Епатажному російському співаку Кіркорову заборонили в'їзд в Україну. Міністерство культури та інформполітики за поданням СБУ внесло його до переліку осіб, які створюють загрозу для нацбезпеки країни. Той вирішив відповісти, мовляв, забороною пишається. Але, очевидно, що і йому від неї “підгоряє”, бо як не крути, а Україна — це величезна аудиторія, втрачати яку ой як не хочеться.
Ну, а далі буде декілька думок про те, чи може культура залишатись осторонь від політики та чи можуть мати представники шоу-бізнесу індульгенцію на недвозначні висловлювання.
З 2014 року в нас існує цілий список, до якого потрапили понад 150 прізвищ російських культурних діячів. Усі вони нев'їзні до України з різних причин. Хтось підтримав анексію Криму та публічно подякував президенту Росії Путіну за “блискучу операцію”, як, наприклад, В. Сюткін. Хтось навіть їздив на окуповані території Донецька та Луганська на так зване “сафарі” до “ополченців” з “ЛДНР”, як, наприклад, актор М. Пореченков. Хтось просто приїздив до анексованого Криму на гастролі, мовляв, я поза політикою, у мене тут фани. Окей. Але відмазка про свою “позаполітичність” виглядає на рівні відмазки школяра про невивчені уроки: дуже хотів, але сонечко кликало на вулицю.
Ще в 2017 році російський політтехнолог і колишній аналітик російської партії “Единая Россия” Леонід Власюк в інтерв'ю “Радіо Свобода” зауважив: артистам завжди хочеться ще слави та грошей, а російська влада може цим скористатися та поставити їх перед вибором: або мати громадянську позицію щодо Криму, або отримувати гроші та привілеї. На його думку, саме гроші та привілеї, а не якась ефемерна позиція штовхають культурних діячів на гастролі на окупованих територіях.
Однак хоча позиція і може бути ефемерною та надуманою, та репутація — явище вибагливе і цілком реальне. Репутація вимагає послідовності та структурності дій.
“У результаті багато хто обирає останнє і каже потім, мовляв, ми політикою не займаємося ‒ але політика весь час займається ними”, — сказав тоді в інтерв'ю Власюк.
Зверну увагу, що з-поміж російських шоуменів вистачає і тих, хто дії путінської Росії зовсім не підтримує та робить це доволі голосно. Лідер рок-гурту “Машина времени” Андрій Макаревич у концертних залах України доволі частий гість. Каже, що цькування не відчуває. Однак знає, що на батьківщині він наче людина-невидимка.
Заборона на в'їзд Кіркорову була лише питанням часу. Його відповідь була також цілком прогнозованою. Вираз про “бонуси на націоналістичній пропаганді” — теж доволі очікуваний. Роздуми про те, що це не Кіркоров потрапив у чорний список, а Росія — також закономірні. Ну що ще відповісти? Як ще можна прикрити свою дупу після публічного визнання Криму російським? Причому, попри певні коливання щодо українського та кримського питання на рівні світової політики, одностайність усього цивілізованого світу тут непохитна: Крим є і буде українським.
А далі… Ну як ще можна пояснити своїм російським фанам, чому його не хочуть бачити в Україні? Якщо в Росії ще не вщухло кримське “побєдобєсіє”? А тут на тобі: “Хто насцяв повз лоток? Га? Філя?”
Постійні гастролі російських зірок на півострові — розмірений політичний хід Кремля, який має на меті приспати логіку тих кримчан, які поволі відходять із березневого наркозу семирічної давнини, певна легітимізація своєї влади в очах місцевого населення. Мовляв, так, вас не сприймають у світі, до вас не літають нормальні виконавці, але навіщо вам ці Джареди Лето та Клауси Майне? Це якщо про іноземних. Але ж там ще й російські не їздять… Шевчук? Він зарозумілий, та й взагалі — хто він такий… Що з нього взяти, якщо про нього навіть Путін не чув…
https://youtu.be/Oaxf7txb-l4
Але ж у вас є Кіркоров. Є Глюкоза. Є ще багато-багато кого — своїх, зрозумілих, рідних. Навіщо замислюватися? Деградуймо разом.
Тому ці гастролі — це і є продовження анексії. Уже не територіальної, а інтелектуальної. І Кіркоров відтак — також знаряддя Кремля. Він не може не усвідомлювати своєї відповідальності за вчинені дії. Він не може відсторонитися від питання світового масштабу, він же не живе в ізольованому вакуумі. І він не може цього не розуміти. Тому він збреше, коли скаже, що поза політикою. Він у ній. У самому її серці. Або він нуль у вакуумі.