«Ми маємо розуміти, що власне житло військовим не потрібне, їм потрібні площі під казарми, під розміщення людей, які будуть задіяні в інтересах Міністерства оборони – це, як правило, приміщення громадського користування. Це може бути торговельно-розважальний комплекс, спортивний заклад, якась адміністрація або офісний центр. В розумній державі має відбуватись усе саме цим шляхом, бо йти до людей – це вже останні методи, коли вже використані усі резерви», – зазначив Костянтин Гринчук, колишній радник міністра з надзвичайних ситуацій в ході розмови з журналістом «СтопКору» Мариною Супрун.
Що ж таке воєнний стан, як мала б функціонувати цивільна оборона в умовах війни та чи має право держава взяти Ваше майно на користування в інтересах армії? Все це та багато іншого – в інтерв’ю з колишнім радником міністра з надзвичайних ситуацій Костянтином Гринчуком спеціально для «Стоп Корупції».
Пане Костянтине, розкажіть більше про поняття воєнного стану.
Воєнний стан – це складова особливого періоду. Цей період, згідно із законодавством, розпочинається з моменту оголошення мобілізації. Далі йде воєнний стан, а вже потім розпочинається відновлювальний період.
У 2014 році ми провели близько шести хвиль мобілізації. Тоді, якщо думати логічно, ще після першої хвилі президент зобов’язаний був видати указ на затвердження Верховній Раді щодо введення воєнного стану в Україні. Як воєнний стан, так і мобілізація вводяться лише при явних загрозах початку війни або безпосередньо на початку війни. І все це, включно з визначенням поняття «особливого періоду», прописано в законодавстві України. Проте за 4 роки в нас так і не був прописаний закон про функціонування держави у цей самий особливий період. Згідно з логікою, створення цього закону було прямим обов’язком державної верхівки нашої країни.
Яким чином створення цього закону могло б вплинути на теперішню ситуацію в Україні?
Він регламентував би дії та заходи, яких мала би вжити держава після початку воєнних дій. Наприклад, створення військових адміністрацій. Наразі ж ситуація виглядає так: президент каже, що якщо буде потреба, то введуть військові адміністрації. Але що ж це таке – військові адміністрації? Які функції вони виконують, хто там працює та все інше залишається під питанням. Можу сказати, що мені як військовому незрозуміло, що ж таке військова адміністрація в тому контексті, в якому подає його держава.
Які функції мала б виконувати цивільна оборона в контексті воєнних дій? Розкажіть про саме поняття.
Як мінімум, у державі має існувати ставка Верховного головнокомандувача з двома центрами керування. Перший центр — це штаб, діяльність якого пов’язана із веденням війни та безпосередньо бойових дій. А другий — має бути центр керування, який можна було б назвати штабом цивільної оборони України. Сама система цивільної оборони мала б забезпечувати захист держави всередині країни, зокрема, захист економіки. Якщо говорити, наприклад, про окуповані території, то за період з 2014 року ми не евакуювали ані заводи, ані архіви, ані дитячі будинки, ані будинки для людей похилого віку, ані музеї, ані банки.
Виходить, що ми не були готові до ситуації, яка відбулась?
Ми мало того, що не були готові, і на сьогодні не хочемо бути готовими.
Хто ж відповідальний за написання цього закону?
У 2013 році Верховна Рада приймає «розумне» стратегічне рішення і ліквідує таку посаду як начальник цивільної оборони. Тобто у нас є Верховний головнокомандувач, однак у нас немає людини, яка персонально відповідає за захист 30-35 мільйонів населення, а також за захист економіки, який полягає в тому, щоб економіка на початку війни не втратила своє управління.
Зокрема, йдеться про центри управління. Наприклад, місто Київ – центр особливої важливості і для того, щоб населення, яке там проживає, не повторювало долю людей Алеппо, то в місті як мінімум при воєнному стані не має бути жодного центру управління. Тут не повинен перебувати президент як Верховний головнокомандувач, Генеральний штаб, Рада національної безпеки. У Києві має бути мінімальна кількість об’єктів ймовірного удару противника. Якщо у Києві існують об’єкти оборонної промисловості, які виробляють якусь продукцію в інтересах Збройних сил, то в таких випадках навколо цих об’єктів визначається радіус безпечного проживання, тобто те, чого ми зараз не бачимо і ніхто цим не займається. Тож на ваше питання, хто мав би цей закон розробити, за логікою речей, мала би розробити структура, яка виконує завдання та функції цивільної оборони. На даний момент цю функцію накладено на Державну службу з питань надзвичайних ситуацій, однак у законі жодного слова не прописано – що ж конкретно вона має робити у воєнний час.
Ця проблема системна чи ні? Вона виникла за останні 4 роки чи потрохи формувалась за весь період незалежності України?
Найбільша недоробка попередніх років – це те, що ми спочатку фактично знищили усю армію, віддали ядерну зброю, просто віддали, а не продали Російській Федерації.
За роки незалежності ми з четвертої країни у світі перетворились на 137-у чи якусь там. В нас було однакове ВВП з Німеччиною. У нас був 3-й ядерний арсенал, ми мали найпотужнішу армію в Європі на той момент. І це Україна з моменту оголошення незалежності у дев’яностих роках. У той період на території України знаходились найбільш бойові, найбільш передові, найбільш оснащені військові частини. За роки нашої незалежності ми втратили все – потужність, економіку, бездарно розпорядилися 4-м ВВП і державою. Ми тоді мали більше, ніж будь-хто – ніж Китай, Франція чи ще хтось, ядерного потенціалу. Систему цивільної оборони теж знищували. Для більшості людей цивільна оборона – це бомбосховища, в умовах ядерної війни вони можуть бути ефективними, однак ніколи не вмістять в себе 100 відсотків населення. Саме тому основним способом захисту населення була евакуація. Взагалі, система цивільної оборони відповідає за управління всією економікою, за організацію захисту мирного населення та за функціонування економіки у воєнний час.
Які основні складові цивільної оборони?
В цивільну оборону входять усі, хто не входить у воєнний блок. Цивільна оборона – це система. У цій системі мав би бути орган управління, який керував би всіма губернаторами як начальниками цивільної оборони своєї території. Навіть відповідно до чинного законодавства, наприклад, ваш головний редактор є начальником цивільного захисту вашого видання, директор дитячого садочка є начальником цивільного захисту своїх підлеглих і так йде до самого верху, але він в нас обрізаний, тому що немає в країні цього керівника. Його функцію міг би виконувати прем’єр-міністр, віце-прем’єр або ж, наприклад, гіпотетично новостворене Міністерство цивільної оборони та надзвичайних ситуацій на воєнний час.
Чомусь керівництво Міністерства тимчасово окупованих територій називають людей «тимчасово переміщеними», «біженцями». Ніхто не задумується про те, що біженців не може бути в державі, яка не втратила державне управління. Біженці – це коли влади в державі немає і люди розбігаються хто куди, а якщо у вас на території держави є біженці або тимчасово переміщені особи – це говорить про те, що країна самоусунулася повністю: від виконання своїх конституційних обов’язків і до гарантування нам з вами нормальних умов. Держава мала провести евакуацію, вивести з точки «А» в точку «Б», розмістити. Якщо у вас сім’я та діти, то дитину в дитячий садок, а іншу – в школу, вас – на роботу. Хтось про це задумувався? Це можна було зробити нормальною програмою.
Зараз серед людей пройшла хвиля занепокоєння щодо ймовірної конфіскації їхнього майна на потреби армії у зв’язку з воєнним станом. Як ці процеси виглядають на практиці?
Президент під стенограму сказав у Верховній Раді, що він введе воєнний стан лише тоді, коли російський солдат ступить на нашу землю. Вже є питання до цього закону. Воєнний стан ввели в 10 областях і є перелік статей Конституції, які мають бути тимчасово зупинені. І питання конфіскації підпадає під ці статті. Водночас ми маємо обмеження – усі ці призупинення будуть вводитись лише у випадку наземної операції. А для того, щоб ми зрозуміли, що розпочалась наземна операція, має як мінімум розпочатись офіційна мобілізація. На даний момент оголосили лише перепідготовку військовослужбовців.
Якщо наразі комусь і потрібно слідкувати за питаннями свого житла, то в рамках цього закону – лише мешканцям тих 10 областей, де ввели воєнний стан. Ми маємо розуміти, що власне житло військовим не потрібне, їм потрібні площі під казарми, під розміщення людей, які будуть задіяні в інтересах Міністерства оборони – це, як правило, приміщення громадського користування. Це може бути торговельно-розважальний комплекс, спортивний заклад, якась адміністрація або офісний центр. В розумній державі має відбуватись усе саме цим шляхом, бо йти до людей – це вже останні методи, коли використані усі резерви.
Щодо компенсацій за використання, то наразі ми маємо закон про воєнний стан, однак під цей закон немає законодавчих актів. Тож про компенсацію можна лише роздумувати як мінімум тому, що у певних підзаконодавчих актах має бути зазначено, що, наприклад, призову автомобільної техніки для потреб озброєних сил належать автомобілі, не старші 5 років та інші критерії. Через відсутність таких підзаконодавчих актів люди не розуміють – у них будуть забирати Таврію чи Range Rover.
Виходить, що наразі людям з 10 регіонів немає про що турбуватися до того часу, допоки президент не видасть указ?
Існуючий закон дозволяє президенту своїми указами доповнювати або посилювати законодавство. Однак наразі це діє лише в тих 10 регіонах, в інших регіонах він не може нічого зробити без узгодження рішення із Верховною Радою України. При явних загрозах він може видати указ про створення військових адміністрацій і дати їм повноваження на те, що вони мають право своїми розпорядженнями вводити якісь певні обмеження. Виходить, що до президентського указу у цей період ніхто нічого не може у людей взяти на використання оборони. Та й взагалі, варто пам’ятати, що ніхто не може просто так взяти ваші речі.
У разі видачі указу президента – як юридично можуть діяти військові адміністрації, якщо їм знадобиться майно на потреби армії?
Коли в Україні немає законодавства та законодавчих актів, мені важко спрогнозувати в принципі, що може відбутися. Якщо в державі не виконано за 4 з половиною роки ряду системних речей, наприклад, будівництва нових будинків із бомбосховищами, ми не знаємо, до чого готуватися. Ми не знаємо, що буде відбуватися і як буде відбуватись, ми можемо лише здогадуватися.
На вашу думку, чи потрапляють регіони України з воєнним станом під рейдерські ризики?
За логікою речей, у нас в державі є всі закони, щоб запобігти рейдерству, інше питання – ці закони ніхто не виконує. Тож на питання, чи може бути якесь рейдерство в нашій країні, відповідь проста – так.
Варто додати, що на території, коли вона пуста, зазвичай береться найкраще. Ніхто не заселятиметься у хатинку робітників, коли поруч стоїть розкішний палац. Те, що військові будуть використовувати краще – це закономірність.
Щодо компенсації за використання майна – про це ми можемо лише розмірковувати, оскільки не існує законодавчих актів. Теоретично це може бути так, що людина, перш ніж покинути своє житло, може зафіксувати його стан на певну дату і потім надати стан свого житла і висунути претензію до держави для того, щоб держава компенсувала. Хто буде кінцевий компенсатор? Однак знову ж таки, фотографія – це не кінцевий юридичний доказ. Якщо вже діяти далі, то при таких умовах потрібно не лише зробити фотографії, але й скласти комісію і попросити сусідів, щоб вони у вас, а ви у них розписалися та були б хоч за свідків у даному питанні. Теж саме стосується й автомобілів.
Якими були б Ваші дії, якби Ви проживали на території, на якій ввели воєнний стан? Яким чином Ви б забезпечили себе, свою сім’ю та своє майно?
Проживаючи там та не маючи ані мами, ані будинку в Іспанії, звичайний українець може лише підготувати собі нормальну укомплектовану валізу, скласти речі першої потреби, починаючи від документів, грошей, для того, щоб в найкоротші терміни можна було покинути територію, яка може опинитися в районі удару.
Варто пам’ятати про те, що кожен солдат на полі бою шукає першочергово чергу яку ціль? Він шукає ціль вбити командира ворога. Далі йде по вертикалі і, щоб завдати максимальний збиток ворогу, завдається удар по його командних пунктах. Саме тому людям, які проживають поблизу таких пунктів, поблизу військових частин, раджу покинути територію.
