Війна триває, і всі, хто сподівався на швидке її завершення, поступово приходять до розуміння, що це надовго. Надовго, хоч би як ми хотіли якнайшвидшого припинення військових дій.
Росія пристосувалася до економічних та політичних санкцій, введених проти неї. Глава російської федерації немає будь-яких сентиментів стосовно свого народу. Вони гинуть тисячами, не замислюючись над тим, що все це відбувається виключно для задоволення амбітних "хотілок" їхнього президента.
У чому основна мета кремлівського керівництва? Як воно стверджує: довести, що такої країни як Україна не існує, а українського народу немає і ніколи не було. При цьому декларується, що українська мова – лише прислівник російської мови. Відкидаються багатовікові традиції давньої української культури. Безсоромно присвоюються історичні реалії існування та процвітання Київської Русі, київські князі стають російськими.
При цьому Київ, як і вся Україна, зазнають щоденних бомбардувань і руйнувань. Путіну та його шайці потрібна випалена земля з мінімумом покірного населення.
А що ж Україна? Вона бореться: всі від малого до великого впевнені в непохитній правоті своїх ідеалів, своєї правоти. Вони – на своїй землі і до них прийшли загарбники, зухвалі, переповнені дикою злістю агресори. І люди, з ким би я не спілкувався під час свого перебування в Україні, від десятирічного школяра – онука мого товариша, до сивини старців – готові стояти до останнього.
Віра у Перемогу серед українців безмежна. При цьому вони тихо ремствують на постійну затримку військової допомоги з боку Заходу, на внутрішні корупційні скандали, на нескінченне мусування західними політиками мирних переговорів.
Проте сам Кремль для проведення переговорів не пропонує нічого, окрім капітуляції України. Але яка може бути капітуляція, коли українські війська повільно, але вірно просуваються в усіх напрямках?
Вже зайняті зручні плацдарми на лівому березі Дніпра, відвойовані крок за кроком, невеликі населені пункти на різних ділянках фронту. Десь фронт стоїть, правильніше сказати: висоти переходять із рук до рук, але просування російських військ не спостерігається. Йде запекла, кривава битва за кожен клаптик української землі.
Українці борються, українці перемагають. Військова підтримка із боку західних позначається. У війні поступово починають панувати передові технології. Хтось називає сьогоднішню війну в Україні – війною четвертого покоління, війною дронів. І в цьому є своє раціональне зерно, адже на початку широкомасштабного вторгнення ніхто навіть не думав про значення безпілотних апаратів.
Введення, наприклад, у дію надводних безпілотних апаратів дало Україні величезну перевагу на морі. І це за відсутності в України своїх кораблів.
Чорноморський флот росії розгубився, зазнавши серйозних втрат, і змушений був передислокуватися до порту Новоросійська. А це десятки пускових установок та сотні заощаджених українських життів.
Цього місяця постійно промовлялася новина про смерть путіна, про його двійники. Людство настільки бажає смерті диктатора, що будь-який натяк, будь-яка подібна інформація сприймається як даність.
Але, мабуть, справа не в тому, чи це правда, а яка загальна лінія політичної волі керівництва Росії. Від цього залежить вихід війни, адже ґрунтується надія, що при приході до керівництва іншого правителя, може зміниться і загальна військова доктрина Росії.
Україну не перемогти. Це очевидно, це закладено у кожному українці – вони стоятимуть до кінця! Слава нації!
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин – у нашому телеграм-каналі та Facebook !