Минуло 28 років з дня смерті легендарного правоохоронця. Його професійна діяльність та добра слава увіковічена в монументальній скульптурі біля главку поліції Одещини та музеї правоохоронних органів нашого краю. На знак пошани герою, якого цінували колеги, любили прості люди, поважали і боялися злочинці, наші історики дістали з полиць архівні спогади про нього.
Давид Курлянд народився в 1913 році в Одесі на Молдаванці. Його сім'я переїхала в місто біля моря незадовго до народження хлопчика з далекого литовського Вільно. Батько майбутньої легенди одеського карного розшуку був простим пічником, а мати - домогосподаркою, яка виховувала трьох дітей. Життя сім'ї не було безхмарним. Потрясіння, викликані Першою світовою війною, революціями і Громадянською війною, вдарили по родині Курляндів. Грошей катастрофічно не вистачало і на столі не кожен день був навіть звичайний хліб. У 1920 році помер батько сімейства і Давида, як наймолодшого, мати віддала в дитбудинок, де дітей хоча б якось годували. На держзабезпеченні хлопчик був не довго - в 1922 році демобілізувався з армії старший брат, який забрав Давида до себе.
Час розгулу злочинності, численних банд і лихих нальотчиків на кшталт Мішки Япончика, які господарювали в місті під час Громадянської війни і після, надовго відклався в пам'яті юного Курлянда. Мабуть, уже тоді він вирішив, що буде боротися з цією чумою, що отруює життя чесних городян.
Попрацювавши кілька років пічником, шевцем, робітником на фабриці, де познайомився з майбутньою дружиною Надією, він потрапив у добровільну народну дружину. Працюючи на одному лише ентузіазмі, молодий одесит вперше серйозно зіштовхнувся з жорстокими реаліями одеського злочинного світу. На початку 30-х років дружинники не тільки патрулювали вулиці, стежачи за порядком, а й брали участь у серйозних операціях правоохоронних органів і навіть в захопленні небезпечних озброєних злочинців. Курлянд вирізнявся проміж колег своєю ініціативністю та кмітливістю і швидко був помічений керівництвом, яке запропонувало йому роботу в карному розшуку. Давида відразу ж взяли на посаду помічника оперуповноваженого. Так у 1934 році почалася історія одеського «вовкодава».
Перші дні роботи відзначилися для Курлянда важким потрясінням: двоє його колег були вбиті бандитами. Це був урок на все життя: далі Давид суворо дотримуватиметься принципу не ризикувати даремно підлеглими та не давати спуску злочинцям.
За кілька років Курлянд пройшов шлях від помічника до старшого оперуповноваженого. Грамотний і наполегливий, справжній трудоголік, він прискіпливо і максимально точно планував операції, розкривав найскладніші справи і не допускав помилок, діяв обдумано і напевне, розуміючи, що від нього залежить життя товаришів і успіх всієї команди. Курлянд тісно працював з агентурою, впроваджувався в банди, брав участь в операціях, завжди виходив на слід і «брав» злочинців. За розум і проникливість, що проявляв на службі, колеги називали його «професором у боротьбі з бандитизмом», а кримінальники – «одеським вовкодавом». Така вже була у нього непохитна хватка: якщо брався за справу - забезпечував «клієнтам» невідворотність покарання.
У 1941 році, коли прийшла війна, Давид Курлянд до останнього брав участь в обороні міста і був нагороджений медаллю «За оборону Одеси». А залишаючи місто, ще не знав, що мати і сестра з дітьми, які залишилися в Одесі, будуть розстріляні окупантами.
Під час евакуації, з 1941 по 1944 рік, Курлянд, як досвідчений співробітник карного розшуку, боровся з бандитизмом вже в Узбекистані. У Ташкенті та Фергані він перебував на посаді начальника карного розшуку. І це у двадцять вісім років! А в день звільнення Одеси, 10 квітня 1944 року, на танку в'їхав у рідне місто.
Старший оперуповноважений відразу ж приступив до роботи. Післявоєнну Одесу буквально накрило хвилею злочинності. Німецькі диверсанти, які залишилися в місті з метою дестабілізації мирного життя, часто нападали на солдатів та офіцерів, які повернулися з фронту, вбивали за зброю і продуктові картки. Орудували в Одесі великі групи кримінальників, такі як «Чорна кішка», «Додж 3 * 4», «Одеський Тарзан», а також безліч дрібних банд і грабіжників-«індивідуалів». Безпечно дістатися дому можна було лише в супроводі автоматників. Приходячи грабувати, нападники могли вирізати цілі сім'ї. Та зусиллями Давида Курлянда і його колег місто було очищене від банд в найкоротший час - злочинців відправили на Колиму, а ватажків, що чинили запеклий опір, знищили.
Як боролися з кримінальнім елементом у повоєнній Одесі, Давид Курлянд описав у своєму щоденнику спогадів. На 200-х сторінках описані найгучніші справи, розслідувані ним. Можливо, в майбутньому вони надихнуть письменників на сюжети з красномовними заголовками «Імпортний макінтош», «Яшка-Китайчик», «Котикова шуба», «18-річний губернатор», «Флегмона або ...», «Моца і К та інші».
Давид Михайлович мав незаперечний авторитет у колег, а кримінальники його поважали і боялися одночасно. Багатьом він допоміг повернуться до нормального життя, причому не методом тиску й погроз, а завдяки вмінню знаходити підхід до людини. Досвідчений злодій-рецидивіст міг «зав'язати», якщо дав слово самому Курлянду.
Не слухаючи пліток, не помічаючи бруду, що виливався на нього недоброзичливцями, в своєму житті Давид Курлянд керувався законом «Двох П - порядності і професіоналізму». Він завжди був відкритий для нових ідей, але ніколи не поспішав негайно приймати будь-яку. Готовий був врахувати чужу думку, але в кожному разі сам вирішував, що піде на користь справі. Завжди пам'ятав, що для прийняття остаточного рішення необхідні ясний розум і холодна голова. Емоції - поганий порадник. Напрочуд чутливі, безпорадні, метушливі натури викликали у нього роздратування. Він був упевнений в тому, що для досягнення наміченої мети потрібні організованість, дисципліна і мобілізація прихованого потенціалу. І в тому, що розпочату справу не кидають на півдорозі.
Курлянди проживали в комуналці на Соборці, в знаменитому будинку Папудова. Жили дружно, як було заведено в одеських двориках. У квартирі все було зроблено руками Давида Михайловича, який був відмінним господарем. «Одеський вовкодав», громовиця кримінальників сам ходив по Привозу і «робив базар». Його дочка Світлана стала вчителем математики, а син Анатолій - військовим.
У 2008 році біля будівлі Головного управління Національної поліції в Одеській області (тоді - одеського обласного управління МВС України в Одеській області) було встановлено пам'ятник скульптора Олександра Токарєва та архітектора Володимира Глазиріна співробітникам післявоєнного карного розшуку. Вдивляючись в обличчя цього бронзового міліціонера, який простягає руку бронзовим голубам, можна побачити риси хороброго і разом з тим доброго, скромного, проникливого та інтелігентного капітана Давида Михайловича Курлянда. Хто не вірить - може прийти і переконатися...
За матеріалами музею ГУНП в Одеській області