ЧИ ЗДІЙСНЮВАВ НАЧАЛЬНИК ГШ ЗСУ В.ЗАМАНА СИСТЕМНУ ДИВЕРСІЮ З ПІДРИВУ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ УКРАЇНИ?
Лише об’єктивна відповідь на це питання дозволить оперативно відновити боєздатність українського війська для забезпечення гарантованої протидії збройній агресії. Сьогодні, коли події у Криму довели, що Збройні Сили Російської Федерації з потенційного перетворилися на реального ворога та безжальну і цинічну машину, призначення якої поступове знищення суверенітету нашої держави, коли особовий склад Збройних Сил України докладає усіх можливих зусиль для протидії агресії Російської Федерації, як ніколи важливо визначитися із тим, хто винен у тому, що внаслідок багатьох років певні представники військового керівництва здійснювали системне знищення органів військового управління.
Звісно, повноцінну оцінку масштабів трагедії нашого війська внаслідок ретельно-спланованої диверсії, метою якою був цілковитий та абсолютний підрив обороноздатності держави органів військового управління дадуть уповноважені особи після проведення зрілого розслідування багатьох епізодів та визначення ролі і місця кожного генерала і офіцера щодо унеможливлення повноцінного здійснення особовим складом військ (сил) конституційний обов’язок щодо оборони України.
Але вже зараз можна сказати, що важливу руйнівну роль у цьому небезпечному сценарії грав очільник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних Сил України, який був призначений на посаду Указом екс-президента України В.Януковича в лютому 2012 року.
Керівництво держави вже зробило перший мужній крок у цьому напрямку, відкрито заявивши про факт чотирьохрічної цілеспрямованої диверсії з підриву обороноздатності держави. Саме про це наголосив на початку березня цього року Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. І наступним логічним кроком мають бути оприлюднені прізвища тих високо посадовців, хто організовував та здійснював диверсію щодо позбавлення Збройних Сил України здатності виконувати їх функціональне призначення, визначене Конституцією та Законами України.
Тим більше, що такі дії підпадають під особливу частину розділу 1 Кримінального кодексу України, а саме “Злочини проти основ національної безпеки України”. При цьому, відповідно до статті 17 Конституції України “оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладається на Збройні Сили України”.
Наслідки цілеспрямованої диверсії з підриву обороноздатності держави можна було побачити наочно у лютому-березні поточного року, коли практичні заходи Збройних Сил України зі стримування збройної агресії Російської Федерації проти нашої держави виявили неприпустимі недоліки у реалізації завдань за призначенням Генеральним штабом Збройних Сил України.
Новий начальник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних Сил України, призначення якого відбулося наприкінці лютого 2014 року, був змушений на ходу вносити необхідні зміни у систему управління. Але суттєво її змінити та пристосувати до вимог сьогодення в такий надто стислий термін виявилося неможливим через необхідність вживання системних кардинальних перетворень.
За умов агресії проти української держави виявилося, що Генеральний штаб Збройних Сил України, як головний військовий орган з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами у межах, визначеним Законом України “Про оборону України”, іншими законами України і нормативно-правовими актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України фактично обмежено готовий для функціонування за призначенням.
Читайте также: “Ми захищаємо народ і землю, а не владу”: генерал Марченко звернувся до українських суддів
Підтвердження тому – щоденні повідомлення цивільних засобів масової інформації про захоплення та блокування командування, військових частин, місць базування кораблів та катерів ВМС України, бездіяльність правоохоронних органів, пасивність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування Автономної Республіки Крим у виконанні оборонних завдань, неукомплектованості військовослужбовцями елітних військових частин на материковій частині України.
Більш того, офіцери, старшини, матроси підрозділів морської піхоти, військ берегової оборони ВМС України, які з самого початку виявляли стійкість та витриманість, патріотизм та вірність військовій присязі народові України, не відчували стійкого управління з боку вищих штабів та були фактично кинутими командуванням.
При цьому, відповідно до вимог статті 11 Закону “Про оборону України”, а також Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України до основних завдань Генштабу, у тому числі, відноситься: “безпосереднє військове керівництво Збройними силами; організація і контроль за здійсненням заходів, спрямованих на підтримання військ (сил) Збройних Сил та інших військових формувань і правоохоронних органів, Держспецтрансслуби і Держспецзвязку у постійній бойовій та мобілізаційній готовності”.
Зрозуміло, що недієздатний стан справ у виконанні завдань за призначенням Генеральним штабом Збройних Сил України не міг виникнути раптово. Більше того,це стало результатом процесу, який відбувався роками через хибне визначення системи та алгоритму управлінської діяльності, побудову системи органів військового управління та вертикалі штабів, організаційно-штатної побудови Збройних Сил, особливості підбору та навчання управлінських кадрів, запровадження системи підготовки військ (сил) та підготовки військових спеціалістів, розгортання сил спеціальних операцій та організаційного оформлення військових частин ВДВ, вироблення способу переходу на контрактний спосіб комплектування, організації професійної підготовки військовослужбовців контрактної служби, спрямованість навчань та тренувань, формування систем оперативного, тилового, технічного, морально-психологічного та медичного забезпечення тощо.
Внаслідок цього більшість з цих систем не витримала випробування функціонуванням Збройних Сил та виявила свою обмежену життєздатність в особливий період. І якщо у мирний час вдавалося “не помічати” та певним чином приховувати і безвідповідальність за кінцевий результат забезпечення дій військ (сили), вузьку спеціалізацію переважної більшості дубльованих підрозділів Міноборони та Генштабу, але вади запровадженої системи відразу виявилися за умов розгортання та застосування Збройних Сил України. Це навіть було зрозуміло вже під час стратегічних командно-штабних навчань у 2011 – 2012 роках, але Генеральний штаб знову ж таки волів цього “не помічати” та про необхідність корегування існуючого розподілу повноважень заяв не робив.
Але під час агресії проти України недоліки запровадженої системи розподілу повноважень між структурними підрозділами Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України стали більш, ніж очевидними. Наприклад, до цього часу не існує єдиного органу управління інформаційно-психологічною боротьбою, яка у ХХІ століттю є однією із вирішальних складових воєнного протистояння.
Лише розгляд деяких документів, в першу чергу, звітів Головної інспекції Міністерства оборони України щодо стану справ у Збройних Силах України за 2010 – 2014 роки, а також подальший детальний аналіз наведених у цих звітах відомостей надасть можливість будь-якій слідчій групі об’єктивно та неупереджено визначити причини, обставини та винних у занепаді Збройних Сил України.
До речі, спрямованість роботи Головної інспекції Міністерства оборони України, яка об’єктивно та неупереджено вивчала та аналізувала стан справ, спричинив підготовку деякими високопосадовцями до її ліквідації. На революційній хвилі наприкінці лютого 2014 року вони намагалися очолити Міністерство оборони України і ліквідувати небезпечні для їх власних амбіцій Департамент кадрової політики, Департамент військової освіти та науки і, особливо, Головну інспекцію Міністерства оборони України.
Добре, що цього разу переміг здоровий глузд, і в оборонне відомство прийшли люди, налаштовані на забезпечення ефективного функціонування за призначенням Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України.
Звісно, що до такого стану справ, зокрема, призвело те, що генерал-полковник В.Замана, виконуючи обов’язки начальника ГШ ЗСУ неодноразово відверто ігнорував всі застереження Головної інспекції, внаслідок чого відповідні концепція та державна програма реформування та розвитку Збройних Сил були прийняті за “уявленнями та баченням” Генерального штабу, яким керував генерал-полковник В.Замана.
Читайте также: Доба в ООС: 12 обстрілів, двох бійців поранено
Навіть після проведення Головною інспекцією на базі повітряного командування “Південь” експерименту щодо організації оперативним командуванням протиповітряної оборони у зоні відповідальності, під час якого була доведена нездатність оперативного командування ефективно здійснювати цю функцію.
Проте Генеральний штаб у 2012 році не зупинився у своїх намаганнях реформувати Збройні Сили у відповідності до свого задума. Колишній Міністр оборони Д.Саламатін, після нищівною для Генштабу доповіді Головної інспекції щодо планів фактичного знищення єдиної системи протиповітряної оборони держави, фактично був готовий зупинити руйнівні ініціативи “бойового генерала”, але був сам знятий з посади В. Януковичем.
Всі зазначені події відбулися вже після того, як Головна інспекція Міністерства оборони України неодноразово заявляла, що «індивідуальний підхід» начальника ГШ ЗСУ загрожував втратою боєздатності Збройних Сил України в цілому, а також фактичним знищенням єдиної протиповітряної оборони держави, внаслідок чого буде суттєво знижено рівень ефективного функціонування системи управління Збройними Силами.
Крім того, Головна інспекція застерігала В. Заману й про неприпустимість ліквідації командувань видів Збройних Сил (командувань Сухопутних військ, Повітряних Сил), помилковість знищення повітряних командувань та армійських корпусів та наукову необґрунтованість створення оперативних командувань “Північ” та “Південь” і передачі їм керівництва протиповітряною обороною в зонах відповідальності, а угруповання військ (сил) на півострові Крим під керівництвом командування ВМС практично перетворилося в окремі збройні сили.
До того ж, Головна інспекція неодноразово наполягала, що в результаті розвитку Збройних Сил за запропонованим Генеральним штабом “сценарієм”, буде створено небезпечне для нашої держави співвідношення бойових потенціалів України та суміжних держав на найбільш напружених з питань воєнної небезпеки оперативних напрямках.
Також, Головна інспекція доводила передчасність переходу у 2014 році Збройних Сил на комплектування виключно військовослужбовцями контрактної служби, яку форсував Генеральний штаб на виконання вимог Президента України В.Януковича, вочевидь з прицілом на майбутні президентські вибори 2015 року.
Всі перераховані факти свідчать не тільки про постійну боротьбу управлінських амбіцій В.Замани та його поплічників із здоровим глуздом, а й про те, що начальник ГШ ЗСУ володів усією палітрою палацових прийомів та інтриг. На підтвердження цього свідчить і його суперечлива позиція у досить делікатному питанні щодо використання ЗСУ для виконання антитерористичної операції.
На перший вигляд вся ситуація трактується ЗМІ наступним чином – В.Янукович віддав В. Замані наказ застосувати ЗСУ проти євромайданівців і той його проігнорував. Але існуючі документи, підписані начальникомГенштабугенерал-полковником В.Заманою, свідчать, що ситуація не така, образно кажучи, двохвимірна.
Зокрема, про наміри начальника ГШ ЗСУ виконати наказ В.Януковича застосувати військо проти народу свідчать його багаточисельні вказівки передавання Збройними Силами військової техніки у розпорядження Міністерства внутрішніх справ, а також надання допомоги правоохоронним органам, які діяли у столиці, у перевезенні та розміщенні бійцівВнутрішнійвійськ МВС України.
Ау телеграмі, відправленійкомандувачусухопутнихвійськ ЗСУкраїнита начальникуТилуЗСУкраїни, взагалі йдеться про “розміщення підрозділівВнутрішніхвійськнабазіоб’єднаногозбірногопункту Київського міськогокомісаріатуОперативногокомандуванняПівнічСухопутнихвійськ ЗбройнихСилУкраїни”. Наказдатований12 грудня 2013року та знову ж таки підписаний В.Заманою.
Крім того, відповідно до наказу № 313/12/2 від 18 лютого, під час протистояння в центрі Києва регламентувалося надання МВС 30 одиниць автомобільної техніки для “перевезення особового складу та забезпечення безпеки дорожнього руху”. А у рамках здійснення антитерористичних заходів передбачалося перебазування в місто Васильків двох вертольотів Мі-8 з резервними екіпажами і одного БАТ-2 (який мав можливість руйнувати барикади). Також військові мали надати у розпорядження МВС три прожектора на вантажівках та одну гучномовну станцію звукомовлення.
Отже, факти свідчать про те, що, як кажуть в народі, «очі бояться, а руки роблять». В цьому контексті цілком нелогічним (!) виглядає й “покарання” за “непокору”, а саме – наступне призначення генерал-полковника В.Замани заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони України згідно з Указом Президента України (на той час) Януковича В.Ф. від 19.02.2014 № 87/2014, який, відповідно до Конституції України, очолює РНБО.
Є велика впевненість, що всі наведені факти є не просто службовою недбалістю. І саме завдання компетентних органів полягає у з’ясуванні справжніх причин прийняття начальником Генерального штабу руйнівних для боєздатності країни рішень: непомірні амбіції, некомпетентність, неприпустима недалекоглядність або щось інше.
Про необхідність такого аналізу свідчать події сьогодення, коли як ніколи потрібні точкові рішення для збереження України. І перш за все це стосується необхідності зупинити дії тих високопосадовців, які довгий час руйнували правовий та управлінський фундамент адекватної боєздатності Збройних Сил України!
…Крім того, широко відомі факти, коли ускладнення прибуття визначених військових частин Збройних Сил фактично були спричинені офіцерами та члени їхніх родин. Пасивне, явно неохоче виконання військовослужбовцями сумнівного наказу – головна причина неучасті підрозділів Збройних Сил України у кровавому протистоянні. А звинувачення офіцерів органів військового управління, військ (сил) у “підписанні” звернення щодо підтримки державного конституційного устрою та легітимної на тій час вертикалі влади взагалі суперечать основним принципам існування збройних сил цивілізованих країн, а саме: принципу єдиноначальності та неучасті у політичній боротьбі. Немаловажний і той факт, що ініціатива у вигляді зазначеної директивної телеграми, виходила від Генерального штабу, яким керував генерал-полковник Замана В.М.
Також, є незаперечні факти того, що Збройні Сили України не стали та й не намагалися стати самостійною політичною силою та, фактично, не втручалися в перебіг суспільно-політичного протистояння, інакше рахунок загиблих вимірювався би не сотнями, а тисячами громадян України.
Прикро, що наведені епізоди і досі не стали предметом розгляду вищим керівництвом держави, яке наразі не зробило навіть кадрових висновків стосовно екс-начальника ГШ ЗСУ генерал-полковника В.Замани. Адже, його сьогоднішня висока посада - Уповноваженого за діяльністю Міністерства оборони України і досі дозволяє йому реалізовувати корупційні схеми з дерибану майна ЗСУ, розстановки на ключові посади особисто відданих людей, готових просувати хабарні та відкатні схеми, а також, що найголовніше, бути за межами досяжності контролюючих органів.
Звісно, що звинуватити будь-якого громадянина України в скоєнні злочину має право лише суд за поданням компетентних правоохоронних органів. Більш того, що через особливу важкість ймовірного правопорушення, розслідування має буде проведено Генеральною прокуратурою Україною. Крім того, надважливою умовою для справедливого покарання є створення Верховною Радою України спеціальної комісії з розслідування цілеспрямованих дій з підриву обороноздатності держави.
Але, в той же час, громадянський обов’язок незаангажованих ЗМІ полягає у необхідності донести до української громадськості деякі факти, розгляд яких сприятиме об’єктивному розбору ситуації у цьому надважливому для подальшого функціонування української державі питанні.
При цьому, має бути рішуче відкинута та ніяким чином не повинна впливати на об’єктивність розслідування ані приналежність до певних політичних кіл, ані заслуги у сприянні революційним змінам, корпоративність, особиста відданість чи жага реваншу та помсти.
Інакше не будуть з’ясовані першопричини та обставини руйнування обороноздатності армії за її основними складовими. В свою чергу відсутність ретельного “діагностування” загрожує оперативному відновленню боєздатності Збройних Сил України для забезпечення гарантованої протидії агресії.
Віктор ЛОГВІНЕЦЬ.
P.S.:До речі,в світлі скоєного екс-начальником ГШ ЗСУ, варто повернутися й до корупційних діянь його Першого заступника – адмірала Ігоря Кабаненко, який, наприклад, користуючись наданими повноваженнями, всіляко сприяв покращенню умов, так би мовити «служби» своєї дочки – І.Кабаненко.
Зокрема, щодо незаконного нарахування їй грошової премії державного службовця за підсумками роботи 9 та 12 місяців (наказ від 10.10.2012 № 67 та наказ від 26.12.2012 № 89) всупереч вимог Положення про преміювання працівників центрального апарату МОУ ГШ ЗСУ (наказ МОУ від 13.12.2006 № 727), відповідно до якого премія не нараховується працівникам, що знаходяться у відпустках, тимчасово непрацездатні, навчаються з метою підвищення кваліфікації, у тому числі за кордоном. В ході розслідування встановлено, що премія І.Кабаненко була виплачена у 2012 року, без відповідних для цього законних підстав у порушення діючих керівних документів.
Адже, згідно наказу МОУ від 13.08.2012 № І. Кабаненко І.І. з 4 вересня 2012 року по 21 лютого 2014 року була направлена для навчання на курси підготовки з англійської мови (м. Сан – Антоніо, штат Техас, Сполучені Штати Америки) з подальшим навчанням на курсі підготовки магістрів у галузі міжнародної безпеки та цивільно-військових відносин школи післядипломної освіти Військово-морських сил Сполучених Штатів Америки (м. Монтерей, штат Каліфорнія). До речі, сподіваюсь ні в кого не виникне підозри, що вказане кадрове відрядження було пролобійовано високопоставленим татком.
Крім того, дочка адмірала занадто швидко отримувала 11 та 10 ранги державного службовця (накази начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.10.2009 № 63 та від 14.09.2011 № 60 відповідно). Причому 10 категорію І.Кабаненко отримала у межах 5 (!) категорії посад. З цього приводу службовим розслідуванням було встановлено, що 08.01.2013 року за вих. № 304/3/32 тимчасово виконуючим обов’язки начальника Головного оперативного управління – заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-майором В.Назаровим порушено клопотання перед начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України щодо присвоєння І.Кабаненко вищого рангу державного службовця у межах п’ятої категорії посад державної служби достроково та надано відповідне подання.
При цьому, у вказаному поданні, яке стало підставою для присвоєння їй чергового рангу державного службовця достроково (наказ начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України від 08.01.2013 № 2), генерал – майором В.Назаровим не вказано, за виконання яких саме особливо відповідальних та небезпечних завдань І.Кабаненко гідна присвоєння вищого рангу державного службовця, а також коли саме та перебуваючи на якій саме посаді вона (І.Кабаненко) зазначенні завдання виконувала.
ОРД 02
