В Овруцькому прикордонному районі Житомирщині представник ВГО «Стоп корупції» та депутат Петро Левківський із командою намагається максимально українізувати найбільш «червоний» регіон на Житомирщині. Та усіма доступними законними методами веде боротьбу з перевзутими товстосумами при владі.
ОБЛИЧЧЯ
Народився Петро Левківський в Овруцькому районі, у селі Возничі, яке вже зникає: школа закрилася, молодь залишає село. Відчувши на прикладі рідного села долю сіл, що вимирають, Левківський пізніше зробить усе, аби врятувати десятки інших сіл у рідному районі.
Після закінчення Возничівської дев’ятирічки вступив до педучилища, опісля кілька років працював у школі. Закінчив факультет ветеринарної медицини Житомирської агроекологічної академії (тепер це – Поліський університет). Після навчання працював у сільському господарстві, а зараз — у прикордонному інспекційному відділі «Овруч» на кордоні з Білоруссю.
Громадською діяльністю зайнявся доволі рано. У студентські роки організував і очолив інститутський осередок «Молодого руху» (молодіжного крила партії «Народний Рух України») Брав участь у русі «Україна – без Кучми», а також активно долучався до політичного і громадського життя країни і регіону.
Активний учасник Помаранчевої революції і Революції Гідності.
Після розстрілів 21 лютого 2014 року разом із товаришем Олексієм Кравчуком взявся демонтувати головний в Овручі пам’ятник Леніну біля РДА. У результаті перемовин пам’ятник демонтувала сама міська рада на анонсованому Левківським і Кравчуком багатолюдному мітингу 24 лютого. Брав участь у діяльності Овруцької самооборони «Древляни». Від початку подій на Сході займався волонтерською допомогою бійцям АТО.
У 2015 році Петра Левківського вперше було обрано депутатом Овруцької міської ради. І перше його депутатське звернення — про створення декомунізаційної комісії Овруцької міськради. Де-факто в цій комісії він був і керівником, і секретарем, і колективом комісії, і основним натхненником процесу.
Саме декомунізацію міста Овруч Петро Левківський вважає своїм найбільшим досягненням у житті. Зіткнувся з тиском, погрозами, байдужістю людей. Утім, зміг проштовхнути проєкт перейменування вулиць і площ Овруча на сесії міської і навіть – самовільно – на рівні обласної ради. Потім міська рада навіть судилася з ОДА і з непокірним депутатом за дотримання «декомунізаційних» законів. Але суд закономірно програла – нові українські топоніми залишилися, а старі пішли в небуття. У результаті трьох етапів декомунізації Овруча всі «радянські» вулиці та дві площі Овруча отримали нові назви. Результат був найкращим в області, якщо враховувати проукраїнськість назв, а в Овручі цим займалася практично одна людина.
«Мені було б соромно перед своїми дітьми, якби вони ходили вулицями, які названі іменами катів українського народу. І я зробив усе, щоб це виправити. Тепер я йду вулицею Івана Богуна, Олексія Береста, Михайла Жизневського, Степана Бандери – і розумію, що вже життя прожив не марно! На мою думку, всі біди України — через те, що її громадяни не усвідомлюють себе українцями, не шанують тих, хто віддав життя за незалежність держави! А зміна топонімів – могутній, хоч і не миттєвий поштовх до усвідомлення українців українцями та викорінення негативних явищ, не властивих українцям, у тому числі й корупції», — пояснює Левківський.
Кожна сесія, кожен день — це виклики в депутатській і громадській роботі. За сім років депутатства вдалося зробити чимало. І дороги російським вантажівкам на кордоні перекривали, і всеукраїнське віче в місті Овруч організовували.
У 2019 році на президентських виборах йому і кільком його друзям представники кандидата на посаду Президента України Зеленського запропонували за 2 тижні — без фінансування, на голому ентузіазмі — сформувати виборчі комісії в найбільшому в Україні Овруцькому районі. Стопкорівці, які півтора десятка років бачили в овруцькій владі одних і тих же політичних корумпованих пристосуванців, дали найкращий в області результат із підтримки кандидата. Місцеві жителі вважали, що саме ця команда і стане новою владою, та старі владні кадри, вкотре перефарбувавшись, залишилися на місцях – жодні зміни в регіоні не відбулися.
У тому ж році до Петра Левківського звернувся директор Поліського заповідника і розповів, що на природоохоронній території з дозволу Житомирської обласної ради та Держгеонадр певні бізнесові кола хочуть налагодити видобування берилію.
«"Врятуйте заповідник, адже ви вмієте ламати цю систему", – попросив мене директор. Якщо там видобуватимуть берилій – це ускладнить не лише екологічну, а й міжнародну обстановку, адже шкідливі продукти переробки берилієвої руди можуть стати причиною екологічної катастрофи не лише в Україні, а й на території Білорусі», — каже Левківський.
Депутат попросив написати звернення на його ім’я. Надав ситуації розголосу в соціальних мережах і ЗМІ. Створив комітет захисту Поліського заповідника. Зібрав у райраді зацікавлених кандидатів – це було напередодні парламентських виборів. Порушив питання на екологічному комітеті обласної ради та на сесіях місцевих рад. Добився проведення громадських слухань. І в результаті — зупинка видобування берилію в регіоні принаймні на два роки. Щоправда, директора заповідника звільнили, а його наступник помер раптовою смертю.
Саме у цей період Левківський познайомився з Олександром Ігнатьєвим і житомирською командою «Стоп корупції». Перемоги вдалося досягти вже разом.
Коли вже при новому Президенті почався останній етап децентралізації, всупереч перспективному плану, раніше затвердженому різними складами КМУ, замість трьох ОТГ в Овруцькому районі обласні керманичі вирішили залишити лише дві. Левківський із колегою Ярославом Чіпаком пішов в обласну адміністрацію. Там хлопцям відверто сказали: нічого ви не доб’єтеся. Та вони не погодились терпіти нехтування думкою громади. Знову кілька разів вийшли на міжнародну трасу, на мітинг під ОДА, привернули увагу ЗМІ. І зрештою, як жартують «силами військового відділення зламали систему» та домоглися створення третьої Гладковицької ОТГ!
Навесні 2020 року в Овруцькому районі розпочалися масові пожежі: горіли ліси та села. Петро не тільки активно допомагав погорільцям, а й розслідував причини пожежі та справедливість розподілу державної допомоги. Попри офіційну версію про стихійне загоряння сухостою, Левківський з’ясував: пожежі розпочалися в один день 16 квітня в 16 місцях одночасно!
«На мою думку, це були навмисні підпали. І винуватці досі сидять у владних кабінетах. Причин пожеж кілька. По-перше, з метою приховати місця нелегальної вирубки лісу. По-друге, згорів диспетчерський пункт нафтопроводу на кордоні з Білоруссю на території Руднянської сільської ради, де були крадіжки нафтопродуктів. А отже це – спосіб приховати розкрадання нафтопродуктів. По-третє, Овруцька міська рада роздержавила і віддавала в оренду без конкурсу сотні гектарів землі, пояснюючи своє незаконне рішення (попри попередження обласного УСБУ) потребою, «щоб сухостій на землях не горів». Та найголовнішою причиною вважаю звільнення території від сіл, населення та лісових насаджень під добування копалин. Згорілі масиви розташовані поблизу родовищ бурштину і берилію. У селах з покинутими згорілими хатками дешево можна скупити землю, щоб потім налагодити промисловий видобуток копалин», — пояснює Петро Левківський.
У 2020-му депутату Левківському з друзями вдалося зупинити закриття обласної психіатричної лікарні номер 2 в селі Прилуки. Цей заклад давав роботу для півтори сотні людей, натомість комусь припали до душі мальовничі краєвиди місцини. Тому лікарню готували до закриття, працівникам місяцями не платили зарплатні. Левківський як депутат міськради на рівні ОДА і обласної ради зміг допомогти працівникам психлікарні отримати заборговані їм кошти і домогтися збереження медзакладу.
«А чого варта дворічна боротьба за встановлення пам’ятника воїнам АТО біля Овруцької РДА? А проти «дерибану» землі, надр, лісів, різних економічних і екологічних схематозів», — згадує Петро Левківський.
Невгамовний депутат не лише воює, а й будує. Члени Овруцької релігійної громади Православної церкви України, ініціатором створення якої був Левківський, будують перший на теренах Овруччини український храм «Священномученика Макарія Овруцького та Канівського».
«А ще ж маю дружину і трьох діток, які теж потребують уваги … Але рук не опускаю! Не маю права! Адже війна з Московією не лише на передовій, а й тут – в тилу!» — каже він.
