

Бойко Юрій Анатолійович
Український проросійський політик
Коротка біографія
Народний депутат України VIII та IX скликань («Опозиційний блок»), співголова «Опозиційної платформи — За життя»
Вік: 61 рік
Освіта
Після школи Бойко вступив до Московського хіміко-технологічного інституту ім.Менделєєва, який закінчив у 1981 році за спеціальністю інженер, хімік-технолог.
Кар'єра:
Трудову біографію розпочав майстром на Рубежанському хімічному заводі «Зоря», потім очолив завод на посаді генерального директора.
Обіймав керівні посади в АТ «Лисичанськнафтооргсинтез» (нині ЛиНОС), державної корпорації «Укрвибухпром» (Київ), був головою правління АТ «УкрТатнафта» (Кременчук) і головою Наглядової ради ВАТ «Укртранснафта».
2001 р. — вступив до партії Сергія Тігіпка «Трудова Україна», яку пов'язували з тодішнім президентом Леонідом Кучмою.
Лютий 2002 р. — призначений головою НАК «Нафтогаз України». Керував компанією до березня 2005 р.
Серпень 2003 р. — став першим заступником міністра палива й енергетики.
2 березня 2005 р. — звільнений з посади першого заступника Міністра палива та енергетики України — голови правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
23 квітня 2005 р. — обраний головою Республіканської партії України. На парламентських виборах 2006 р. РПУ увійшла до складу партії «Не так», проте блок не подолав 3-відсотковий бар'єр.
4 серпня 2006 р. — призначений міністром палива і енергетики (в уряді Віктора Януковича).
18 грудня 2007 р. — звільнений з посади міністра палива та енергетики України у зв'язку з обранням Верховної Ради VI скликання.
Листопад 2007 по березень 2010 рр. — народний депутат України 6-го скликання, обраний за списками Партії регіонів.
11 березня по 9 грудня 2010 р. — міністр палива та енергетики України (в уряді Миколи Азарова).
24 грудня 2012 р. — Указом Президента України № 728/2012 призначений Віце-прем'єр-міністром України. З 28 січня 2014 р. — виконувач обов'язки віце-прем'єр-міністра України.
26 березня 2014 р.— Юрій Бойко подав документи в ЦВК на реєстрацію кандидатом у президенти України. Програма містила пункти про надання російській мові статусу державної, використання досвіду країн Південно-Східної Азії з точки зору спрощення та автоматизації державних послуг, одночасно тісної економічної інтеграції з Європейським Союзом і розвитку торгово-виробничих зв'язків з росією і країнами Митного Союзу тощо. 7 квітня політрада Партії регіонів виключила Юрія Бойка з партії.
У вересні 2014 р. — очолив Опозиційний блок.
18 січня 2018 р. — один із 36 депутатів, котрі голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.
9 листопада 2018 р. — співголова партії "Опозиційний блок" Юрій Бойко і лідер партії "За життя" Вадим Рабинович несподівано підписали угоду про створення опозиційного об'єднання "Опозиційна платформа — За життя".
7 листопада 2018 р. — став єдиним кандидатом в президенти від "Опозиційної платформи — За життя".
22 січня 2019 р. — Центрвиборчком зареєстрував Юрія Бойка кандидатом в президенти України (самовисуванцем).
Цікаві факти:
Не раз організовував бійки у Верховній Раді або брав участь у них.
14 листопада 2016 року сталася бійка між головою фракції у Верховній Раді України «Опозиційний блок» Юрієм Бойком та головою фракції Радикальної партії Олегом Ляшком на засіданні погоджувальної ради. Під час свого виступу Ляшко звинуватив фракцію ОБ і особисто Бойка в отриманні «консультацій з Москви».
Є великим прихильником РПЦ в Україні, зокрема, 29 липня 2018 року був одним з керівників «хресної ходи» духовенства російської церкви в Києві, присвяченого 1030-літтю Хрещенню Русі.
Державні нагороди:
Звання Герой України з врученням ордена Держави (22 серпня 2004) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку паливно-енергетичного комплексу, багаторічну самовіддану працю.
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (9 жовтня 2013) — за вагомий особистий внесок у державне будівництво, розвиток вітчизняного паливно-енергетичного комплексу, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм.
Орден «За заслуги» III ст. (22 травня 2003) — за вагомі трудові здобутки, значний особистий внесок у розвиток нафтової та газової промисловості.
Скандали і компромат:
Під час управління "Нафтогазом" Бойка звинувачували у сумнівних схемах постачання природного газу з росії та Середньої Азії. За даними розслідування міністерства юстиції США, політик виявився одним із власників компанії "РосУкрЕнерго", яка у 2004 р. займала позицію монополіста на газовому ринку України.
У 2011 р. державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" придбало дві глибоководні бурові платформи $400 млн кожна. Угоди було оформлено через посередників, що дало привід запідозрити корупцію. Розслідуванням зайнялися журналісти та опозиційні політики. Вони виявили, що компанія Standard Drilling, "дочка" норвезької Ferncliff, продала бурову платформу за $220 млн, тоді як українська сторона стверджувала, що придбала її за $400 млн на відкритому тендері у латвійської Riga Shipyard. Тобто корупційне навар становило $180 млн. Тоді ж стало відомо, що власником Riga Shipyard є українець Василь Мельник, а сама фірма не мала досвіду будівництва та ремонту бурових установок. Іншу вежу купили за схожою схемою у британської компанії Highway Investment Processing.
Оскільки міністром енергетики та вуглепрому тоді був Юрій Бойко, скандальні бурові платформи пов'язали з його прізвищем та охрестили "вежами Бойка". Одразу після Євромайдану розпочалося слідство, але у 2018 році генпрокурор Юрій Луценко заявив про відсутність доказів причетності Бойка до схеми із купівлею вишок .
До злочинної схеми, згідно зі свідченнями одного зі свідків у цій справі, були причетні Віктор Янукович, Сергій Арбузов, екс-глава "Нафтогазу" Євген Бакулін, колишній голова правління "Чорноморнафтогазу" Валерій Ясюк та інші чиновники.
"Вишки Бойка" були захоплені військами РФ після окупації Криму.
14 листопада 2016 року під час засідання погоджувальної ради парламенту Бойко побився з лідером Радикальної партії Олегом Ляшком. Бійка сталася після того, як Ляшко звинуватив "Опоблок" та Бойка в отриманні "консультацій із Москви". Також Ляшко назвав Бойка "московською гнідою". Політиків розтягли і Ляшко продовжив виступ, але після того, як назвав Бойка та його депутатів "недобитками Януковича", бійка відновилася.
У серпні 2020 року став одним із ініціаторів подання до Конституційного Суду щодо відповідності Конституції низки положень антикорупційного законодавства. 28 жовтня КСУ оприлюднив скандальне рішення, згідно з яким скасовується відповідальність за недостовірне декларування та саме електронне декларування.
Через рішення КСУ всі справи щодо недостовірного декларування мають бути закриті.
26 лютого 2022 року Бойко "засвітився" в ефірі пропагандиста Кремля Володимира Соловйова. Разом з пропагандистом іронізував над трагічною ситуацією в країні та поданням інформації українськими ЗМІ.
У лютому 2022 року зайняв 9 місце у рейтингу фізосіб за кількістю розслідувань на сайті Української Правди за 12 років.
У 2023 році Україна повернула під контроль бурові газовидобувні та нафтовидобувні платформи біля берегів Криму у Чорному морі, відомі як "Вишки Бойка".
Того ж року журналісти Bihus.info встановили, що 75,47% підприємства "Волиньобленерго" належить старшому сину Бойка Анатолію. Також за даними журналістів, є підстави вважати, що Теребле-Ріцька ГЕС на Закарпатті, одна з ТЕЦ у Харкові, деякі газові родовища та ГЕС в Екваторіальній Гвінеї — підприємства, в яких часткою володіє Бойко через офшорні компанії.
Статки:
У 2020 Юрій Бойко в рейтингу найбагатших українців НВ і Dragon Capital посів 79 місце з $99 млн статків.
Декларації:
Особисте життя:
У Бойка є дружина Віра та шестеро дітей: сини Анатолій, Юрій та Микола, та дочки Ярослава, Уляна та Марія.
Уляна є головним редактором глянсового журналу "L'Officiel Україна", а Ярослава - його креативним директором.
Приєднуйся до нашої армії антикорупціонерів! Підписуйся на нас у Telegram, Facebook, Youtube, Twitter, Instagram і TikTok!