Поліція ... хтось вимовляє це слово зі здриганням, хтось з надією, хтось з вдячністю ... Що ж насправді криється в цьому слові? Поліцейський – він герой, він безстрашно йде на зустріч до небезпеки, часом лицем до лиця зустрічається зі смертю і щодня ризикує своїм життям на благо громадського правопорядку.
У поліцію йдуть служити за покликом серця, поліцейський ніколи не запитає, що для нього зробила держава, він швидше запитає, що він сам зробив для країни. Не дарма кажуть, що служба в поліції – це доля, адже, наважуючись працювати в міліції, чоловік сам добровільно погоджується віддати себе в руки державі.
Ось і настав момент істини. Гриша Величко в 2013 році закінчував школу і перед ним відкривалося безліч доріг. Але якою піти? Як зробити правильний вибір, щоб не пошкодувати про нього в майбутньому? Зовсім недавно він побував на Дні відкритих дверей в Національній академії внутрішніх справ України й зрозумів, що хоче продовжити подальше навчання саме тут. Хоче стати поліцейським ... «Чому?» – запитаєте ви. Дійсно, чому? .. Це бажання народилося ще в дитинстві. Думаю, для кожного хлопчиська поліцейський – це духовний орієнтир, зразок поведінки, моральний ідеал. У житті Григорія є люди, які справили на нього величезне враження, змусили звернути увагу на цю професію. Дідусь хлопчика, полковник збройних сил, був для нього прикладом офіцерської честі та гідності. Мати, правозахисник, прищепила хлопчикові повагу до закону, яким би він не був: «Служіння закону – вища мета працівника поліції" – говорила вона, і ніхто не сумнівався в правоті її слів. І, нарешті, після складних випробувань Григорій став курсантом ННІ № 2 НАВС України.
Протягом всього навчання Григорій Величко зарекомендував себе тільки з позитивного боку – середній бал по навчанню 4,5; як заохочення отримав звання капрала; займав призові місця на наукових конференціях; брав активну участь у громадському житті академії; сприяв розвитку благодійності в інституті – за його ініціативи надавалася допомога Будинку дитини ім. М. Городецького (м. Ворзель, Київська область); писав статті в газету "Іменем закону"; за час навчання склав кваліфікаційний іспит як інструктор з дитячого туризму; закінчив курси надання першої медичної допомоги і є донором крові; має грамоти від Київської міської державної адміністрацій за активну участь в молодіжному житті столиці. З товаришами по навчанню має дуже добрі стосунки. За практику та стажування у райвідділі отримав «відмінно». Під час навчання не мав жодного дисциплінарного стягнення, тільки заохочення.
До випуску залишалося зовсім небагато – 3 березня буде випуск, він отримає заслужене звання лейтенанта і зможе застосувати отримані знання та навички практиці. Але грянув грім ... Поки мама Гриші була на лікуванні за кордоном, директор інституту Сизоненко А.С. скористався незначним дисциплінарним проступком, курсант нецензурно висловився в присутності офіцера, покарання за яке обмежується усним зауваженням і входить до компетенції директора інституту, сфабрикував справу, нацькував на нього деяких курсантів і подав матеріали до дисциплінарної комісії академії. Цілком зрозуміло, що всі обвинувачення базувалися на рапорті і характеристиці Сизоненка А.С., не враховувалися обставини справи, Григорію не дали права на захист – при розгляді його питання на дисциплінарній комісії не було навіть особової справи, в порушенні Дисциплінарного уставу йому не доводили про хід справи і про накладання суворої догани він дізнався лише за два дні до випуску. Що значить сувора догана для поліцейського? Це майже «вовчий квиток» і зламана доля молодого ідеаліста, це позбавлення лейтенантського звання по випуску. Сувора догана накладається або при одноразовому грубому проступку (майже карний злочин), або при неодноразових стягненнях і незакритій догані.
Протягом 4 років навчання Григорій Величко не мав навіть усного зауваження і його проступок не несе суспільної та службової небезпеки, тому винесення суворої догани можна розцінити як особисту помсту директора інституту п-ка А.С. Сизоненка матері випускника. Наприкінці 2016 року вона звернулася до Сизоненка А.С. за роз’ясненнями щодо вступу до магістратури НАВС, після запропонованої суми вирішення питання відмовилася. Намагаючись домогтися від матері вирішення питання незаконним шляхом і розпочалася уся ця вакханалія. До такого висновку мене підштовхнули відомості про замовчування в ННІ № 2 фактів зловживання алкоголем курсантами 1-2 курсів; п'яними бешкетами, які спричинили тілесні ушкодження (грудень 2016 року курсант Троцюк С.М. в стані алкогольного сп’яніння завдав тілесні ушкодження середньої тяжкості курсанту Новосад), рукоприкладство між курсантами (курсант 3 курсу Ковтун В. побив дівчину, про що є відповідний запис, і не поніс за це покарання, а був переведений на заочне відділення); курсант 3 курсу Голімбовський в стані алкогольного сп’яніння випав з вікна і багато інших менш відомих порушень.
І хоча Сизоненко А.С. розпочав свою «вендету», рішення приймав ректор академії В.В. Черней, який у всіх своїх виступах розповідає про особисте ставлення до кожного курсанта, про батьківську відповідальність офіцерів, про моральні засади поліцейських нової формації.
І наостанок приведу слова Чернея В.В. на урочистому заході випуску 2017: «Я знаю, що серед вас багато переможців спартакіад, олімпіад, учасників заходів міжнародного рівня, учасників парадів, народного хору та ансамблю, оркестру барабанщиць, членів юридичних клінік по наданню безоплатної правової допомоги – за все прийміть окремі слова вдячності, адже ви не лише проявили свої різноманітні таланти, а й примножили здобутки та досягнення рідної Альма-матер. Сьогодні я хочу побажати вам не зупинятися на досягнутому, а продовжувати долати труднощі, допомагаючи всім, хто цього потребує».
Після цих слів ректора дуже прикро бачити те, як люди, що дали Присягу, які обіцяли вірою і правдою служити закону і державі, порушують свою клятву, використовують дану їм довіру і владу в своїх інтересах. Вони забувають про те, що служба в поліції – це велика місія служіння своєму народові, своїй державі. Вважаю, що кожен має право на помилку, але завдання співробітника поліції – дати людині право на духовну реабілітацію, вселити в неї надію та упевненість. За останні двадцять п'ять років наша країна пережила величезні потрясіння, і позитивний образ працівника правоохоронних органів піддався сумніву. Але віра в те, що поліцейський – це символ законності і правопорядку, залишилася. І молодий лейтенант Григорій Величко стане справжнім поліцейським, щоб слідувати ідеалам дитинства, служити зміцненню державності та законності, мати горде звання «Син Вітчизни».