У мирному житті – політичний експерт, а нині – військовий, що виборює перемогу на одному з найбільш гарячих напрямків фронту. Гендиректор АГ "Левіафан", офіцер ЗСУ Микола Мельник у відвертому інтерв’ю для "СтопКору" розповів про реалії українського контрнаступу і ціну спокою у тилових регіонах. А також без купюр висловив свою оцінку з приводу того, що відбувається на тлі війни у вітчизняному політикумі.
Микола Мельник в нещодавньому минулому – політичний експерт та генеральний директор аналітичної групи "Левіафан". Після початку повномасштабного вторгнення – командир четвертої роти 47-ї бригади. Через понад півтора року служби отримав суттєві поранення – знімальна група "СтопКору" зустрілась із ним у госпіталі, аби почути без купюр і прикрас думку військового щодо поточної ситуації в театрі бойових дій та за його лаштунками.
Про успішність "розпіареного" контрнаступу ЗСУ
Тут немає великої таємниці, якщо подивитися по заявах офіційної влади. Спочатку у нас був великий контрнаступ, потім – наступ, потім – тактичний наступ на окремих ділянках фронту. Це означає доволі просту річ: обіс*ались. З багатьох причин. Думаю, ці причини будуть встановлюватися далі на вищому рівні з відповідними кадровими рішеннями.
Але зрозуміло, що прорвати оборону противника без авіації, переваги в артилерії – неможливо. Ну безпосередньо зараз – або Захід нам дасть авіацію без артилерії, дасть танки, тобто зброю прориву, або ми прийдемо до траншейної війни зразка 1916 року.
Якщо подивитися зараз навіть на мапи оборонних ліній рф, які є в загальному доступі на деяких західних ресурсах, то вони, в принципі, і на Донбасі вже вибудували такі лінії. Тобто це мінне поле, протитанкові рови, "зуби дракона", доти. Вони вже і на Сході побудували собі таки лінії, не тільки на Півдні.
Тому що вони прекрасно розуміють, що вони мають перевагу в людях, вони їх можуть мобілізовувати, мобілізовувати, мобілізовувати… В той час як в Україні людський ресурс є трошечки обмежений.
І обмежений, насамперед, через те, що ми програли інформаційну війну.
Етап ідеологічний ми програли з тріском. Держава не встала на військові рейки. Держава знову знаходиться в якомусь є*анаріумі, коли більшість населення взагалі живе в "інформаційній бульбашці". Що там – контрнаступ. Вже восени ми в Криму. Все, ми перемогли. Все буде добре. І Захід нас підтримав. Так, Захід нас підтримав, але недостатньо. Це факт.
Те, що я зараз бачу, Київ фактично ніби не знає, що десь є війна. Люди живуть своїм життям. У нас дискотеки нічні. Зараз Кличко намагається зробити, щоб до опівночі були дискотеки. Мені здається, що не стільки інформаційний простір незавантажений потрібною інформацією, скільки самі наші чиновники створюють такі умови, що люди не відчувають війни.
Чиновник – це людина-виконавець. У нас вони настільки обі**ані, що ніколи не зроблять нічого такого, що не подобається керівництву. Все. У нас менеджерів не існує. В нас стара совкова система державної служби. Головне – сподобатися начальству. Тому, якщо начальство сказало робити так, він і буде робити так.
Є десь десять відсотків людей на держслужбі, навіть не таких, які намагаються постійно щось змінювати, а які намагаються привносити. Але зазвичай це для них закінчується нервовим зривом. Бо є система, і вона – потужна, стабільна, високоросла. Її не пробити, тому ми програли інформаційну складову.
Я щось не бачу по телевізору чи єдиному марафону, чи навіть в інтернеті, що в нас – Велика Вітчизняна війна. Ми маємо боротися, Нація під загрозою. Все для фронта, все для перемоги. Ніхто не каже правду. В такій війні вдовгу ми не маємо шансів виграти.
Я так розумію, що люди повинні перебувати в якомусь середовищі, яке буде наповнене цією інформацією, практиками. Але у нас зараз фактично там "перемога". Незламні якісь дівчатка співають, танцюють в Лондоні на дискотеці. Це все супер. Але коли, я вибачаюсь, йдуть останні десятки мільйонів доларів на відновлення та будівництво музею Голодомору, на там заміну радянської символіки на Батьківщині-матері? Я не знаю, як це й назвати.
Дивіться, давайте подивимось, скільки в нас вкладається грошей на перекладку бруківки. У мене є питання: можливо, трошечки без перекладання бруківки може пожити Київ? Давайте не чіпати музей Голодомору. Це важливо. Важливо сьогодні. І я поясню чому.
Треба кожного **ака, який танцює на дискотеці, брати за шкибари, тягнути і показувати. Як вмирали діти. Показувати, як вмирали дорослі. Знаєте, що таке Голодомор? Голодомор – це розплата. Це розплата нашої нації за те, що в 1919-му ми "втомилися від війни".
П'ять мільйонів українців, які вміли воювати, половина з яких реально мала зброю, повернулися в село і сказали: та я замахався. Петлюра, червоні, зелені, білі – пофігу. Хто там, який прапор піднімуть – я під ним буду. Це було.
Потім, за 14 років вони мріяли повернутися назад в той час, коли вони могли щось змінити. Бо через 14 років вони спочатку подивилися, як вмерла їхня мати. Потім вони подивилися, як вмерли діти. А потім він сам пішов вішатись. І хай ідуть і дивляться, що буває. І тому добре, якщо треба на музей Голодомору – скільки там, 150 мільйонів? Хай буде 150 мільйонів.
Це потрібно для того, щоб українці розуміли ціну свободи. Бо поки що їм подобається жити в якійсь бульбашці інформаційній.
Їм подобається пишатися собою замість того, щоб боротись. Все. Поки що війна, на превеликий жаль, не стала загальнонаціональною. Тут був етап, коли під загрозою була країна. Не зрозуміло було, куди нападе ворог. Чи це буде Луцьк наступниим ударом, чи Київ візьмуть. Тоді був момент консолідації.
Потім, після того, як від Києва відступили росіяни, ще два місяці – і все. Далі війна є в прифронтовій зоні. Далі населення живе своїм життям. Так бути не може.
З одного боку, влада має трошки забути про свої клептократичні наміри, бо вибачте, будь ласка, якщо багато жерти, ї*ало може порватися. Бо його порвуть, урешті-решт. А українцям треба згадати й зрозуміти просту річ: ми не перемагаємо. Ми зараз знаходимося в тому стані, коли можемо зупинити ворога. І це – величезне досягнення, це досягнення нації. Але, чуваки. Якщо зараз не схаменутися, якщо зараз не почати просто розуміти всій державі, що нація під загрозою, Україна під загрозою величезною, життєвою, то наслідки будуть непередбачувані.
І це – багатоаспектне питання. Слід залишити в спокої підприємців, хай працюють, створюють робочі місця.
Що зараз відбувається? Повернення до практик початку 2022 року – кошмарити бізнес. Навіщо це робити? Ну от навіщо? Шо це дасть, окрім бабла Гетьманцеву? Нічого.
У мене питання, чому за перший місяць війни податків було сплачено більше, ніж перед тим? При тому, що не було перевірок, не було нічого, тому що підприємець сам – українець, він теж відповідальний. Він розуміє: сплачу податки – ці податки підуть на оборону. Так треба працювати з бізнесом. Ми не росіяни, нас у стійло не поставити. Це все погано закінчується.
Війна закінчиться миром. Я мрію про перемогу, але зараз кажу про мир. Коли мир настане, то я думаю, ті люди, які пройдуть фронт, вони все всім згадають.
Не треба думати, що війна все спише, війна нічого не списує. Абсолютно нічого.
Немає користі від 50 чи 100 метрів. І від тієї с*аної посадки, якщо ти там кладеш роту, немає. В Україні є одна цінність – людина. Якщо тобі потрібні ці 500 метрів – не питання, вперед, мобілізуйся.
Але якщо в нас недостатньо потенціалу для наступу, то не треба рвати дупу. Треба спокійно дати собі раду, спокійно зрозуміти, на що в нас є сили, на що нема. Причому навіть зараз у нас є певні успіхи по просуванню, і це дуже добре. Але. Якщо в нас немає потенціалу для великих контрнаступів – добре, значить воюємо тим, що є. Але з розумінням того, що велике озброєння прийде трошки пізніше.
Повернемось до корупції. Дуже багато розпочалось інформаційних атак саме на оточення президента, яке називають зараз вищою ланкою корупції в Україні. Чи це на часі?
Ну, якщо в країні є корупція, а президент зробить вигляд, що її не бачить, значить він або дурень, або зацікавлений. Третього не буває. Тобто ми маємо президента, який не поінформований, не розуміє. Або – все бачить, все розуміє. Максимум можна вважати, що це найменше з зол.
Звісно, поки йде війна, всі ці інформаційні атаки будуть доволі кволі. В принципі, у нього (Зеленського – ред.), по-перше, є доволі потужний єдиний марафон. Є там лідери громадських думок, які завжди пояснюють, що все це все не на часі.
Але це все вдарить по ньому після перемоги. Давайте вважати, що все-таки все закінчиться перемогою. Це вдарить дуже сильно.
Ймовірний напад з Білорусі: як діяти і чи буде він?
Ми боїмося, що білоруси на нас нападуть? Я думаю, що навіть якщо вони підуть, то Волинська тероборона з ними швидко розбереться. Достатня кількість протитанкових засобів, система ППО у нас потужна – у білорусів шансів немає.
Давайте об'єктивні речі говорити. Ми боїмося говорити про багато речей. Ми ж якщо на Білорусь, то це спровокує… Кого на й на що це спровокує? З їх територій нас фігачать, з їх територій на нас летять "шахіди". Йдіть сюди, карасі. Давайте вже. Воювати – так воювати.
Я скажу, що це лише збільшить лінію фронту для росіян. В нас вона вже є. Це стосується північних територій. УНСО, починаючи з 90-х років, казала правильні речі: переносимо вогонь війни на територію росії, інакше війна буде в Україні. І поки палала Чечня, в Україні було спокійно. Все.
Чому не почати діяти асиметрично? Що нам заважає? Влада Придністров'я – не будемо чіпати, це все-таки суверенне питання Молдови. Але що нам заважає знищити там російське угруповання? Нічого.
Яка твоя думка стосовно "бунту" Пригожина?
Я залишаюся при своїй думці, що це – елементарна боротьба за "головного опричника біля царя". Але мені здається, що Пригожин підняв ті питання, які сам не сподівався піднімати. Тобто він збирався стати першим опричником. Відсунути від цієї посади Рамзана. Бо Пригожин – він усе ж таки махровий коричневий шовініст, він не любить чеченців.
Але цим бунтом він підняв дуже велике питання всередині російського суспільства. Реально. Хто за путіна впишеться в "момент Ч"? Я перепрошую, Пригожин за двоє суток подолав більше 300 кілометрів, не зустрічаючи якогось потужного супротиву.
Це підняло багато питань, що в принципі, в принципі, будь-який генерал може розвернути війська, вийти і захопити владу. І це породило зараз доволі сильну нестабільність, і це зараз спровокує російську владу на доволі потужну чистку всередині силового блоку. Так, вона вже почалася, і мені це подобається.
Ми на вісім років фактично затягнули конфлікт, який розпочався у 2014-му. У нас є шанс затягнути так само цей?
У нас людей не вистачить. Ще вісім років ми не витримаємо. Подивіться на наші втрати реальні. Перепрошую, але як не старайся, демографічного буму раніше ніж за рік не вийде. Навіть якщо дуже старатися.
Або нам треба буде просто потужно міняти інформаційну складову: що це наша Вітчизняна війна, боротьба за націю, боротьба за майбутнє. Картинки з Голодомору щодня. З Бучі – щодня. Ув'язнені, розстріляні – щодня.
Це краще на дискотеках демонструвати?
На дискотеках також. Ні, це не смішно. В меню. Ось усе це – ціна. Ціна вашого спокою. Фотографії розірваних бійців. З госпіталів. Як кишки у пацана вивалюються, поліетиленом замотали. І показувати: це є ціна спокою – щоденно. Оце – ціна легковажності.
І щодня інформаційно накачувати українців, що війна буде довгою. Збирайтеся, але ми переможемо. Тоді є шанс.
Треба або змінити інформаційно-пропагандистську риторику, або будемо змушені рано чи пізно сісти за стіл перемовин.
В України є тільки нація. Нація зараз бореться. Нація – це вояки, які воюють за державу, нація – це волонтери, які є потужним тилом нашої армії. Це БПЛА. Це і бабло, вибачте, збір постійно – в кожній частині, в кожній роті на щось збирають. Оце наш тил. Він є, він потужний. Більше позитиву я не бачу.
Вибачте, будь ласка. Можливо, я не поінформований про багато речей. Я певен, якщо я буду краще дивитися єдиний марафон, то я стану більш позитивний. Це можливо. Але поки що я бачу, що нікому ця держава, окрім нації, не потрібна.
І в мене тоді виникає велике питання. Вже далі, після перемоги – я в неї вірю, я фанатик. А хто буде мати право голосу в цій державі в майбутньому? Чому голос пацанів, які зараз лежать по палатах, які за цю державу втратили руки, ноги, очі, – чому їхній голос буде вартувати рівно стільки ж, скільки і голос якогось ї**ната, який звалив в Польщу і зараз сидить, себе вигідно почуває?
Я зараз не чіпав інших українців, які платять податки, тобто вони вносять свій вклад. Все, нема питань.
Але в принципі в подальшому – що ми збираємося робити? І це дуже велике питання.
Так само, як і питання, що Зеленському якось також треба перестати ревнувати до якоїсь успішності Залужного. І мені по цимбалах, що мені буде далі за ці слова.
Армія співає: батько наш Залужний, Україна мати. Але це не значить нічого, крім того, що солдат вважає його батьком і довіряє його словам, діям у той час, як слова президента можуть поставитися під питання. Чому? Може це питання до оточення президента?
Тому що ми всі спілкуємося з тилом, дізнаємось, що воно, як воно. І я скажу, що українці в більшості, які зараз на фронті, вони воюють не за ту Україну, яка є зараз. Вони воюють за успішну державу. З національною елітою, а не елітою, яка не розуміє нічого, окрім як набити свої кишені.
Але це більш широка дискусія. І не треба думати, що ті ж наші західні партнери не знають, яким чином окремі українські компанії досі торгують з російською федерацією, так само, як і американські компанії – через фірми-прокладки. Тобто всі все прекрасно знають.
Я повторю слова класика: в нас війна чи світське бієнале? Так от, воно не світське. І я дуже сподіваюсь, що українська влада елементарно зрозуміє, що без перемоги її в цій державі не буде. Перемога може бути завтра, післязавтра, за п'ять років. Але вона має бути. Без перемоги не буде України. Це моя думка.
Нагадаємо, тим часом у мережі шириться відео з вечірки за участі керівника Житомирської обласної прокуратури Олександра Білошицького та його першого заступника Олега Мостиховського. Головних прокурорів Житомирщини розважали актори Юрій Ткач та Володимир Шумко. Зірковому гостю прокурор області Білошицький подарував номерні знаки з чотирма вісімками.
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин – у нашому телеграм-каналі та Facebook!
