Політична кар’єра Андрія Страннікова пов’язана з тривалою роботою в бюджетній комісії Київради та діяльністю низки громадських структур. У його біографії фігурують заснування компанії "Тельбін ІВА", що була залучена до конфлікту навколо забудови скверу на Березняках, а також робота у ВГО "Інститут політичної освіти", яка через суд повертала місту приміщення дитсадка. Окрему увагу привертають приховані декларації, нерухомість, оформлена на родичів, а також депутатські ініціативи щодо запозичень для столиці на 1,5 млрд грн і надання пільг забудовникам на 4,86 млн грн. СтопКор поцікавився, як саме бюджетні рішення, забудовні конфлікти та майнові питання зійшлися в одній політичній історії.
Політична біографія Андрія Страннікова є показовою для київської муніципальної політики: відсутність гучної публічності поєднується з тривалим і стабільним доступом до ключових центрів ухвалення рішень. Протягом кількох скликань Київради він працює в бюджетно-земельному блоці, де зосереджені основні фінансові ресурси столиці, що робить його фігуру важливою для аналізу незалежно від наявності або відсутності кримінальних проваджень.
Участь у бюджетному управлінні міста та діяльність у пов’язаних громадських структурах
У IX скликанні Київради Андрій Странніков є першим заступником голови постійної комісії з питань бюджету та соціально-економічного розвитку, а також заступником співголів фракції "УДАР". Раніше він обирався депутатом IV, VII та VIII скликань, що забезпечило йому інституційну тяглість і глибоке розуміння механізмів міського управління. Саме бюджетна комісія відіграє ключову роль у формуванні параметрів фінансування комунальних підприємств, міських програм і окремих проєктів, тому діяльність її керівництва традиційно перебуває у фокусі уваги громадськості.
На цьому тлі особливого значення набувають зв’язки депутата з громадськими організаціями, діяльність яких так чи інакше перетинається з бюджетними процесами. Однією з таких структур є Всеукраїнська громадська організація "Інститут політичної освіти", яку очолює Андрій Странніков.
Організація має статус неприбуткової, однак демонструє стабільні фінансові обороти.
У 2017 році її діяльність стала предметом судового розгляду: Київський апеляційний господарський суд визнав недійсним договір оренди частини приміщень дитячого садка в Києві. Суд дійшов висновку, що організація не має ліцензії на освітню діяльність, а використання приміщень не було пов’язане з навчально-виховним процесом, що порушувало вимоги законодавства та інтереси громади. Приміщення зобов’язали повернути місту.
Ще одна пов’язана структура — громадська організація "Наш дім Березняки", співвласником якої є Странніков. За даними відкритих реєстрів, організація активно брала участь у публічних закупівлях і реалізації бюджетних програм, фігуруючи у десятках тендерних процедур. Хоча з 2018 року депутат формально не є її керівником, сам факт заснування організації у поєднанні з роботою в бюджетній комісії створює підстави для аналізу можливих конфліктів інтересів. До речі, інший співвласник Віталій Росляков та його дружина Оксана Однорал у 2020 році також працювали у Всеукраїнській громадській організації "Інститут політичної освіти".
Репутаційний фон навколо Андрія Страннікова формувався і через низку публічних конфліктів. Видання "СтопКор" уже описувало так званий "будинковий" скандал, у межах якого киянка Галина Бабенко заявляла, що з 2018 року депутат разом зі співмешканкою мешкав у її будинку після завершення строку оренди та нібито відмовлявся виїжджати та оплачувати комунальні послуги.
Ці твердження ґрунтувалися на заявах власниці нерухомості й не отримали судового підтвердження, однак стали частиною публічного обговорення та вплинули на сприйняття депутата в медіа.
У публічному просторі ім’я Страннікова також згадувалося в контексті так званих "туалетних схем" — практики маніпуляцій з малими об’єктами нерухомості або незначними земельними ділянками, які згодом можуть використовуватися для отримання контролю над більш привабливими територіями. Видання KyivVlada аналізувало такі кейси як системне явище в рішеннях Київради, не прив’язуючи їх безпосередньо до Страннікова, однак це тло є показовим з огляду на його багаторічну роботу в бюджетно-земельному секторі міської влади.
Найбільш резонансним епізодом залишається конфлікт довкола забудови скверу на Березняках. У 2013 році компанія "Тельбін ІВА" (сьогоднішня назва "РИТЕЙЛ ПРОСТІР"), де Андрій Странніков був засновником, фігурувала у спробі забудови зеленої зони на вулиці Серафимовича, 6а.
Проєкт передбачав будівництво торговельно-розважального центру та викликав тривалий спротив місцевих мешканців. Тоді мешканцям району довелося буквально відстоювати зелений простір у судах. Після тривалого протистояння компанія погодилася розірвати договір оренди земельної ділянки — щоправда, з власною умовою: Київрада мала надати їй альтернативну територію для забудови. Згодом, як зазначали аналітики руху "Чесно", реальні власники компанії опинилися за офшорними структурами, а сам Странніков публічно дистанціювався від цього бізнесу. Зрештою на місці конфліктної забудови було відкрито сквер.
Але цікаво і те, що одним з директорів ТОВ "Ритейл простір" свого часу був Дмитро Ветоха, який сьогодні обіймає посаду керівника скандально відомого КП "Київжитлоспецексплуатація".
Схеми, тиск і бюджет: хроніка одного депутата
Окрему увагу привертають рішення Київради з відчутними фінансовими наслідками для міського бюджету. У 2015 році Київрада також ухвалила рішення про звільнення КП "Житлобудінвест-УКБ" від сплати пайового внеску на розвиток інфраструктури Києва у розмірі 4,86 млн грн. Про те, що рішення ухвалювалося під тиском керівництва фракцій "УДАР" і "Солідарність", серед яких згадувалися Странніков і Прокопів, а офіційним обґрунтуванням називали зменшення фінансового навантаження на забудовника, розповів на своїй сторінці у фейсбуці депутат Олександр Вовченко.
У липні 2020 року навколо Страннікова спалахнув гучний скандал у Київраді, так писала Київвлада. Комісія з питань транспорту викрила спробу "тихо" протягнути потрібний пункт у сторонньому проєкті рішення. Йшлося про лізингову угоду на закупівлю автобусів для КП "Київпастранс", яку намагалися вивести з-під будь-якого погодження. Багато депутатів зрозуміли, що саме проголосували, лише за кілька днів. А вже згодом з’ясувалося, що схема могла призвести до серйозних переплат з міського бюджету, а постачальником фігурувала компанія з неоднозначним політичним бекграундом. Громадські активісти заявляли про сотні мільйонів гривень потенційних втрат і можливий "заробіток" без конкурсу. За інформацією блогерів, ситуацією зацікавилося НАБУ.
Кульмінація настала 30 липня 2020 року, коли Андрій Странніков спробував у "турборежимі" проштовхнути зміни до бюджету Києва та програми соціально-економічного розвитку. Під приводом карантинних втрат він закликав депутатів не дискутувати й терміново погодити запозичення на 1,5 млрд гривень.
Цю ідею підтримував і мер столиці, однак більшість Київради сказала "ні". Адже тоді депутатам не надали ані текстів рішень, ані правових висновків, ані обіцяних "листів про невідкладність". Ба більше, питання навіть не обговорювали на погоджувальній раді. Саме це остаточно зірвало спробу швидкого перегляду бюджету та викликало нову хвилю обурення в сесійній залі.
А вже у вересні 2020 року, напередодні місцевих виборів, журналіст і блогер Олександр Зубченко заявив у Facebook, що Андрій Странніков є однією з центральних корупційних ланок у близькому оточенні мера Києва Віталія Кличка та нібито використовує ресурси міського бюджету у власних політичних інтересах.
На цьому тлі окремим питанням залишається деклараційна прозорість депутата. На сайті НАЗК декларації Андрія Страннікова за останні роки відсутні або приховані, що ускладнює повноцінний громадський контроль. Водночас медіа пишуть, що вже у 2018 році в декларації зазначено наявність у нього та членів родини значних грошових активів і кількох об’єктів нерухомості, частина з яких оформлена на близьких родичів:
- нежитлове приміщення (161 кв.м) та квартира (83,7 кв.м);
- квартира (43 кв.м), що належить мамі депутата; дві квартири дружини Андрія (38,6 кв.м та 53 кв.м);
- квартира його рідного брата (84,5 кв.м).
Також депутат задекларував цінне рухоме майно.
Мама депутата — власниця легкового автомобіля ВАЗ (2011 р.в.), а рідному братові Андрія належить автомобіль Nissan Qashqai (2012 р.в.). Зарплата за основним місцем роботи пана Андрія становила 804 129 грн. І тоді депутат зберігав готівкою 315 000 доларів та 3 125 000 гривень.
Тож у підсумку діяльність Андрія Страннікова демонструє характерну для київської влади модель поєднання бюджетного впливу, пов’язаних громадських структур і обмеженої публічності майнової інформації. Сукупність цих факторів не дає підстав для однозначних правових висновків, однак залишає відкритими питання щодо стандартів прозорості, підзвітності та ефективного контролю за розподілом ресурсів столиці.
У межах підготовки матеріалу команда СтопКору направила офіційні запити до Київської міської ради,
Національного агентства з питань запобігання корупції
та Міністерства юстиції України,
щоб з’ясувати обставини ухвалення бюджетних і земельних рішень у столиці, причини відсутності декларацій Андрія Страннікова у відкритому доступі, а також отримати інформацію про судові рішення та виконання договорів оренди комунального майна, пов’язані з діяльністю громадських організацій, що фігурують у його політичній біографії.
Нагадаємо, що команда СтопКору писала про те, як "Укроп." відкрив "Енергоатому" шлях до оборонного статусу, та про автопарки КАМАЗів, люксову нерухомість та валютні засіки Юрія Кісєля і Олександра Сови.
