Коли я була трохи молодшою — боялася стоматологів. Щойно подорослішала — зрозуміла, що боятися треба не дантистів, а рахунків за їхні послуги. Тепер до цього страху додався ще один — отримання платіжок за комірне.
Якщо мені бракуватиме грошей на оплату комунальних послуг або інших витрат, я знайду третю або четверту роботу. А що робити тим, у кого немає ні грошей, ні можливостей отримати підробіток? Або пенсіонерам, які отримують мізерні пенсії, яких ледве вистачає на продукти та ліки.
І ще: 18 січня уряд своїм рішенням встановив ціну на газ для населення в розмірі 7 гривень за кубометр.
Але ми ж розуміємо, що це тимчасовий захід, пов'язаний з пандемією.
Тобто цей тариф діятиме до кінця карантину або опалювального сезону.
А далі що? Тариф буде 10-12 гривень?
За словами Президента Зеленського, це рішення спонукатиме гравців ринку працювати чесно, прозоро і насамперед дбати про свого клієнта, тобто простого українця. Але що заважало їм зробити це раніше і врегулювати це питання?
Так, я не експерт з газових питань і розрахунки — теж не мій коник. Але я насправді не розумію, як з урахуванням того, що Україна споживає 30 млрд кубів, а виробляє сама — 20, у нас такі розцінки. Раніше все можна було пояснити зловісним словом «монополісти». Але зараз же у нас вільний ринок газу, то чому такі цифри у платіжках?
Ціну у 7 гривень за кубометр в уряді назвали зниженням вартості на 30%, і ми зраділи чи зітхнули з полегшенням, але чи реальна ця цифра? Не забуваймо, що є ще витрати на транспортування газу.
І що заважало закачати у наші газосховища природне паливо ще влітку чи навесні, коли ринкова ціна завжди нижча? Чому постачальники дозволяють собі спекулювати на цінах, збагачуватись, а ми, прості українці, думати, де взяти гроші, щоб заплатити за цими грабіжницькими тарифами?