Проміжний аналіз так званої "справи Тимошенко" дозволяє говорити не стільки про кримінальне провадження у класичному розумінні, скільки про сукупність ознак політично вмотивованого процесу.
На цьому у своєму блозі наголошує політолог Олександр Шатхін.
За його словами, ключовою проблемою справи є відсутність фактичної сторони інкримінованого діяння. Передача коштів, яка нібито лежить в основі обвинувачення, не підтверджена жодними належними та допустимими доказами. Крім того, матеріали провадження не містять беззаперечних свідчень самого факту отримання чи передачі неправомірної вигоди.
Експертні висновки, долучені до справи, підтверджують, що аудіозапис, який подається як ключовий доказ, був скомпільований, а отже, не може вважатися автентичним джерелом інформації. У правовій державі цього було б достатньо для зняття обвинувачень або щонайменше для кардинального перегляду справи.
Процедурні порушення та упередженість суду
Окремої уваги заслуговує процесуальна сторона розгляду. Фіксуються системні порушення норм кримінального процесуального законодавства — від порядку збору доказів до рішень щодо запобіжного заходу. Розмір застави, визначений судом, є очевидно непропорційним тяжкості інкримінованого діяння, що суперечить принципу розумності та практиці Європейського суду з прав людини.
Поведінка судді під час слухань, зокрема ігнорування аргументів захисту та вибірковий підхід до доказів сторін, створює стійке враження упередженості. За таких умов говорити про змагальність процесу та неупереджений суд не доводиться.
Свідки та роль "антикорупційних" органів
Головний свідок обвинувачення є фігурантом іншого провадження та перебуває у фактичній залежності від НАБУ. Такий статус автоматично ставить під сумнів його незаангажованість і достовірність свідчень. У поєднанні з вибірковою активністю антикорупційних органів це лише підсилює аргументи про керованість процесу.
Політичний контекст справи
Сукупність наведених факторів — від слабкої доказової бази до процесуальних аномалій — дозволяє говорити про наявність ознак політичного замовлення. Часовий контекст напередодні виборів лише посилює ці підозри.
Юлія Тимошенко протягом багатьох років залишається послідовним опонентом політики розпродажу національних ресурсів. Її позиція щодо землі, надр, стратегічних підприємств і ключових корпорацій прямо суперечить інтересам великих міжнародних гравців, які навіть в умовах війни прагнуть отримати контроль над найціннішими активами України.
У цьому сенсі "справа Тимошенко" має вигляд не боротьби з корупцією, а боротьби з політичним опонентом напередодні можливих виборів Президента України. Якщо ці тенденції не отримають належної правової та суспільної оцінки, під загрозою опиниться довіра до проведення демократичних виборчих перегонів не тільки у громадян України, а й у наших західних партнерів.
Читати: 7 лютого відзначається річниця другого туру президентських виборів 2010 року в Україні — дати, яка стала поворотним моментом у розвитку країни. Маніпуляції, фальсифікації та дезінформація заклали фундамент для майже двох десятиліть нестабільності та зовнішньої залежності.
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин – у наших Telegram-каналі та Facebook!
Допоможи зламати корупційні схеми – надішли сигнал у чат-бот.