Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, Зоя Шкурко не вагалася жодного дня. Вона залишила звичне життя та долучилася до волонтерського руху. Сьогодні її діяльність охоплює допомогу військовим, евакуацію цивільних і порятунок тварин. Каже: якщо українці не підтримуватимуть одне одного, перемога стане значно складнішою.
Зоя Шкурко пригадує, що перші тижні великої війни були сповнені хаосу та невизначеності. Люди масово виїжджали, логістика руйнувалася, а військові потребували буквально всього — від бронежилетів до найпростіших засобів гігієни. Саме тоді вона зрозуміла, що не може стояти осторонь.
"Спочатку це були точкові збори для знайомих бійців. Потім — великі партії амуніції, автівки, тепловізори. Кожен закритий запит давав відчуття, що ти робиш щось справді важливе", — розповідає волонтерка.
Згодом її діяльність розширилася. Окрім забезпечення підрозділів на сході та півдні України, Зоя почала займатися евакуацією тварин із зон активних бойових дій. Вона співпрацює з притулками та ветеринарними клініками, організовує транспортування й лікування покинутих собак і котів.
"Люди часто змушені виїжджати, рятуючи дітей і себе. Тварини залишаються. Вони так само жертви цієї війни", — говорить вона.
Найважчими, за словами Зої, є поїздки у прифронтові населені пункти. Постійна загроза обстрілів, зруйновані будинки, спустошені вулиці — усе це залишає глибокий слід. Проте найбільше її вражає не страх, а сила людей.
"Навіть у повністю зруйнованих селах знаходяться ті, хто не втрачає віри. Вони діляться останнім, допомагають сусідам, підтримують військових. Це і є наша сила", — переконана вона.
За час волонтерства Зоя не раз стикалася з емоційним вигоранням. Каже, що інколи здається, ніби ресурсів більше немає — ані фізичних, ані моральних. У такі моменти рятує підтримка команди та небайдужих українців, які донатять навіть невеликі суми.
"Коли бачиш переказ у 20 гривень із підписом “Дякую нашим захисникам", розумієш: ми всі в одному човні", — зазначає волонтерка.
Окрему увагу вона приділяє інформаційній роботі. На її думку, сьогодні важливо не лише допомагати матеріально, а й говорити правду про війну, підтримувати військових морально та не дозволяти суспільству втомитися.
"Війна триває довго. І саме тому ми не маємо права звикати до неї. Якщо ми перестанемо підтримувати одне одного, не виграємо", — наголошує Зоя.
Попри втому й постійні виклики, вона не планує зупинятися. Каже, що мріє про той день, коли зможе повернутися до мирного життя. Але до цього часу готова працювати стільки, скільки буде потрібно.
"Я вірю в нашу перемогу. І вона залежить не лише від фронту, а й від тилу. Від кожного з нас", — підсумовує волонтерка.
Історія Зої Шкурко — ще одне нагадування про те, що сила України — в людях, які щодня роблять свою справу, не чекаючи на подяки.
Читати також: Відома волонтерка розповіла про конфлікт із військовим у власному дворі: наразі суперечку вирішено (оновлено).
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин – у наших Telegram-каналі та Facebook!
Допоможи зламати корупційні схеми – надішли сигнал у чат-бот.