Панова Наталія Володимирівна

Коротка біографія

 Українська державна службовиця, на посаду в системі ФДМУ перейшла після багаторічної роботи у сфері державної виконавчої служби та регіональних підрозділів Фонду.

Станом на 2025 рік обіймає одну з ключових управлінських посад у Фонді державного майна України, що належить до категорії політичних посад та посад з особливо високим рівнем відповідальності в державному секторі.

Освіта

Панова має дві вищі освіти, здобуті в ДВНЗ «Ужгородський національний університет».

Вона закінчила навчання за спеціальностями «Правознавство» та «Міжнародні економічні відносини», що сформувало базу для подальшої роботи у сфері юриспруденції, державного управління та регулювання майнових процесів.

Кар’єра

Професійний шлях Панової почався у системі державної виконавчої служби, де вона працювала понад десятиліття.

З 2005 по 2011 рік обіймала посаду державного виконавця у Закарпатській області.

У 2011–2019 роках очолювала управління ДВС у регіоні, що включало керівництво виконавчими провадженнями та організацію роботи підрозділів юстиції.

У період 2019–2024 років працювала в системі Фонду державного майна України. Спочатку як начальниця управління забезпечення діяльності ФДМУ в Закарпатській області, а також як заступниця начальника регіональних підрозділів Фонду у Львівській, Закарпатській та Волинській областях.

З травня 2024 року перейшла до центрального апарату Фонду державного майна України, де згодом у травні 2025 року була офіційно призначена заступницею Голови ФДМУ.

Державна служба та діяльність

У межах роботи у Фонді державного майна України Панова бере участь у конкурсних та кадрових процедурах, зокрема у складі комісій, що займаються відбором кандидатів до державних органів.

Посада заступниці Голови ФДМУ відноситься до категорії відповідальних державних посад, які передбачають управління державними активами та участь у процесах приватизації та розпорядження державним майном.

Володіє англійською, угорською та словацькою мовами.

Панова має відзнаки Міністерства юстиції України, зокрема почесну грамоту за професійні досягнення.

У період керівництва регіональними підрозділами ДВС Закарпатської області показники ефективності роботи підрозділу входили до числа найкращих в Україні, займаючи позиції у межах 2–5 місця за результативністю.

Статки

Майновий портфель заступниці голови Фонду державного майна України Наталії Панової складається щонайменше з восьми земельних ділянок, трьох житлових будинків, двох квартир у власності та ще однієї орендованої квартири, а також гаража в Ужгороді.

Згідно з декларацією за 2025 рік, найбільша частина нерухомості посадовиці зосереджена на Закарпатті. У її власності перебувають дві земельні ділянки площею по 1500 квадратних метрів у селищі Середнє Ужгородського району, набуті у 2012 році. Також вона володіє земельною ділянкою площею 503 квадратні метри в Ужгороді, ділянкою площею 671 квадратний метр у селі Подобовець Хустського району та ділянкою площею 600 квадратних метрів у селі Солочин Мукачівського району.

Окремий масив нерухомості розташований у селі Малі Геївці Ужгородського району. Там Наталія Панова є власницею ще трьох земельних ділянок площею 3300, 2310 та 190 квадратних метрів відповідно. Загалом площа земельних активів посадовиці перевищує 10 тисяч квадратних метрів.

Крім земельних ділянок, Панова задекларувала три житлових будинки. Найбільший із них розташований в Ужгороді та має площу 196,2 квадратного метра. Ще два житлові будинки площею 47,6 та 28,1 квадратного метра розміщені у селі Малі Геївці.

Також у власності посадовиці перебувають дві квартири. Перша - квартира площею 68 квадратних метрів в Ужгороді, яка з 1994 року належить їй на праві спільної сумісної власності разом із трьома представниками родини Чубірків. Друга квартира була придбана у липні 2025 року в Києві. Її площа становить 67 квадратних метрів, а задекларована вартість - 4,8 мільйона гривень.

Окрім цього, з червня 2025 року Наталія Панова орендує ще одну квартиру в Києві площею 59,9 квадратного метра.

Серед іншої нерухомості у декларації зазначений гараж площею 52 квадратні метри в Ужгороді, який перебуває у власності посадовиці з 2018 року.

Однією з найбільших фінансових операцій року стало саме придбання столичної квартири. Для її купівлі Панова сплатила 1,25 мільйона гривень власних коштів, а решту суми оформила як відстрочку платежу. Станом на кінець 2025 року її борг за договором купівлі-продажу становив 3,55 мільйона гривень.

Попри значні витрати на нерухомість, посадовиця задекларувала суттєві заощадження. Наприкінці року вона зберігала готівкою 2,614 мільйона гривень, 85 тисяч доларів США та 25 тисяч євро. Ще понад 350 тисяч гривень розміщувалися на банківських рахунках.

За підсумками 2025 року Наталія Панова задекларувала 1,71 мільйона гривень зарплати у Фонді державного майна України, понад 540 тисяч гривень інших доходів від ТОВ «Закарпаттяенергозбут», близько 26 тисяч гривень банківських процентів, а також подарунок у грошовій формі на суму 2 мільйони гривень від Олени Чубірко. Саме цей подарунок став одним із найбільших джерел надходжень за рік. Пізніше були додані зміни до декларації - ще один подарунок від тієї ж особи у розмірі 1,5 млн грн.

Публічний образ і згадки у пресі

Одним із ранніх розгорнутих публічних матеріалів про Наталію Панову стало інтерв’ю 2015 року «Ранкова кава з Наталією Пановою», опубліковане на закарпатському медіаресурсі Zaholovok.com.ua.

У матеріалі Панова на той момент була представлена як керівниця державної виконавчої служби Закарпатської області, під керівництвом якої регіональні показники роботи входили до числа найвищих в Україні — у межах 2–5 місця за ефективністю.

У розмові вона описувала специфіку роботи державного виконавця як постійне занурення в людські конфлікти та складні життєві ситуації, особливо у справах, що стосуються сімейних спорів і дітей. Окремо підкреслювала, що ця робота потребує високого рівня емоційної витримки та вміння працювати з людьми у кризових обставинах.

Значну частину інтерв’ю займала критика кадрової політики у системі державної служби того періоду. Панова висловлювала думку про політизацію призначень у сфері юстиції та відсутність системного підходу до реформ, зазначаючи, що ключові рішення часто ухвалюються не за професійними критеріями, а за політичною доцільністю.