Російська ескалація згуртувала українське суспільство та консолідувала колективний Захід. Але що ж далі?
Існує безліч різних думок щодо того, в чому ж справжні причини тієї жахливої напруженості, яка вже кілька місяців висить над Україною. Навіщо насправді до наших кордонів із трьох боків стягнуто російські війська? Це путінський блеф, гра на підвищення чи реальне бажання розпочати відкриту військову агресію, без жодних "їхтамнемає"?
Яка роль Вашингтона? Чи згущував він фарби (і якщо так, то наскільки), гіпертрофуючи загрозу прямого вторгнення з метою створити відчуття неминучості війни, а потім – "рятуючи світ", а по суті рятуючи свій міжнародний імідж, що сильно похитнувся після Афганістану, і, відповідно, внутрішньоамериканський рейтинг? Що однозначно є головним для президента США… Втім, як і для лідерів Британії, Франції, що активізувалися, і так далі…
Зовнішня політика є продуктом завоювання внутрішнього електорату. Це аксіома.
Але я хотів би сфокусуватися винятково на наших плюсах та мінусах від цієї ситуації. Мені можуть заперечити: про які плюси може йтися, коли над Україною нависла загроза повномасштабної війни з непередбачуваними наслідками? І все ж таки я спробую висловити крамольну думку, що всупереч розрахункам і хотілкам кремлівської кліки Україна отримала більше плюсів, ніж мінусів.
Отже, що у нас у сухому залишку?
Мінуси:
Заморожування нових та виведення наявних інвестицій, зростання курсу долара та євро, нагнітання панічних настроїв у певної частини населення. Це якщо коротко та узагальнено. Дуже погано. Але...
Плюси:
Україна – у центрі уваги світової спільноти, на перших шпальтах усіх найвпливовіших видань. Це дозволяє донести до населення – насамперед країн ЄС та НАТО – реальну картину російської агресії, що триває вже вісім років. І, відповідно, сформувати у цих країнах об'єктивну громадську думку. Адже, як відомо, внутрішня політика є причиною, а зовнішня – наслідком. І керівництво цих держав змушене на цю думку зважати.
Агресивну політику Росії щодо не лише України, а й НАТО, колективного Заходу у вигляді ультиматумів і газового шантажу вже не приховати. Тепер цілком зрозуміло, що Росія є ворогом у західному світі, і таким чином підтримка України вже не може бути предметом торгу. Тому що наша держава стає форпостом західної цивілізації на кордоні з Росією.
І ми бачимо безпрецедентну консолідацію демократичної спільноти
Буквальне паломництво світових лідерів, які відвідали за останні тижні Київ, величезна кількість заяв, підготовка "пекельних" санкцій, а головне – довгоочікувана та настільки необхідна передача Україні солідного обсягу сучасної летальної зброї, що значно зміцнює нашу обороноздатність. А це саме це і є головним стримувальним фактором проти відкритого вторгнення Росії. Тільки неможливість швидкої переможної війни, а навпаки – перспектива масованого опору та великої кількості жертв в армії загарбників – реально може поламати божевільні плани кремлівського фюрера та його кліки.
Усі ці чинники разом узяті мають у короткостроковій перспективі суттєво знизити ймовірність відкритої повномасштабної війни, а у довгостроковій – створити новий статус-кво, в якому Україна буде сильною та захищеною. Так, напруженість, швидше за все, нікуди не подінеться – принаймні поки в Москві править тоталітарна, імперська, реваншистська влада. Але нам доведеться з цим жити, як живе та розвивається той самий Ізраїль.
І одна з основних його сильних сторін – згуртованість, яка неймовірно потрібна нам. З радістю хочу сказати, що події останніх місяців знову, як і 2014-го, згуртували українське суспільство та викликали хвилю патріотизму. Але все одно п'ята колона з ворожими наративами продовжує мовити з телеекранів, і це необхідно викорінювати, причому якнайшвидше.
А інвестори повернуться, як тільки ми навчимося виважено та системно реагувати на зовнішні загрози і, звичайно ж, розберемося з внутрішніми проблемами – насамперед із корупцією, яка роз'їдає країну зсередини.
Начебто плюси переважають як у короткій, так і в довгій перспективі. Якби не одне велике "але"...
Найбільш імовірною причиною всього цього воєнного та політичного нагнітання з боку агресора все ж таки є звичайний шантаж, мета якого – змусити Захід умовляти "московського царя" не йти великою війною проти України та натомість дати йому бажане. А саме – виконання Києвом згубних для нас Мінських угод та ще й в абсолютно неприйнятній московській інтерпретації. І ось тут ховається страшна загроза самому існуванню української державності та вистражданої незалежності.
На жаль, ми бачимо, що певною мірою шантаж працює. У всякому разі, такий висновок можна зробити з досить двозначних заяв президента Франції Макрона, озвучених у ході візитів до Москви та Києва.
Що ж, тепер усе в руках української влади, і вона має пам'ятати, що підписання будь-яких документів під тиском агресора, що загрожують суверенітету та незалежності, інтересам української держави, а також європейському та євроатлантичному вибору, викличе небачений вибух у суспільстві.
Підготовано за мотивами блогу на Gordon.ua.
Як повідомляв "СтопКор" раніше, у середу, 9 лютого, в Україну прилетіли одразу два літаки з військовою допомогою від Сполучених Штатів Америки.
