Студентка Львівської національної академії мистецтв Вікторія Картавцева, батько якої стоїть на захисті України, предметом своєї дипломної роботи обрала музей-хаб у львівському волонтерському центрі "Захистимо Україну Разом", засновником якого є місцевий стопкорівець Віктор Палас. Цінність музеєфікації війни та волонтерства зі свого боку окреслили як засновник простору, так і авторка наукової роботи із завідувачкою кафедри.
Керівник Львівського регіонального осередку ВГО "Стоп корупції" Віктор Палас, який також кермує роботою волонтерського центру "Захистимо Україну Разом", зазначив, що одна зі студенток Львівської національної академії мистецтв готує дипломну роботу про артефакти, розміщені в музей-хабі на території центру, а саме "Адаптація мистецьких практик та менеджменту в умовах війни: створення культурного простору на базі волонтерського центру".
Сучасна військова культура в науковому річищі: що стало поштовхом обраної теми наукової роботи?
Задля заглиблення в походження зазначеної дипломної роботи ми поспілкувались із її авторкою, студенткою Вікторією Картавцевою, та завідувачкою кафедри менеджменту мистецтва Олесею Дацко.
Студентка відзначила, що тему для дослідження їй запропонував науковий керівник Іван Щурко. Викладач, він же громадський діяч та голова депутатської комісії з культурної спадщини та туризму Львівської обласної ради, за розповідями Олесі Дацко, кілька десятиліть як займається дослідженням поховань героїв, військових практик – і знаний як один із кращих фахівців у сфері меморіалізації.
Ідея для наукової роботи відчутно близька для Вікторії, адже тема війни стосується її особисто:
"Мені дуже імпонувала ця ідея через те, що в мене сам батько військовий, і хочеться, щоб зараз всі долучалися максимально так, як це було на початку повномасштабної, щоб розуміли, якою ціною нам дістаються вільні мирні хвилини. Тому дуже хочеться, щоб це було задокументовано, закарбовано, висвітлено на майбутні роки".
Розповідаючи про перебіг роботи, авторка зазначила, наскільки вагомим є дистанційне усвідомлення того, що відбувається в зоні бойових дій:
"Тому дуже, з одного боку, і цікаво, з іншого – боляче. І про те, що можемо показати те, що маємо — ці всі здобутки, подарунки військових, ці всі артефакти, які знаходяться у Віктора на складі. І досить цікаво, пізнавально щось дізнатися — звідки воно взялося, яка історія, яка цінність там є і от що хочеться донести іншим людям".
Взаємодія волонтерів між собою як рушійна сила
Завідувачка кафедри Олеся Дацко також координує роботу волонтерського осередку в межах академії, а тому часто взаємодіє з Віктором Паласом щодо навчання, допомоги й проведення спільних заходів:
"Наша волонтерська спільнота дуже така, знаєте, близька між собою, і ми маємо такі, знаєте, як би вже родинні відносини серед тих волонтерів, які багаторічно допомагають фронту.
Ми обмінювалися матеріалами, сітками, якоюсь допомогою, яка в нас була – тобто ми співпрацюємо досить давно. І, очевидно, ми розуміємо, що в кожного з нас накопичується такий матеріал. Ясно, що я бачила такі артефакти, але я не знала про ідею Віктора, скажімо, зробити це як музей. І це дуже добре, що він придумав собі таке зробити, тому що, ще раз кажу, це такий пласт історії, який потребує фіксації".
Науковиця відзначила як унікальне явище наявність випадково зібраної колекції, яку не накопичували спеціально, посилаючись на певну ідею. Тож саме музеєфікацію волонтерка ознаменувала як значимий "пласт історії, який потрібен для майбутніх поколінь".
Для підсилення висловленої ідеї Олеся Дацко провела паралель із подіями минувшини різної давнини:
"От же зараз ми говоримо про Помаранчеву революцію – багато хто не уявляє, що це було, так? Тому що час минув, якось воно стирається...
Мало того, ми маємо досвід 14-го року – війна ж триває з 14-го року. А що музеєфіковано з того часу? Скільки ми маємо системних колекцій, які відображають тяглість якихось осередків? І, знаєте, я вам скажу, що Львів має дуже велику таку особливість, взагалі Західна Україна – це оці волонтерські мережі. В нас вони реально працюють надзвичайно потужно".
Доцентка закцентувала на тому, що простір артефактів на території "Захистимо Україну Разом" є музеєм не лише про війну, а й про волонтерство:
"Тут все-таки хочеться, щоби воно було зафіксовано як явище, щоби і теперішні, і майбутні покоління розуміли це сподвижництво не тільки з боку військових, але й те, як ця комунікація між тими військовими, волонтерами, волонтерами і військовими відбувалася і відбувається, щоб зафіксувати це надзвичайно круте явище нашої культури. Я такого потужного волонтерського руху, як є в нас, не бачила навіть в історії жодних держав".
Іноземці ж, розповідає вона, дивуються слухаючи ту ж діяльність УПА, останній бій у яких був 1957 року: жодної державної/централізованої допомоги – потужна волонтерська мережа. Цей подвиг науковиця порівняла із підтримкою від небайдужих людей захисників із 2014 року.
Цим Олеся Дацко підкреслила силу комунікації як живого двостороннього зв’язку між військовими та волонтерами, а самі артефакти трактувала як визнання цінності отриманої підтримки.
"Цей образ і символ допомоги акумулює свідчення, що ця допомога була цінною. Тобто це ж не просто про те, що якийсь артефакт комусь передали, – це про те, що ті військові, попри те, що в них там бомбардування, ще щось, знаходять час подякувати. Вони відчувають оцю підтримку, яка для них є цінною.
Ці артефакти, які є там у музеї, – це символ комунікації, комунікації справжнього українського народу у боротьбі за свою незалежність і у боротьбі за власну людяність. Це дуже людиновимірно".
Як складники охоплює інтерактивний музей "Захистимо Україну Разом"?
Як засновник волонтерського центру керівник Львівського регіонального осередку ВГО "Стоп корупції" Віктор Палас продемонстрував нам музейний простір та розповів про його підґрунтя.
З огляду на активну діяльність волонтерів, коли кількість проєктів збільшилась близько до двадцяти, автошкола виділила добродіям і місце під горищем.
Зароджувався інтерактивний музей на початку як виставка-склад. Тобто до центру частенько навідувались військові, знаючи, що завше можуть знайти те, що їм потрібно.
"Але не кожен військовий, допустимо, уявляв собі там об'єми і так далі – і тому, аби не розповідати, ми вирішили, що ми маємо показати".
Таким чином захисники мали змогу подивитись і взяти в руки маскувальні сітки чи так званих чугайстрів/кікімор, а також – розміновувачі, буржуйки, окопні свічки.
Тож для того, щоб показати все наочно, Віктор Палас провів екскурсію територією волонтерського центру, який функціонує водночас як виставка-склад, музей війни та волонтерства, інтерактивний хаб і соціальний простір. Розпочав волонтер із соціальної кімнати, про яку писали рік тому, – куточок зі всіма вигодами для того, щоб військові чи їхні сім’ї могли зупинитись на нічліг.
Далі ж волонтер через відреставровані дверцята старої шафи відкриває нову сферу – простір музею волонтерства та війни, який моделював як львівську криївку. І перше, що ми бачимо, – це різні види вже згаданих сезонних кікімор та чугайстрів, які слугують як маскувальні засоби.
Там же структуровані по ящиках реалізовані проєкти, як-от пошиття пледів, подушок, медичні мішки-ноші, волокуші, безкаркасні стропи, окопні свічки на різних основах, розпалювачі з косметичних спонжів. Зазначимо також виготовлення розміновувачів для ЗСУ.
"Це така штучка: викидаєте далеко, тягнете, якщо є бомбочка, там міна – бах, вона вибухає. Ось, оце теж ми виготовляємо".
Таким чином помічаємо, що музейному простору притаманна властивість мобільності – тобто можливості зміщення/пересування/трансформації. Це стосується, зокрема, елементів візуалізації сучасної війни. Серед них же зазначимо також спальні мішки власного пошиття, теплі чуні-утеплювачі для ніг у бліндажах та зразки військової форми різних родів оборони на манекенах.
До речі, окрім елементів побуту українських захисників як їхні бойові трофеї в центрі фігурують також і російські засоби повсякденної рутини. Це ж і форма російського десантника, який "невдало приземлився на українській землі" разом із парашутом, і сухпайки (також є корейський та французький зразки).
З бойових дій на знак подяк за надану допомогу військовослужбовці надіслали свого часу таку пам’ятку як турельки, з яких стріляють кулемети, і Бандерштадт. Окрім того, у музейному просторі фігурує також й уламок шахеда.
Вагомою частиною артефактів війни є алея прапорів, надсилаючи які, бійці виражали подяку добродіям-волонтерам через прикріплення шевронів, нанесення підписів і побажань від різних підрозділів. У цій частині відзначимо і художні витвори, як-от розписані дружиною одного з героїв аксесуари з війни та малюнки самих матерів-героїнь.
Далі привертає увагу куточок "сміхотерапії", який веде Степан Семків, він же виготовляє цигарки і видає збірки анекдотів, чим зі свого боку персонально підтримує захисників. Через нього на територію волонтерського центру потрапили й елементи з театру імені Марії Заньковецької – зокрема, картини та декорації інших типажів.
До того ж у музейному просторі значну частину займає така собі зона психофізичного навантаження, розташована в третьому залі, де, скажімо так, синхронізують ліжка для сну прибулим гостям, та мініспортмайданчик, який поєднує в собі баскетбольне кільце, боксерську грушу, саморобну шведську стінку та турнік. Віктор Палас вписав у цю частину також м'які крісла й медичну кушетку.
"Кушетка в нас колись була – людина приїжджала, масаж робила волонтерам, щоб ручки не боліли і спинка".
Має місце і спеціальна зона залучення юних волонтерів – тобто зібрані з дерев’яних палет столи і лавки, де проводять регулярні майстеркласи для дітлахів різного віку.
"Тобто, якщо так грубо, то він в процесі, – і зараз він в процесі. Там модернізується, міняється, збільшується об'єм допомоги, змінюються експонати там і так далі", – відгукується Віктор Палас про розвиток музейного простору.
Як щодо подальшої музеєфікації?
У розмові з Олесею Дацко ми спитали також щодо подальших перспектив заглиблення в тему дослідження музеїв війни. Свою впевненість науковиця підтвердила, провівши паралель із розповіддю досліднику з Бенілюксу про гільзи, які їй прислав один із львівських військових.
Таким чином пані Олеся відзначила отриману гільзу як артефакт, що містить людиновимірну історію:
"Ця гільза – це, знаєте, такий символ невеликої навіть перемоги, тому що, якщо наші військові могли отримати ту гільзу і мали час передати її сюди як подяку, напевно, означає, що вони: раз – живі, друге – вони можуть не просто тільки воювати, але ще й мають час на подяку".
Посилаючись на заглиблення в історію через артефакти, завідувачка кафедри висловила ідею запровадити спеціальний проєкт як для студентів, так і для школярів – задля речового заглиблення у війну та її значення. Пояснює це Олеся Дацко, зокрема, подальшим поширенням по різних закладах.
Разом з тим волонтерка стверджує, що підхід не є одним для всіх, зважаючи на те, що кожна колекція має свою історію, а поточна дипломна роботи студентки, за словами пані Олесі, може бути таким собі зразком цього підходу:
"Сам приклад такої музеєфікації дуже важливий, тому що ми увіковічнюємо свою міць. Ми увіковічнюємо те, що ми як народ є справжні, ми вміємо боротися – і напевно, це найцінніше. І цей символ цієї боротьби мусить бути візуалізований для теперішніх і майбутніх поколінь".
Нагадаємо, що понад 8 місяців тому по допомогу до Віктора Паласа звернувся молодший сержант Сергій Давидов, який через службову недбалість відповідальних, а саме – документальну помилку, всі ці місяці не отримує зарплатні.