ПідтриматиРусский

Ні кроку назад. Свята і події. 28 липня

Євген Бриж
Євген Бриж

Журналіст, редактор, медіаконсультант

Ні кроку назад. Свята і події. 28 липня

28 липня 1942 року Сталін видав наказ №227, який у народі отримав назву "Ні кроку назад".

Ні кроку назад. Свята і події. 28 липня

СРСР, очолюваний Сталіним, так відчайдушно готувався до війни "малою кров'ю та на чужій території", що можливий напад на свої землі не особливо й розглядав. Принаймні, чимало літаків, танків, артилерії були розташовані вздовж західного кордону з наміром швиденько його перетнути та піти в наступ на сусідів.

Попервах так і відбувалося. 23 серпня 1939 року представники Сталіна й Гітлера Молотов і Ріббентроп уклали угоду між СРСР та Німеччиною, а також секретний протокол до неї. У ньому держави розмежували сфери впливу й дипломатичною мовою дозволили одна одній нападати на сусідів.

1 вересня німці напали на Польщу. 17 вересня радянські війська перетнули її кордон на сході й довершили її окупацію, зустрівшись із німцями на обумовленій лінії. Поки Німеччина воювала на заході Європи й окуповувала країну за країною, СРСР різними шляхами — воєнним чи політичним — отримав три країни Балтії, шматок Фінляндії, Бессарабію, Західну Україну та Західну Білорусь.

Але влітку 1941 року Гітлер спрямував війська проти свого "союзника" Сталіна.

Цей напад готували задовго до 22 червня — і про нього доповідали розвідники СРСР, навіть подвійні агенти, навіть із закордонних резидентур. Але Сталін не вірив.

Тож до початку війни СРСР виявився неготовим. З 22 червня 1941 року західні межі держави намагалися обороняти — але це швидше нагадувало неорганізовану втечу. Досить поглянути на дати завоювання міст. Іноді населені пункти здавали без бою — просто виходили радянські й заходили нацисти.

Героїзм солдатів поєднувався з хаосом управління та нерозумінням, що діяти, у вищому командному складі. Замисліться: до жовтня 1941 року гітлерівці та їхні союзники впритул підійшли до Москви. Зі столиці потяглися машини й валки "відданих" комуністів і чиновників, а обороняли місто не лише солдати, а й ополченці та навіть жінки, що споруджували шанці, протитанкові рви.

У битві за Москву — так назвали ті події — мужньо гинули і українці, і представники десятків інших національностей, про які пізніше президент Росії скаже, мовляв, "і без них упоралися б".

До грудня 1942 року не вдавалося відкинути ворога, втім, і німці втратили запал і ресурс для блискавичного завершення операції "Тайфун" та плану "Барбаросса". За Уралом тим часом СРСР запустив нові промислові центри й завдяки новому призову поповнив свої лави. Ініціатива переходила до них. Наступ було відбито. Понад те, війська СРСР отримали нагоди для контрнаступальних операцій.

Одна з таких — уже після завершення битви за Москву — отримала назву Харківської. Планувалося оточити армію генерала Паулюса та захопити Харків. Потім це дозволило б відтісняти супротивника на південь до Азовського моря та відкрити шлях до Дніпра.

Однак резервів для такого наступу в СРСР ще не було. Німці завдавали успішних контрударів. Попри прохання своїх генералів, верховний головнокомандувач Сталін не дав дозволу припиняти наступ.

І гітлерівці сповна скористалися цим, оточивши частини Червоної Армії. 270 тисяч — це були втрати СРСР, 170 тисяч — безповоротні. Сотні тисяч опинилися в полоні. У стратегічному плані це значно ослабило оборону й відкрило німцям шляхи для наступу на Донбас і Волгу. Вони дійшли до Сталінграду та Кавказу.

Деморалізація у радянській армії була настільки великою, що Сталін видав емоційний та відчайдушний наказ №227.

Його зачитали усьому особовому складу. "О мерах по укреплению дисциплины и порядка в Красной Армии и запрещении самовольного отхода с боевых позиций" — так він називався офіційно. А в народі — "Ні кроку назад".

Ні кроку назад. Свята і події. 28 липня

Він забороняв відхід військ без наказу, навіть жоден військовик не міг відступити без наказу вищого за званням. А вищий за званням ніс персональну відповідальність і мав постати перед трибуналом за самовільний відступ.

Передбачалося створення штрафбатів і штрафрот (у них побувало до пів мільйона людей) з тих, хто відбував покарання, найвищий ступінь кари дезертирам, а також створення так званих заградзагонів — підрозділів, які стояли за військами й дивилися, щоб ті не відступали, маючи право застосовувати проти них зброю.

Декого це деморалізувало ще більше. Дехто з командирів його саботував. Його оцінки були полярними. Іноді він справді мобілізував до відчайдушного опору. Іноді — призводив до непоправних втрат.

Скасували його тільки 1944 року. Уперше опублікували — у 50-х роках. Вирок судів за порушення цього наказу отримали майже мільйон осіб, з яких трохи менше пів мільйона поповнили собою список "зеків"...

Інші новини