане і відправився на аеродром, щоб доправити плівку до Москви. Але те що розповів Морозов Лісіцину, того насторожило. Попри зайнятість, він пішов особисто перевірити обстановку навколо Рейхстагу. І те що він там побачив його налякало. Хмари кореспондентів роїлися навколо. Були навіть кіношники. Про Єгорова і Кантарію ніхто нічого не знав. У центрі уваги знаходилися розвідники взводу Сорокіна. Вони безперервно давали інтерв'ю і фотографувалися. Коли ми бачимо у фільмах як бійці йдуть дахом і ставлять прапор, то ми бачимо взвод Сорокіна.
Знов, вся спецоперація "прапор Перемоги" опинилася під загрозою зриву. Зараз кореспонденти напишуть, нафотографують і розішлють матеріали по редакціях. А нафотографували багато.
Лісіцин повернувся до штабу, доповів Кузнєцову і о другій годині дня 674 полк з усіма розвідниками отримав "важливе завдання" і терміново покинув територію Рейхстагу, щоб не заважати офіційній версії з прапороносцями Кантарією і Єгоровим". Загалом з 30 квітня по 2 травня на Рейхстазі встановили близько 40 прапорів.
Німеччина. Перша фотографія «прапора перемоги». 19 червня 1945 року
Жуков зняв "прапор Перемоги" з параду.
Святкувати день перемоги вперше з 1945 почали у 1965 році. Попри поширену думку, на параді 1945 року "прапору Перемоги" не було. Куди ж він подівся?
"Жуков зняв "прапор Перемоги" з параду. Цей прапор мали пронести попереду всіх колон переможних радянських фронтів. І коли про це дізналися в 150 дивізії, вони від щастя втратили розум, взяли і написали на прапорі номер дивізії та інше. І коли Жуков побачив на репетиції параду прапор з таким написом, він дав команду його негайно відправити в музей. Недолугі виконавці перетворили "прапор комунізму, прапор Леніна, прапор соціалістичної батьківщини" у прапор звичайної пересічної дивізії. Якщо пронести прапор з таким написом попереду всіх військ, то це буде рівноцінно визнанню, що 150 дивізія зробила головний внесок у перемогу. Виходило, що всю війну виграла вона.
Зліва направо: Самсонов, Кантарія, Єгоров, Сьянов і Неустроєв перед репетицією параду. Остання фотографія «прапора перемоги» перед 20-річним ув'язненням у сховищах музею.
Цей прапор 20 років пролежав в архіві музею і навіть не виставлявся. Коли Хрущова зняли, потрібна була нова парадигма радянської спільноти. Тоді ж дуже суттєво змінилася доля героїв. Єгоров жив у нетрях. Після параду, в 1966 році для нього особисто побудували котедж з паровим опаленням, з телефоном. І Кантарії також не забули. В 1971 році йому дали чудову квартиру у домі, що стояв поруч з міністерськими будівлями в Абхазії. Призначили директором м'ясного магазину. "Прапор Перемоги" дістали з підвальних схронів і побудували для нього окрему залу.
Якою була подальша доля "прапороносців"?
Коли скінчився СРСР, в 1991 році становище "прапороносців" суттєво змінилося. Сім'ю Єгорова вигнали з котеджу. (Єгоров загинув у 1975 році). Жінка і дочка майже жебракували. Цивільна та військова влада долею жінок не переймалася. В 1993 році російські війська захопили Сухумі. Кантарію вигнали з квартири. Він кинувся до Москви та помер шляхом. Ніхто не прийшов попрощатися. Родину з квартирки вигнали.
У 1995 році 9 травня вперше незалежна Росія провела парад, де з'явився прапор Перемоги. Але його становище погіршилось порівняно з 1965 роком, тому що Єльцину дуже велику конкуренцію складали комуністи. Вони на своїх мітингах використовували цей "прапор Перемоги". Єльцин був змушений указом 1996 року заборонити використовувати його. Пропонували використовувати інший прапор, так званий "символ перемоги".
В квітні цього ж 2007-го, після промови Путіна, його призначили національною реліквією в законодавчому порядку. Нині він виконує роль другого державного прапора в так званих ДНР і ЛНР, а також в окупованих Росією Абхазії, Осетії та Придністров'ї.
×
#GPU-Modal-image-window .loader {
border: 16px solid #e8e8e8; /* Light grey */
border-top: 16px solid #C0343D; /* Blue */
border-radius: 50%;
width: 50px;
height: 50px;
animation: spin 2s linear infinite;
margin:auto;
}
/* The Modal (background) */
#GPU-Modal-image-window.modal-full-image {
display: none; /* Hidden by default */
position: fixed; /* Stay in place */
z-index: 1050; /* Sit on top */
padding: 50px 0 0 0; /* Location of the box */
left: 0;
top: 0;
width: 100%; /* Full width */
height: 100%; /* Full height */
overflow: auto; /* Enable scroll if needed */
background-color: rgb(0,0,0); /* Fallback color */
background-color: rgba(0,0,0,0.9); /* Black w/ opacity */
}
#GPU-Modal-image-window .modal-content-wrapper {
position: relative;
height: 95%;
width:100%;
/*display: flex;*/
/*flex-direction: column;*/
/*justify-content: center;*/
/*align-items: center;*/
/*align-content: center;*/
}
/*#GPU-Modal-image-window .modal-content-wrapper > div {
position: absolute;
left: 50%;
top: 50%;
transform: translate(-50%, -50%);
}*/
/* Modal Content/Box */
#GPU-Modal-image-window .modal-content {
margin: auto;
display: block;
max-width: 99%;
max-height: 99%;
}
/* Caption of Modal Image (Image Text) - Same Width as the Image */
#GPU-Modal-image-window .modal-caption {
margin: auto;
/*width: 80%;*/
max-width: 95%;
text-align: center;
color: #ccc;
padding: 15px 0;
height: 40px;
font-size:20px;
}
/* The Close Button */
#GPU-Modal-image-window .modal-close {
position: absolute;
top: 25px;
right: 55px;
color: #f1f1f1;
font-size: 40px;
font-weight: bold;
transition: 0.3s;
}
#GPU-Modal-image-window .modal-close:hover,
#GPU-Modal-image-window .modal-close:focus {
color: #bbb;
text-decoration: none;
cursor: pointer;
}
/* Add Animation - Zoom in the Modal */
#GPU-Modal-image-window .modal-content, #GPU-Modal-image-window .modal-caption {
-webkit-animation-name: zoom;
-webkit-animation-duration: 0.6s;
animation-name: zoom;
animation-duration: 0.6s;
}
@-webkit-keyframes zoom {
from {-webkit-transform:scale(0)}
to {-webkit-transform:scale(1)}
}
@keyframes zoom {
from {transform:scale(0)}
to {transform:scale(1)}
}
@keyframes spin {
0% { transform: rotate(0deg); }
100% { transform: rotate(360deg); }
}
/* 100% Image Width on Smaller Screens */
/*@media only screen and (max-width: 700px){
#GPU-Modal-image-window .modal-content {
width: 100%;
}
}*/
Джерело: Gazeta.ua/
