"Україно свята, мати героїв, зійди до серця мого" — саме так Ярослав Бабич виховував тих, хто приходив на вишкіл до тоді ще полку "Азов". Він вчив майбутніх військових не лише воювати, а й розуміти, за що саме вони борються.
Відомий адвокат, який у часи режиму Януковича захищав людей, один із засновників та головний юрист "Азову", працював над законопроєктами і вірив у сильну правову державу. Він жив своєю справою й усе робив задля України. Та поруч із ним завжди була дружина — вірна товаришка і партнерка Лариса Бабич.
У відвертому інтерв’ю для СтопКору пані Лариса згадує Ярослава Бабича не лише як громадського діяча та патріота, а й як людину, яка до останнього жила Україною.
– Пані Ларисо, вже минуло 10 років від моменту смерті Ярослава Бабича, вашого чоловіка. Який перший спогад про нього зараз спадає на думку?
– Болісний спогад. Людина була патріотичною, віддавалася своїй справі. Я розуміла, що це йому дуже важливо, його це надихає. Я старалася бути для нього партнером-товаришем, щоб людина реалізовувалася в тому, що він добре вміє. Він писав законопроєкти, віддавав їх депутатам і казав, що це все задля України. Я пам’ятаю, як він писав закон про люстрацію (Закон України "Про очищення влади") на Майдані, то я його взагалі не чіпала, бо людина була повністю в роботі. Знаєте, спогад такий, як людину підбили в процесі. Ця людина могла б зробити ще так багато корисного для України.
– Розкажіть, як ви з Ярославом познайомилися?
– Я пам’ятаю, що це було на День юриста. Ми зустрілися в одній компанії, і після цього все стрімко зав’язалося. Таке відчуття, ніби цю зустріч спланував хтось зверху. У нас було дуже багато спільних тем для розмов. Він дуже любив історію. До речі, він ходив у Драгоманова на історичний факультет і у Тараса Шевченка на юридичний – це все одночасно.
– Ярослав Бабич брав активну участь у подіях на Майдані, а згодом став одним із засновників і головним юристом тоді ще полку "Азов". Також він очолював навчально-мобілізаційний центр.
– Так, він займався відбором військових. Перші військові всі проходили через нього. У той час чоловіка вдома взагалі не було: коли він приїжджав, то ми вже спали, а вранці встигали йому тільки сніданок дати.
– З ким із побратимів по "Азову" він найбільше підтримував зв’язок?
– З багатьма людьми. З багатьма істориками, особливо з Олегом Однороженком. Також із Миколою Кравченком, який теж уже загинув. Олена Толкачова, вона зараз у Андрія Білецького. До речі, Микола Кравченко мені особисто казав про те, що мого чоловіка вбили.
– Ваш чоловік був помічником Андрія Білецького в період його депутатства. Якими були їхні стосунки та що для нього означала ця співпраця?
– Спочатку все було добре. Потім у них почали розходитися інтереси.Знаєте, можна було б теж добре влаштуватися і стрімко підійматися кар’єрними сходами. Але мій чоловік і Олег Однороженко не хотіли йти цим шляхом. Ярослав дедалі більше розчаровувався в тому, що відбувалося, і навіть хотів піти з "Азову". Такої ж думки був і Микола Березовий (позивний — "Береза"), чоловік Тетяни Чорновол — він теж казав, що "риба гниє з голови".
Дана інформація записана зі слів Лариси Бабич. Редакція СтопКору наразі не може ані підтвердити, ані спростувати ці твердження.
– Розкажіть, хто такий Сергій Коротких (позивний – Боцман), як він опинився в Азові?
– Мій чоловік після Революції Гідності починав із "Правого сектору", бо на той момент Андрій Білецький перебував у СІЗО, адже у нього була там справа по Харкову. Сергій Коротких тоді просився до "Правого сектору", але його ніхто не хотів брати, знаючи його біографію. Він був агентом фсб, потім були ж відео, СБУ це усе публікували. Також Боцман деякий час очолював "Русское Национальное Единство". Але незважаючи на це, Білецький сказав, що Коротких буде в "Азові", бо зверху дали вказівку його взяти. Після цього з "Азову" пішло багато патріотичних людей.Ярослав був дуже засмучений цією ситуацією. Зазначу, що Коротких не воював, а заробляв гроші. Займався охороною об’єктів Ріната Ахметова, і це мені говорили багато військових: казали, що це дуже принизливо, бо ти людина патріотична, а тебе не питає ніхто, тебе піднімають вночі і все. Це усе відбувалося під прикриттям Арсена Авакова.
За даними британських журналістів із Bellingcat та українських медіа, Сергій Коротких (позивний – Боцман ) у різні роки фігурував у матеріалах щодо ймовірних зв’язків із російськими та білоруськими спецслужбами. Зокрема, український журналіст Дмитро Чекалкін у своїх публікаціях зазначав, що Коротких нібито міг розпочинати кар’єру у структурах російських спецслужб та білоруського КДБ. Про це також писало видання 4Studio.
Водночас сам Сергій Коротких публічно заперечував усі звинувачення у можливому шпигунстві чи співпраці з російськими спецслужбами. Офіційного підтвердження цієї інформації з боку Служба безпеки України станом на зараз немає, тому наведені твердження залишаються непідтвердженими.
Станом на момент підготовки матеріалу 3-тя окрема штурмова бригада не надала відповіді на наше звернення щодо коментаря Андрія Білецького. Також не вдалося зв’язатися із Сергієм Коротких за наявним номером телефону.
– У 2025 році Сергій Коротких очолив відділ підготовки штурмовиків у новостворених штурмових військах.
– Спершу він був керівником стратегічних об’єктів України, потім став офіційним мільйонером, знову ж таки під прикриттям Арсена Авакова. У нього була дуже гарна піар-кампанія з росії, платив їм великі гроші. Коли я ходила на допити, то працівники СБУ запитували мене, чи знаю я про те, що Боцман придбав собі житло в Домінікані. Він повернувся в Україну, щоб знову заробляти гроші. Сьогодні йому шукають посаду, щоб була без ризиків для життя та можна було знову заробити гроші. Все ж таки гроші в Домінікані почали швидко закінчуватися, і знову він тут. Будуть пробувати робити з нього героя.
Зауважимо, що ця інформація лише зі слів героїні інтерв’ю, яку ми нічим не можемо підтвердити чи спростувати.
– Повернімося до останніх тижнів життя Ярослава. Якими вони були?
– Останні тижні Ярослав мене дуже контролював.Часто телефонував, запитував, чи я вдома, чи двері зачинила. Він зателефонував мені з Карпат, коли у них там була військова підготовка, сказав: "Знаєш, тут вже навряд чи щось зміниться, я, напевно, буду йти з „Азову"". Я вже розуміла все, але запитала його, що там, він відповів, що це не телефонна розмова, краще вдома обговорити.
– Чи було якесь передчуття, що може щось відбутися?
– У мене була тривога, але я не могла собі пояснити, що це таке. Дивлюсь по його голосу, бо він мені каже: "Я буду займатися законопроєктною діяльністю, займуся центром законотворчих ініціатив", — у нього було багато планів. І я вже до цього ставилася із полегшенням, оскільки Андрій Білецький почав себе погано проявляти. Було страшно, що він не цінує людей: сьогодні ти йому потрібен, а завтра вже ні. Ярослав почав відстоювати тих людей. Він намагався Андрію пояснити, що ті люди — цінні кадри. До того ж Ярослав вже хвилювався, що Боцман активно почав завозити з росії людей у їхнє середовище.
– Вже влітку 2015 року пресслужба полку "Азов" заявила, що у власній квартирі знайшли мертвим відомого адвоката та одного із керівників штабу "Азова" Ярослава Бабича. Якою у Вас була перша реакція?
– Коли мені це повідомили , я думала, що просто помру. Ярослав був моєю справжньою половиною. Він для мене був цілим світом. Коли він працював адвокатом, я йому допомагала. У нас такий гарний тандем у роботі виходив. Я з ним могла про все поговорити, Ярослав був дуже люблячим батьком. Це мрія, а не чоловік. То була моя людина.
– Яким для вас був той день, коли ви дізналися про те, що сталося з Ярославом?
– Я була в Бердянську з дітьми. Після приїзду додому він мав мені зателефонувати. Поки чекала на його дзвінок, заснула. Прокинулася о пів на четверту ранку — не було дзвінка від нього. Думаю, це на нього не схоже. Він взагалі дуже відповідальним був, завжди писав: "Я вдома, не хвилюйся", і мене просив писати. Але я подумала: можливо, він втомлений, заснув. На другий день я почала його шукати, і тут Роман Зварич каже мені, що Ярослав організував зустріч і не прийшов на неї, а ось це взагалі не в його стилі. Усі йому телефонували, і звісно, телефон розрядився. Потім я попросила азовців підійти до квартири, вони стукали, телефонували — і нічого. Я просила їх повернутися ще раз, але знову нічого. Звичайно, я ж зверталася в поліцію, але там, як завжди, відповіли: коли мине три доби, тоді передзвоніть. Там взагалі по-хамськи спілкувалися. І потім я вже сказала, щоб виламували двері. Ми знайшли майстра. Пізніше майстер розповідав, що реакція людей, які були поруч у той момент, виглядала так, ніби вони все знали заздалегідь.
– У одному зі своїх інтервʼю Ви розповідали , що після смерті чоловіка Ви прийшли за деталями до слідчого , який вів цю справу, але Вам відмовили, ще й запитали, чи Ви довіряєте тим, із ким приїхали. Чи могли б Ви розповісти про цей епізод детальніше.
– Я тоді не могла зрозуміти, чому мені, дружині, не дають ознайомитися зі справою. Я говорила слідчому: "Чому мені справу не дають? Як це так? Я ж дружина". А він мене запитує: "А ви вірите тим людям, які вас привозять, вашим опікунам? Бо щойно вони мені сказали в ультимативній формі нічого не показувати". Тоді я прямо при ньому зателефонувала журналістам, бо на початку справою цікавилося багато людей. Після цього він погодився показати матеріали — близько 50 фотографій. На одній із них я побачила дивну конструкцію і запитала, що це. Слідчий відповів: "Я теж хотів би вас про це запитати". Також у морзі він сказав, що дуже співчуває мені й що це "дуже дивне самогубство". Водночас усім своїм виглядом давав зрозуміти, що не може нічим допомогти. Згодом справу передали іншому слідчому, і тоді мені сказали, що вона перебуває на контролі у Арсена Авакова. Я пройшла справжні сім кіл пекла: зі справи зникали матеріали, свідків не хотіли допитувати, хоча люди самі приходили давати покази. Інша слідча теж говорила, що нічого не вирішує, і радила звертатися до тодішнього заступника міністра МВС Вадима Трояна.
– Чи правильно я розумію, що вас багаторазово відмовлялися визнавати потерпілою у справі?
– На той момент мене 12 разів не визнавали потерпілою, сьогодні цих відмов уже більше. У постанові пишуть, що мені і моїм дітям не завдано ні моральної, ні матеріальної шкоди, і тому відмовлено у статусі потерпілої. Усі кажуть, що такого бути не може, а я даю почитати постанову, і реакція очевидна — люди в шоці.
– У 2018 році один з основних ідеологів полку "Азов" Олег Однороженко заявив у себе на Фейсбук про людей, які, на його думку, були причетними до загибелі Вашого чоловіка. Хотілося б почути вашу думку: що ви про це думаєте?
– Одна людина зв’язала мене з колишнім водієм Білецького, і він розповів мені багато різних речей. От коли б я повернулася в Україну, то мала б із ним побачитися. Але якимось чином він вистрибнув із вікна. Офіційна версія, буцімто він був напідпитку. Але ж ви розумієте… Він хотів зі мною поговорити, бо його мучила совість, адже Ярослав був його товаришем. У ту ніч, коли вбили Ярослава, він був водієм. Цей чоловік багато бачив, і йому прямо сказали, що не дай Боже слово — грохнуть. Єдине, що він сказав: добре, що я тоді поїхала за дітьми, бо план вбивства був інший —Ярослав мав загинути в машині, нібито через займання газової установки. За його словами, якби я була з ним, то загинула б і я. Мене окремо не планували вбивати, але в такому разі шансів вижити не було б. Також він сказав, що поліція б не приїхала вчасно — навіть якби телефонували, вони б з’явилися лише після "вказівки зверху", коли все вже було б зроблено.
Усі ці твердження є словами Лариси Бабич. Підтвердження цієї інформації немає, і редакція не може перевірити достовірність цих заяв.
– Офіційна версія — самогубство. Водночас Ви та деякі колеги Вашого чоловіка висловлювали сумніви щодо цієї версії.
– Уявіть собі: дитяча кімната, на дитячій шведській стінці голого повісити перед трьома портретами власних дітей. Це ж настільки вони насміялися. Те, як він був повішений, я навіть не можу передати… Товста мотузка на шиї, руки затиснуті. Мені у той час допомагала Ганна Маляр, бо вона виросла з Ярославом. Вона ж криміналістка і каже: "Тут дурню зрозуміло, що людину задушили ззаду". А потім мені від Білецького з "Азову" казали: "Ти не сором свого чоловіка". А чим я маю його соромити? Люди підлаштували таке підле вбивство, я повинна навпаки відмити його чесне імʼя.
Видання Антикор публікувало висновки юриста-кримінолога Ганни Маляр щодо стану розслідування загибелі Ярослава Бабича. За словами Ганни Маляр, через відсутність доступу до матеріалів справи без відповіді залишається неузгодженість офіційної версії слідства про причини смерті з виглядом странгуляційної борозни, зашморгу на шиї загиблого та іншими ознаками, які видно по фото неозброєним оком, а саме:
1. на фото загиблого видно декілька странгуляційних борозен, дві з яких мають суцільний замкнутий, а не косо-висхідний характер. Чи дало слідство відповідь щодо походження замкнутих странгуляційних борозн? Адже такі борозни нехарактерні для вертикального повішання;
2. нетипове для повішання розташування вузла на зашморгу – під підборіддям, а не на потилиці. Таке розташування вузла залишає можливість для доступу кисню, що ставить під сумнів настання смерті саме від цього зашморгу. Тому, занепокоєна громадськість та, насамперед, вдова загиблого потребують пояснень та коментарів правоохоронців з приводу дослідження цієї обставини.
– У 2016 році справу було закрито, правильно?
– Так, справу дуже швидко закрили. Потім ми домагалися її поновлення, зокрема, нам допомагав народний депутат Володимир Ар’єв. Пам’ятаю один випадок: до справи долучився слідчий із Київської прокуратури. Він сказав: "Я найкращий слідчий, дайте мені два тижні — я вивчу справу". Минуло два тижні, і він прямо сказав мені: "Я не буду займатися цією справою. По-перше, тому що мені її просто не дали — у поліції мене фактично послали і наполегливо порадили не лізти в це". Також він казав, що справа перебуває на особистому контролі Арсена Авакова.
– Азов з того часу суттєво змінився. На вашу думку, яке місце займає внесок Ярослава у історію "Азову" сьогодні?
– Він разом з Олегом Однороженком сильно працював над ідеологічною складовою "Азову": проводили вишколи, займалися освітою. Він приділяв увагу забезпеченню бійців — шукав кошти, діставав обмундирування, організовував постачання, зокрема домовлявся про термобілизну через американські контакти. Пам’ятаю випадок, коли його колишні клієнти як адвоката передали допомогу — привезли велику суму грошей. Він казав, що це було як у голлівудському кіно: чемодан доларів. Потім вони з хлопцями йшли ставити їх у банк. Завдяки цьому вдалося закупити берці, каски та інше спорядження. Він постійно їздив на Схід на місяць-два, повертався звідти з історіями. Казав мені: "Ось я тут сиджу у Києві, маю багато роботи — законопроєкти, становлення і оформлення "Азову", але хочеться туди, на Схід". Дуже пишався тим, що отримав відзнаку за оборону Маріуполя, бо брав участь у бойових діях.
– Пані Ларисо, що для Вас сьогодні означає слово "справедливість"?
– Розслідування справи мого чоловіка. Винуватці мають бути покарані. Я вже стала сильною, не буду говорити, як я все це тягнула на собі. Треба було піднімати трьох дітей.
– Що б ви хотіли сказати жінкам, які переживають втрату близьких і шукають сили жити далі?
– Перший час дуже складно давати поради, бо біль такий, що нічого не працює. Наприклад, коли є діти і ти бачиш продовження, то твій обов’язок — про них дбати. Я тоді дивилася на дітей, вони щось там їдять, а я думала: "Боже, ну що б не було, буду знаходити радість у дітях", і, звичайно, у мене була ціль розслідувати вбивство мого чоловіка, а що вже буде потім — мені певний час було неважливо. Я дуже хотіла розкрити це підле вбивство, бо він настільки всім довіряв, а вони так з ним вчинили. І обов’язково треба знаходити для себе якусь реалізацію: ось проходить трошки часу, і воно все набуває сенсу.
Приєднуйся до нашої армії антикорупціонерів! Підписуйся на нас у Telegram, Facebook, Youtube, Twitter, Instagram і TikTok!
