Чоловік Олег Іванович – колишній оперуповноважений, дружина Тетяна Анатоліївна – інспекторка у справах неповнолітніх, а разом – це міцна родина, яка майже пів століття успішно долає життєві негаразди, підтримуючи один одного.
Олег Іванович Антоненко - пенсіонер органів внутрішніх справ Донеччини. Він прослужив в оперативних підрозділах більше 17 років, однак після виходу на пенсію не припиняє діяльність, а активно бере участь у вихованні молодих фахівців поліції. Його професійні підказки та настанови вже не раз стали у нагоді й допомогли розшуковцям Покровського відділу поліції в оперативних діях при розкритті злочинів.
Так, ще навчаючись у педагогічному училищі, у 1970 році Олег Іванович почав працювати нештатним співробітником відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності. Вже через рік молодий чоловік отримав від керівництва грамоту за відзнаки у роботі, а ще через рік – керівництво головного управління відзначило його й нагородило цінним подарунком - годинником, яким Олег Іванович дуже пишається й носить з гордістю до сих пір.
Після служби в Збройних Силах у 1975 році Олег Антоненко прийшов працювати до Красноармійського відділу міліції на оперативну посаду інспектора дитячої кімнати. З кожним днем міліціонер відчував жагу до розкриття злочинів і, отримавши погони молодшого лейтенанта, почав працювати в карному розшуку.
«Я одразу зрозумів, що карний розшук — це моє. Ніколи не хотів бути ні слідчим, ні дільничним, — розповідає Олег Іванович. — Люди зверталися до нас за допомогою, в їхніх очах була надія, яка стимулювала нас розкривати злочини. Ми в прямому сенсі жили на роботі, поспати вдавалося кілька годин та втоми не було відчутно. Ми йшли до результату».
Надійною підтримкою для розшуковця була і залишається його родина. Дружина Тетяна Анатолівна, як ніхто інший розуміла чоловіка, тому що сама була офіцером і працювала інспектором у справах неповнолітніх. Разом вони ще зі школи та й досі їхні очі світяться любов’ю, коли дивляться один на одного.
«Я бачила, як мій чоловік весь свій час присвячує роботі, однак не сварила його за це, а навпаки – намагалася не навантажувати побутом. Та й коли я сама працювала в міліції, мій день був розписаний по хвилинам. Територія обслуговування була дуже велика. Необхідно було постійно проводити профілактичні заходи із батьками та неповнолітніми, також особливої уваги потребували родини, в яких батьки зловживали алкоголем, а вихованням дітей ніхто не займався. Додому я поверталась втомленою, але з відчуттям того, що сьогодні я зробила ще одну корисну справу, а можливо й врятувала чиюсь дитячу долю»,- згадує Тетяна Анатолівна.
Слід зазначити, що і до цього часу Тетяні Анатолівні телефонують її підобліковці, розповідають як склалося їхнє життя та дякують за те, що не залишила їх тоді напризволяще, а своєчасно допомогла, вказала як слід діяти.
Подружжя пригадало випадок, коли вони разом із іншими міліціонерами шукали зловмисників, які скоїли неправомірні дії відносно неповнолітньої. Тоді була проведена кропітка, трудомістка робота, інформація збиралася по крихтам, опитували місцевих мешканців, вчителів, школярів і крок за кроком правоохоронці таки вийшли на слід зловмисників та спіймали їх. До пошуку порушників тоді активно долучилися і небайдужі громадяни.
«Всі ми зітхнули із полегшенням, коли розшукали злочинців. В своїй роботі розшуковці повинні бути холоднокровними, однак деякі моменти з пам’яті не викреслити. Те почуття, яке з’являється від розкриття злочину не можна передати словами, саме воно, на мою думку, підштовхує на подальші успіхи в роботі»,- зізнається Олег Іванович.
Подружжя разом 44 роки. За цей час було пережито багато чого та оптимізм, щирість, довіра, любов та підтримка – це те, що допомогло Олегу Івановичу та Тетяні Анатолівні зберегти родинне тепло і стати гідним прикладом для всіх нас.
