ПоддержатьУкраїнська

За нинішнього підходу влади, боюся, кіна не буде - кінокритик

StopCor
StopCor

StopCor

За нинішнього підходу влади, боюся, кіна не буде - кінокритик

Наші комедії навмисно примітизовані. Сприймати глядача за бидло – цинічно та якось по-хамському.

Так вважає кінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський. Розповів Gazeta.ua про результати четвертої Національної кінопремії "Золота дзиґа", тенденції в українському кіно та культурну політику влади.

"Цього року на "Дзизі" ситуація з українським кіно була найкраща за всі попередні, - каже Підгора-Гвяздовський. - Бо головні лауреати – справді найліпші вітчизняні фільми 2019-го.

"Мої думки тихі" демонструють певну і формальну, і сенсовну вершину в нашому кіновиробництві. Стрічка зроблена правильно й технічно. Специфічний тонкий гумор, абсурдні ситуації. Потрібні велика увага й розуміння режисера, як втілювати такі моменти, щоб глядач зрозумів. І в цьому випадку – сміявся. Це розумне кіно для аудиторії, що думає.

"Додому" має очевидні помилки, але режисер Наріман Алієв – це наше майбутнє, я абсолютно переконаний. Він ще короткометражками показував високий політ. Попри вади в дебютному повному метрі, думаю, далі буде краще.

"Захар Беркут" не заслуговує на розгляд як добре кіно. Але весь постпродакшн якісний. Показав, що ми можемо зробити кіно на високому технічному рівні. Проте великі проблеми з творчим підходом – зі сценарієм і режисурою.

"Мої думки тихі" та "Додому" підійшли до межі тенденції. Фільмів не було так багато для того, щоб виявити її. Але тенденцію проявляють глядацькі вподобання. Найбільше люблять комедії. У світі так само. Але наші – "Я, ти, він, вона", "Свінгери", "Скажене весілля" - свідомо, навмисно примітизовані. Це погано. Сприймати глядача за бидло – цинічно і якось по-хамському.

Кіно і політика зараз в Україні сильно зв'язані. Раніше такого не було. Через війну було змушене трохи політизуватися. Хоча у нас не було такого, як у Радянському Союзі під час Другої світової. А напевно, мусило б. Тому що може підігріти маси і дати якусь надію. Треба дивитися на сучасність крізь призму кіно, отримуючи від нього такі меседжі, які б нас до життя більше прив'язували. Наприклад, зараз триває пандемія коронавірусу, і всі забули про війну. А вона йде, нікуди не ділася.

Актуальність у нашому кіно є. Режисери врешті взялися за голову останніми роками. Але це якщо казати про лауреатів "Дзиґи". Такі картини, як "Скажене весілля", не мають ніякого стосунку до актуальності. Це бульки, випущені для заробляння грошей.

У нас є практично все, що треба для повноцінної кінематографії. І залізо, на якому знімати. І персонал, який може допомагати. І ті, хто шукають і знаходять гроші – продюсери. І власне сценаристи й режисери. Звісно, не так добре підтримується. А відсутність школи і наявність війни трохи гальмує наш процес. Але все є. І "Дзиґа" це чудово показала.

Практично всі переможці – дебютанти. Це нормально. Якщо було б інакше, дивувало б. Оскільки 20 років кіно в Україні практично не існувало. А якщо й було, то це не можна було назвати окремим кінематографом. І ще добре, що в дебютантів повірили.

У кіно великою мірою все визначає кваліфікація. Голова Держкіно взагалі не має ніякої кінематографічної. І це ще пів біди, якби не втручання влади, як це сталося торік зі скороченням списку фільмів-претендентів на державне фінансування. Якщо й були якісь оптимістичні думки щодо майбутнього, вони тануть.

Є щонайменше з сотню проєктів, що можуть стати добрими фільмами. Показують, наскільки ми спроможні робити драматургію. Причому ще й жанрову. Наприклад, "Перша зміна" Сергія Касторних – можливо, перша такого ґатунку стрічка про поліцію, кримінальний світ і сучасний Київ. "Ілюзія контролю" Владека Занковського – суміш бойовика і фантастики. "Залік на долю" - воєнна драма про снайперку добровольчого батальйону "Айдар". Уперше головну роль в українському байопіку гратиме людина, за чиєю біографією робиться картина. Але за нинішнього підходу влади, боюся, що кіна у нас не буде.

Джерело: Gazeta.ua

Другие новости