"Україно свята, мати героїв, зійди до серця мого" — саме так Ярослав Бабич виховував тих, хто приходив на вишкіл до тоді ще полку "Азов". Він вчив майбутніх військових не лише воювати, а й розуміти, за що саме вони борються.
Відомий адвокат, який у часи режиму Януковича захищав людей, один із засновників та головний юрист "Азову", працював над законопроєктами і вірив у сильну правову державу. Він жив своєю справою й усе робив задля України. Та поруч із ним завжди була дружина — вірна товаришка і партнерка Лариса Бабич.
У відвертому інтерв’ю для СтопКору пані Лариса згадує Ярослава Бабича не лише як громадського діяча та патріота, а й як людину, яка до останнього жила Україною.
– Пані Ларисо, вже минуло 10 років від моменту смерті Ярослава Бабича, вашого чоловіка. Який перший спогад про нього зараз спадає на думку?
– Болісний спогад. Людина була патріотичною, віддавалася своїй справі. Я розуміла, що це йому дуже важливо, його це надихає. Я старалася бути для нього партнером-товаришем, щоб людина реалізовувалася в тому, що він добре вміє. Він писав законопроєкти, віддавав їх депутатам і казав, що це все задля України. Я пам’ятаю, як він писав закон про люстрацію (Закон України "Про очищення влади") на Майдані, то я його взагалі не чіпала, бо людина була повністю в роботі. Знаєте, спогад такий, як людину підбили в процесі. Ця людина могла б зробити ще так багато корисного для України.
– Розкажіть, як ви з Ярославом познайомилися?
– Я пам’ятаю, що це було на День юриста. Ми зустрілися в одній компанії, і після цього все стрімко зав’язалося. Таке відчуття, ніби цю зустріч спланував хтось зверху. У нас було дуже багато спільних тем для розмов. Він дуже любив історію. До речі, він ходив у Драгоманова на історичний факультет і у Тараса Шевченка на юридичний – це все одночасно.
– Ярослав Бабич брав активну участь у подіях на Майдані, а згодом став одним із засновників і головним юристом тоді ще полку "Азов". Також він очолював навчально-мобілізаційний центр.
– Так, він займався відбором військових. Перші військові всі проходили через нього. У той час чоловіка вдома взагалі не було: коли він приїжджав, то ми вже спали, а вранці встигали йому тільки сніданок дати.
– З ким із побратимів по "Азову" він найбільше підтримував зв’язок?
– З багатьма людьми. З багатьма істориками, особливо з Олегом Однороженком. Також із Миколою Кравченком, який теж уже загинув. Олена Толкачова, вона зараз у Андрія Білецького. До речі, Микола Кравченко мені особисто казав про те, що мого чоловіка вбили.
– Ваш чоловік був помічником Андрія Білецького в період його депутатства. Якими були їхні стосунки та що для нього означала ця співпраця?
– Спочатку все було добре. Потім у них почали розходитися інтереси. Знаєте, можна було б теж добре влаштуватися, щоб тобі там квартири організували, загалом розбагатіти. Наприклад, хлопцям з Харкова, зокрема Миколі Кравченку (позивний — "Крук"), Андрій Білецький організував квартиру за лояльність. Але мій чоловік і Олег Однороженко не хотіли йти цим шляхом. Ярослав дедалі більше розчаровувався в тому, що відбувалося, і навіть хотів піти з "Азову". Такої ж думки був і Микола Березовий (позивний — "Береза"), чоловік Тетяни Чорновол — він теж казав, що "риба гниє з голови". Юрій Єременко розповідав мені про події 2014 року, коли загинули Микола Березовий і Андрій Дрьомін (позивний — "Світляк"). Розвідку тоді проводив Сергій Коротких (позивний — "Боцман"), але коли вони вийшли на позицію, там уже чекав снайпер і цілив на ураження. За словами Юрія Єременка, з машини зробили решето. Юрій після цього пішов до Андрія Білецького, щоб розповісти про цю розвідку, натомість той різко відреагував.
Дана інформація записана зі слів Лариси Бабич. Редакція СтопКору наразі не може ані підтвердити, ані спростувати ці твердження.Також ми звернулися за коментарем до Юрія Єременка із запитанням: чи дійсно у 2014 році, розвідку проводив Сергій Коротких (позивний — "Боцман"), коли загинули Микола Березовий і Андрій Дрьомін (позивний — "Світляк") ?
У відповідь Юрій Єременко заявив: "Це все не так. Тоді 7 серпня 2014 року була якась нарада про те, що всі добровольчі підрозділи йдуть на Іловайськ. Боцман тоді поїхав 7 чи 8 серпня. Ми виїжджали 9 серпня туди, і Білецький сказав, що Боцман там давно, він усе знає і буде командиром. Він займався не розвідкою, а командуванням". Також Єременко прокоментував інформацію щодо нібито різкої реакції Андрія Білецького на ті події: "Цього точно не було".
"У біографії Боцмана дійсно є плями, але не можна сказати, що він був всемогутнім. Я з ним періодично сварився тому, що мені не подобалися його понти. Але коли був той штурм, у якому загинули Береза і Світляк, тоді до нас туди спустився Боцман, бо він був наверху, а ми були внизу. Але якби він не спустився, то я не знаю, що б було. Все ж на нього я точно нікому не скаржився", - зауважив Юрій Єременко.
– Розкажіть, хто такий Сергій Коротких (позивний – Боцман), як він опинився в Азові?
– Мій чоловік після Революції Гідності починав із "Правого сектору", бо на той момент Андрій Білецький перебував у СІЗО, адже у нього була там справа по Харкову. Сергій Коротких тоді просився до "Правого сектору", але його ніхто не хотів брати, знаючи його біографію. Він був агентом фсб, потім були ж відео, СБУ це усе публікували. Також Боцман деякий час очолював "Русское Национальное Единство". Але незважаючи на це, Білецький сказав, що Коротких буде в "Азові", бо зверху дали вказівку його взяти. Після цього з "Азову" пішло багато патріотичних людей.Ярослав був дуже засмучений цією ситуацією. Зазначу, що Коротких не воював, а заробляв гроші. Займався охороною об’єктів Ріната Ахметова, і це мені говорили багато військових: казали, що це дуже принизливо, бо ти людина патріотична, а тебе не питає ніхто, тебе піднімають вночі і все. Це усе відбувалося під прикриттям Арсена Авакова.
За даними британських журналістів із Bellingcat та українських медіа, Сергій Коротких (позивний – Боцман ) у різні роки фігурував у матеріалах щодо ймовірних зв’язків із російськими та білоруськими спецслужбами. Зокрема, український журналіст Дмитро Чекалкін у своїх публікаціях зазначав, що Коротких нібито міг розпочинати кар’єру у структурах російських спецслужб та білоруського КДБ. Про це також писало видання 4Studio.
Водночас сам Сергій Коротких публічно заперечував усі звинувачення у можливому шпигунстві чи співпраці з російськими спецслужбами. Офіційного підтвердження цієї інформації з боку Служба безпеки України станом на зараз немає, тому наведені твердження залишаються непідтвердженими.
Станом на момент підготовки матеріалу 3-тя окрема штурмова бригада не надала відповіді на наше звернення щодо коментаря Андрія Білецького. Також не вдалося зв’язатися із Сергієм Коротких за наявним номером телефону.
– У 2025 році Сергій Коротких очолив відділ підготовки штурмовиків у новостворених штурмових військах.
– Спершу він був керівником стратегічних об’єктів України, потім став офіційним мільйонером, знову ж таки під прикриттям Арсена Авакова. У нього була дуже гарна піар-кампанія з росії, платив їм великі гроші. Коли я ходила на допити, то працівники СБУ запитували мене, чи знаю я про те, що Боцман придбав собі житло в Домінікані. Він повернувся в Україну, щоб знову заробляти гроші. Сьогодні йому шукають посаду, щоб була без ризиків для життя та можна було знову заробити гроші. Все ж таки гроші в Домінікані почали швидко закінчуватися, і знову він тут. Будуть пробувати робити з нього героя.
Зауважимо, що ця інформація лише зі слів героїні інтерв’ю, яку ми нічим не можемо підтвердити чи спростувати.
– Повернімося до останніх тижнів життя Ярослава. Якими вони були?
– Останні тижні Ярослав мене дуже контролював.Часто телефонував, запитував, чи я вдома, чи двері зачинила. Він зателефонував мені з Карпат, коли у них там була військова підготовка, сказав: "Знаєш, тут вже навряд чи щось зміниться, я, напевно, буду йти з „Азову"". Я вже розуміла все, але запитала його, що там, він відповів, що це не телефонна розмова, краще вдома обговорити.
– Чи було якесь передчуття, що може щось відбутися?
– У мене була тривога, але я не могла собі пояснити, що це таке. Дивлюсь по його голосу, бо він мені каже: "Я буду займатися законопроєктною діяльністю, займуся центром законотворчих ініціатив", — у нього було багато планів. І я вже до цього ставилася із полегшенням, оскільки Андрій Білецький почав себе погано проявляти. Було страшно, що він не цінує людей: сьогодні ти йому потрібен, а завтра вже ні. Ярослав почав відстоювати тих людей. Він намагався Андрію пояснити, що ті люди — цінні кадри. До того ж Ярослав вже хвилювався, що Боцман активно почав завозити з росії людей у їхнє середовище.
– Вже влітку 2015 року пресслужба полку "Азов" заявила, що у власній квартирі знайшли мертвим відомого адвоката та одного із керівників штабу "Азова" Ярослава Бабича. Якою у Вас була перша реакція?
– Коли мені це повідомили , я думала, що просто помру. Ярослав був моєю справжньою половиною. Він для мене був цілим світом. Коли він працював адвокатом, я йому допомагала. У нас такий гарний тандем у роботі виходив. Я з ним могла про все поговорити, Ярослав був дуже люблячим батьком. Це мрія, а не чоловік. То була моя людина.
– Яким для вас був той день, коли ви дізналися про те, що сталося з Ярославом?
– Я була в Бердянську з дітьми. Після приїзду додому він мав мені зателефонувати. Поки чекала на його дзвінок, заснула. Прокинулася о пів на четверту ранку — не було дзвінка від нього. Думаю, це на нього не схоже. Він взагалі дуже відповідальним був, завжди писав: "Я вдома, не хвилюйся", і мене просив писати. Але я подумала: можливо, він втомлений, заснув. На другий день я почала його шукати, і тут Роман Зварич каже мені, що Ярослав організував зустріч і не прийшов на неї, а ось це взагалі не в його стилі. Усі йому телефонували, і звісно, телефон розрядився. Потім я попросила азовців підійти до квартири, вони стукали, телефонували — і нічого. Я просила їх повернутися ще раз, але знову нічого. Звичайно, я ж зверталася в поліцію, але там, як завжди, відповіли: коли мине три доби, тоді передзвоніть. Там взагалі по-хамськи спілкувалися. І потім я вже сказала, щоб виламували двері. Ми знайшли майстра. Пізніше майстер розповідав, що реакція людей, які були поруч у той момент, виглядала так, ніби вони все знали заздалегідь.
– У одному зі своїх інтервʼю Ви розповідали , що після смерті чоловіка Ви прийшли за деталями до слідчого , який вів цю справу, але Вам відмовили, ще й запитали, чи Ви довіряєте тим, із ким приїхали. Чи могли б Ви розповісти про цей епізод детальніше.
– Я тоді не могла зрозуміти, чому мені, дружині, не дають ознайомитися зі справою. Я говорила слідчому: "Чому мені справу не дають? Як це так? Я ж дружина". А він мене запитує: "А ви вірите тим людям, які вас привозять, вашим опікунам? Бо щойно вони мені сказали в ультимативній формі нічого не показувати". Тоді я прямо при ньому зателефонувала журналістам, бо на початку справою цікавилося багато людей. Після цього він погодився показати матеріали — близько 50 фотографій. На одній із них я побачила дивну конструкцію і запитала, що це. Слідчий відповів: "Я теж хотів би вас про це запитати". Також у морзі він сказав, що дуже співчуває мені й що це "дуже дивне самогубство". Водночас усім своїм виглядом давав зрозуміти, що не може нічим допомогти. Згодом справу передали іншому слідчому, і тоді мені сказали, що вона перебуває на контролі у Арсена Авакова. Я пройшла справжні сім кіл пекла: зі справи зникали матеріали, свідків не хотіли допитувати, хоча люди самі приходили давати покази. Інша слідча теж говорила, що нічого не вирішує, і радила звертатися до тодішнього заступника міністра МВС Вадима Трояна.
– Чи правильно я розумію, що вас багаторазово відмовлялися визнавати потерпілою у справі?
– На той момент мене 12 разів не визнавали потерпілою, сьогодні цих відмов уже більше. У постанові пишуть, що мені і моїм дітям не завдано ні моральної, ні матеріальної шкоди, і тому відмовлено у статусі потерпілої. Усі кажуть, що такого бути не може, а я даю почитати постанову, і реакція очевидна — люди в шоці.
– У 2018 році один з основних ідеологів полку "Азов" Олег Однороженко заявив у себе на Фейсбук про людей, які, на його думку, були причетними до загибелі Вашого чоловіка. Хотілося б почути вашу думку: що ви про це думаєте?
– Одна людина зв’язала мене з колишнім водієм Білецького, і він розповів мені багато різних речей. От коли б я повернулася в Україну, то мала б із ним побачитися. Але якимось чином він вистрибнув із вікна. Офіційна версія, буцімто він був напідпитку. Але ж ви розумієте… Він хотів зі мною поговорити, бо його мучила совість, адже Ярослав був його товаришем. У ту ніч, коли вбили Ярослава, він був водієм. Цей чоловік багато бачив, і йому прямо сказали, що не дай Боже слово — грохнуть. Єдине, що він сказав: добре, що я тоді поїхала за дітьми, бо план вбивства був інший —Ярослав мав загинути в машині, нібито через займання газової установки. За його словами, якби я була з ним, то загинула б і я. Мене окремо не планували вбивати, але в такому разі шансів вижити не було б. Також він сказав, що поліція б не приїхала вчасно — навіть якби телефонували, вони б з’явилися лише після "вказівки зверху", коли все вже було б зроблено.
Усі ці твердження є словами Лариси Бабич. Підтвердження цієї інформації немає, і редакція не може перевірити достовірність цих заяв.
– Офіційна версія — самогубство. Водночас Ви та деякі колеги Вашого чоловіка висловлювали сумніви щодо цієї версії.
– Уявіть собі: дитяча кімната, на дитячій шведській стінці голого повісити перед трьома портретами власних дітей. Це ж настільки вони насміялися. Те, як він був повішений, я навіть не можу передати… Товста мотузка на шиї, руки затиснуті. Мені у той час допомагала Ганна Маляр, бо вона виросла з Ярославом. Вона ж криміналістка і каже: "Тут дурню зрозуміло, що людину задушили ззаду". А потім мені від Білецького з "Азову" казали: "Ти не сором свого чоловіка". А чим я маю його соромити? Люди підлаштували таке підле вбивство, я повинна навпаки відмити його чесне імʼя.
Видання Антикор публікувало висновки юриста-кримінолога Ганни Маляр щодо стану розслідування загибелі Ярослава Бабича. За словами Ганни Маляр, через відсутність доступу до матеріалів справи без відповіді залишається неузгодженість офіційної версії слідства про причини смерті з виглядом странгуляційної борозни, зашморгу на шиї загиблого та іншими ознаками, які видно по фото неозброєним оком, а саме:
1. на фото загиблого видно декілька странгуляційних борозен, дві з яких мають суцільний замкнутий, а не косо-висхідний характер. Чи дало слідство відповідь щодо походження замкнутих странгуляційних борозн? Адже такі борозни нехарактерні для вертикального повішання;
2. нетипове для повішання розташування вузла на зашморгу – під підборіддям, а не на потилиці. Таке розташування вузла залишає можливість для доступу кисню, що ставить під сумнів настання смерті саме від цього зашморгу. Тому, занепокоєна громадськість та, насамперед, вдова загиблого потребують пояснень та коментарів правоохоронців з приводу дослідження цієї обставини.
– У 2016 році справу було закрито, правильно?
– Так, справу дуже швидко закрили. Потім ми домагалися її поновлення, зокрема, нам допомагав народний депутат Володимир Ар’єв. Пам’ятаю один випадок: до справи долучився слідчий із Київської прокуратури. Він сказав: "Я найкращий слідчий, дайте мені два тижні — я вивчу справу". Минуло два тижні, і він прямо сказав мені: "Я не буду займатися цією справою. По-перше, тому що мені її просто не дали — у поліції мене фактично послали і наполегливо порадили не лізти в це". Також він казав, що справа перебуває на особистому контролі Арсена Авакова.
– Азов з того часу суттєво змінився. На вашу думку, яке місце займає внесок Ярослава у історію "Азову" сьогодні?
– Він разом з Олегом Однороженком сильно працював над ідеологічною складовою "Азову": проводили вишколи, займалися освітою. Він приділяв увагу забезпеченню бійців — шукав кошти, діставав обмундирування, організовував постачання, зокрема домовлявся про термобілизну через американські контакти. Пам’ятаю випадок, коли його колишні клієнти як адвоката передали допомогу — привезли велику суму грошей. Він казав, що це було як у голлівудському кіно: чемодан доларів. Потім вони з хлопцями йшли ставити їх у банк. Завдяки цьому вдалося закупити берці, каски та інше спорядження. Він постійно їздив на Схід на місяць-два, повертався звідти з історіями. Казав мені: "Ось я тут сиджу у Києві, маю багато роботи — законопроєкти, становлення і оформлення "Азову", але хочеться туди, на Схід". Дуже пишався тим, що отримав відзнаку за оборону Маріуполя, бо брав участь у бойових діях.
– Пані Ларисо, що для Вас сьогодні означає слово "справедливість"?
– Розслідування справи мого чоловіка. Винуватці мають бути покарані. Я вже стала сильною, не буду говорити, як я все це тягнула на собі. Треба було піднімати трьох дітей.
– Що б ви хотіли сказати жінкам, які переживають втрату близьких і шукають сили жити далі?
– Перший час дуже складно давати поради, бо біль такий, що нічого не працює. Наприклад, коли є діти і ти бачиш продовження, то твій обов’язок — про них дбати. Я тоді дивилася на дітей, вони щось там їдять, а я думала: "Боже, ну що б не було, буду знаходити радість у дітях", і, звичайно, у мене була ціль розслідувати вбивство мого чоловіка, а що вже буде потім — мені певний час було неважливо. Я дуже хотіла розкрити це підле вбивство, бо він настільки всім довіряв, а вони так з ним вчинили. І обов’язково треба знаходити для себе якусь реалізацію: ось проходить трошки часу, і воно все набуває сенсу.
Приєднуйся до нашої армії антикорупціонерів! Підписуйся на нас у Telegram, Facebook, Youtube, Twitter, Instagram і TikTok!