Кропивницький міський відокремлений підрозділ очолить легендарний «народний прокурор», якій вів за собою пішу ходу з Врадіївки до Києва. Микола Джоган розповів про громадську роботу в регіоні та чому вирішив приєднатися до загальноукраїнської команди борців з корупцією.
ОБЛИЧЧЯ
Його намагалися купити високими посадами та «двома колгоспами землі». Шукали компромат — не знайшли. Зраджували. Залякували. Дарма. Не вдалось ані зламати, ані розчарувати в людях. Колишній міліціонер, який втратив здоров’я та здобув інвалідність на службі, перший повстав проти свавілля колишніх колег у Врадіївці.
Микола Джоган змолоду був нетерпимий до несправедливості.
«Вибірковість мене завжди дратувала. Працював у міліції, патрульно-постова служба. І в нас були такі інструкції: переодягнутись у цивільну форму, сховатись у кущах біля заводу – там, де роботяги йдуть. Як побачимо когось напідпитку – одразу хапати, і за всією суворістю закону. За пияцтво трудягу позбавляли премії, тринадцятої зарплатні, навіть черги на житло! А як керівники напідпитку – то нічого, не чіпаємо! На свята, скажімо, на 9 травня, якщо людина в костюмі та краватці ледь тримається на ногах – то чи не додому маємо з почестями доставити. А якщо одяг бідний – то в міліцію», — згадує пан Микола.
Саме з часів служби в міліції Джоган повстав проти вибірковості застосування закону. Влаштував скандал. Перевівся до карного розшуку – ловив кишенькових крадіїв.
Потім був Чорнобиль. За роботу з ліквідації наслідків аварії на АЕС обіцяли квартиру швидко надати. Для молодого службовця з дружиною і двома дітьми – великий стимул. Пропрацював кілька місяців — втратив здоров’я назавжди. Дали інвалідність і відправили у відставку з пенсією в 49 гривень…
«Тоді гостро відчув, що ця система нас використовує та викидає, коли стаємо непотрібними. Дуже боляче було. А ще страшенно не вистачало колективу. Приходив на прохідну відділу міліції та пів дня стояв, з усіма вітався, спілкувався…» — згадує Джоган.
«Коли є воля – є шлях», — завжди підкреслює пан Микола. У пошуках самореалізації він захопився ідеєю відродження козацтва. Відростив вуса, оселедця. Дружина сама вишила йому сорочку – ручна робота. Організував гурток козацтва – для дітей і дорослих. Стикався з нерозумінням. Навіть нацистом назвали біля пам’ятника Леніну…
А далі сталася Врадіївка.
Вона вразила пенсіонера МВС до глибини душі: його колеги, представники закону, вчинили дике беззаконня! Микола Джоган не міг сидіти вдома. Зібрав однодумців. Поїхав до Врадіївки. І став співорганізатором Врадіївської пішої ходи проти міліцейського свавілля в країні. Саме ці події призвели до чистки лав правоохоронців і реорганізації міліції в поліцію.
«Коли домовлялися пішки дійти до Києва – усі були згодні. А як до діла – то в більшості знайшлися причини залишитися. Та я не ображаюсь на людей – це особиста справа кожного. Отже, лише з кількома десятками однодумців вирушили з Врадіївки на Кропивницький і Черкащину. Другий напрямок – з Умані – очолював Василь Люберець. Домовилися зустрітись у Києві», — згадує Джоган.
Вони йшли 10 днів і щодня їхні лави міцнішали. Проводили мітинги під відділками міліції. Джоган згадує, що були суцільні стеження спецслужб, «заслані козачки». Політики намагалися підлаштувати Врадіївську ходу під свої політичні знамена. Організовували псевдоходу з метою розпорошення протестувальників. Намагалися підкупити. Ніхто не вірив, що люди самі, без політики, організувалися.
«Ми хотіли донести людський біль. Адже скрізь, де ми проходили, на всьому шляху майже в кожному райвідділку — своя Врадіївка певною мірою», — зазначив співорганізатор Врадіївської ходи Микола Джоган.
Та коли врадіївці дійшли до Майдану – у першу ж ніч учасників ходи побили, безстрокову акцію розігнали силою «Беркуту».
«Найстрашніша згадка з того моменту — як чорний чобіт беркутівця наступає на руку матері, яка тримала в руках портрет свого сина – загиблого співробітника міліції, який боровся з наркобізнесом… Досі моторошно», — каже пан Микола.
З однодумцями з усієї України, з якими пліч-о-пліч йшли на Київ, Микола Джоган відтоді бачився часто. Бо відчував, що вони подібні за духом. Приїжджав до Києва на всі масові заходи.
На Майдані – з першого дня у наметі. І до 23 лютого 2014-го. Тоді куля снайпера вбила його побратима Віктора Чмиленка. Микола повіз тіло загиблого товариша додому – на Кіровоградщину.
Згадує з болем: «Вітя Чміль був для мене немов учитель. Завжди поміркований, мудрий. Я його слова на все життя запам’ятав: "Не бійся давати людям другий шанс. Вони здатні змінюватись"».
«Після Майдану у Кіровограді було народне віче. Близько 10 000 людей зібрались. Надали мені кредит довіри: обрали очільником самооборони Кіровоградської області. Довіра людей – це найцінніше!» — підкреслює пан Микола.
Діжки, шини, народна люстрація прокурорів і правоохоронців-перевертнів у погонах. Активіст організував біля прокуратури Кіровоградської області безстрокову акцію проти корупційних призначень. Кіровоградський «Майдан» стояв 2 місяці. Микола їздив шукати правди і до столиці. Потрапляв до кабінету господаря ГПУ тодішнього Генпрокурора Яреми 4 рази.
Щоб прибрати з площі затятого борця з корупцією у правоохоронних органах, якого в народі стали звати «народним прокурором», йому пропонували посаду очільника МВС області та «два колгоспи землі» — відмовився. Потім правоохоронні чини зізнавалися, що вважали Джогана людиною Коломойського чи ще когось. Та навіть спецслужби збилися з ніг у пошуках компромату та таємних зв’язків.
«Ви за 2 місяці зробили більше, ніж ми за 5 років», — зізнався тоді Джогану один з обласних очільників.
До зони АТО до побратимів їздив, як на вахту: 2 тижні на передовій, 2 – вдома. Не офіційно, щоб підтримати «своїх» і бути поряд. Посвідки УБД у Джогана немає.
Коли «Самооборону» розкололи і розігнали – Джоган організував на острові козацький табір. Острів стали звати навіть в офіційних зведеннях Козацьким.
«Я принципово довго не хотів офіційно реєструвати ГО «Самооборона Майдану». Бо це – кредит довіри людей, до чого тут офіційні статуси? У нас був наказ №1: ми – надпартійна організація! Народний контроль. Жодних політичних партій, жодних виборів. Та деякі мої однодумці подались у депутати», — каже пан Микола.
На запитання, чому вирішив приєднатися до команди всеукраїнської громадської організації «Стоп корупції», відповідає просто: «Ми подібні. За духом, за цілями, за методами. Мислимо однаково. Паралельно йдемо. Здається, нам по дорозі».
ПРОБЛЕМИ
Досвідченому і відомому кіровоградському активісту важко визначити серед складних проблем складніші.
Пріоритетним питанням нині вважає земельні питання. Зокрема, масове захоплення і дерибан народної землі. Другий напрямок громадської боротьби – припинення кришування наркобізнесу правоохоронцями. Для Кропивницького це – масова і болюча проблема.
«Взагалі, напрямків дуже багато. Допомагаємо з тими проблемами, з якими люди звертаються. Тішить, що люди вірять. Та часто які у нас люди? Приходять з проблемою і сподіваються, що за них її хтось розв'яже. Ні, так не працює. Якщо у тебе є бажання розв'язати – знайдемо спосіб. Коли є воля – є шлях», — підкреслює Джоган.
Звичайно, багато кому з чиновників не подобається людина, яку не вдається підкупити та заспокоїти.
Намагались і залякати. Уночі з 10 на 11 листопада 2014-го – напередодні розгортання наметового містечка біля обласної прокуратури – біля будинку обстріляли його машину гумовими кулями.
Місцеві правоохоронні боси надали наказ знайти на нього компромат. Спецслужби розвели руками: компромату не було. «Невже його діти з наркоманами не дружать?» — ця фраза Джогана по-справжньому зачепила…
Зіткнувся кіровоградський активіст і зі зрадою. Від його імені підписували папери колишні побратими. Утім, зла на них Микола не тримає. Загиблий друг навчив давати другий шанс.
РІШЕННЯ
Послідовність і системність – ось основний підхід Миколи Джогана до подолання проблем.
«Порушити проблему – це ще не все. Потрібно довести справу до кінця, розв'язати її, — упевнений Микола. – Є фахівці, ми їх залучаємо, разом розробляємо ефективну стратегію, план. І рухаємося за ним. Натомість часто спостерігаю, як молоді активісти швидко «вигорають», заспокоюються на півдорозі, забувають про проблему, не доходячи до розв'язання. Непокаране зло породжує нове зло», — упевнений активіст.
Ще один принцип – жодної вибірковості! Закон і право – для всіх і кожного.
Поряд з «народним прокурором» — команда однодумців, які не заплямовані корупцією і не зрадили його впродовж довгих років громадської діяльності.
Сьогодні нарешті Микола Джоган має змогу здійснити мрію усього життя – зайнятися бджолярством. Разом із партнером купив пасіку. І тішиться, коли люди з різних куточків України, кажуть: «Такого меду ми в житті не їли!»
Згадує, як Левко Лук’яненко сказав йому колись у Холодному Яру: «Не бійся бути другим. Коли ти бачиш, що хтось робить справу краще – допомагай».
Та поки відходити від громадської діяльності не збирається. Пенсіонер-активіст має великий досвід і готовий вчити молодь, передавати свої напрацювання.
Микола Джоган вірний принципу загиблого на Майдані побратима Віктора Чміля, який став життєвим кредо: «Коли беззаконня стає законом, супротив – це наш обов’язок!»