Всередині українського війська чимало системних проблем. І для того, щоб перемогти у війні, ми маємо спочатку усвідомити і викорінити ці проблеми.
Важко сперечатися з тим, що сьогодні кожен день війни ускладнює становище України, а відсутність належної реакції на стан речей в армії знекровлює військо.
Найбільш болюче питання – це відсутність людей у війську. Головна причина відсутності – скотське ставлення до людей.
Згадаємо 2022 рік, коли перші хвилі російської агресії зіткнулися з організованим опором, який створив умови для знищення ворожої логістики на Київщині, Сумщині, Харківщині, Чернігівщині, та подальший ганебний відступ, що перетворився на втечу ворога з України.
На жаль, перші успіхи викликали почуття самовпевненості і безпеки. Відчуття швидкої перемоги захопило голови українців. Вдалі вереснева 2022 року Харківська і з серпня до 11 листопада 2022 року Херсонська контрнаступальні операції, які вдалися не без болючих втрат, але звільнили великі території і довели, що ми можемо наступати, не маючи переваги в повітрі, живій силі та техніці. Бої за Лиман у травні-жовтні 2022 року навіть завершилися оточенням російських військ і першим для них "котлом".
В подальшому українці вдалися до відвертого самолюбування і почали забувати, що перед нами грізний супротивник. Ми ще не перемогли і не підписали мирний договір, але у цивільному житті часто можна було чути тости "за перемогу". Про майбутній контрнаступ у 2023 році лунало з кожної дірки ще з весни. Медійний розголос лише підсилював зусилля росіян з облаштування оборонних укріплень на всіх напрямках. Цивільне населення вірило у безкінечне повторення "дива", яке не може траплятися регулярно, а зокрема, коли противник веде роботу над помилками.
Як результат – провал наступу, розпочатого 8 червня 2023 року під Запоріжжям з дуже скромним успіхом. Повністю провальна і недалекоглядна операція в Кринках на Херсонщині, яка тривала з жовтня 2023 року до липня 2024 року. В цих операціях ми втрачали цінних піхотинців. Зменшення живої сили і техніки ЗСУ були невиправданими для невеликої української армії. Неочікуваність в ці рази не спрацювала.
Натомість російське командування вирішило для себе ставити питання організації укріплень за підручниками з військової науки: лінії оборони з облаштуванням якісних багатокілометрових ліній інженерних споруд, мінних загороджень, з артилерійською пристрілкою за реперами доріг та можливих шляхів просування. Майже вздовж всієї лінії бойового зіткнення була побудована ешелонована лінія укріплених позицій, на які не шкодували коштів. У ворога до підготовки військ почали ставитися ретельніше, як наступальні так і оборонні операції планувалися і розроблялися відповідально перед вищим керівництвом.
Наш сміх над ворогом кожного разу аналізувався і робилися відповідні висновки, бо до критики в Кремлі почали ставилися уважніше. Армія рф навчилася кожен свій позитивний досвід на фронті швидко масштабувати і використовувати на всіх ділянках ЛБЗ без непотрібного медійного розголосу та бюрократичної тяганини. Так відшліфовувалася і напрацьовувалася наступальна тактика ворога – оточення і раптові прориви оборони на різних ділянках фронту.
Постійна військова стратегія росіян незмінна з часів зимової кампанії 2023 року – швидке накопичення сил та оточення з флангів. Цей тактичний прийом при бездіяльності і недалекозорості планування оборонних операцій деяких "паркетних" командирів ЗСУ спрацював при окупації Соледара (бої тривали з 3 серпня 2022 до 16 січня 2023), Бахмута (бої тривали з серпня 2022 до травня 2023 року), а згодом Авдєєвки (17 лютого 2024 року росія остаточно захопила місто). Обхід з флангів став наріжним каменем і для подальшої окупації Донбасу та південної Харківщини.
Ми завжди можемо говорити про чисельну і технічну перевагу противника, але це не скасовує наших помилок і відсутності ефективної роботи над помилками. Українці лише звикли, що міняються прізвища командирів та командувачів, але від перестановки "ліжок" ситуація мінятися не почала, бо причини набагато глибші.
Потрібно міняти підходи до ведення оборонної війни, напрацьовувати нове бачення індивідуальної роботи з бійцями. Цього не відбувається.
Так сталося з мертвонародженою запізнілою реформою морально-психологічного забезпечення, яке просто назвали іншими словами "психологічна підтримка персоналу". Знову вдалися до формальних дій: замінили вивіску та написали нові методички, але від цього не змінилася суть роботи, і старі кадри лише звітують "по-новому", рапортуючи про "досягнення". На зменшення кількості СЗЧ та дезертирства це ніяк не вплинуло.
Аналізуючи зміну підходів до військової підготовки та планування воєнних операцій, слід звернути увагу, що основним досягненням у воєнній стратегії росіян стала адаптивність до швидкозмінних умов війни. Поки наші західні союзники замість літаків почали поштучно видавати нам танки і артилерію, росія змогла наростити відновлення старої радянської техніки, розробила схеми обходу санкцій через треті країни, навчилася діяти малими піхотними групами проти острівної (не суцільної) української оборони, вибудувала грамотну воєнну пропаганду та забезпечила "м'ясними" штурмами, авіаційним бомбардуванням КАБами та дешевшими ФАБами з УМПК значне просування на Донбасі. Як додатковий психологічно-емоційний елемент тиску – постійне збільшення інтенсивності атак на Сили оборони України, це просто рве нашу оборону на шматки.
Українська (незмінна і програшна) стратегія побудована на влаштуванні не пов'язаних між собою радіозв'язком чи старлінком позицій, побудованих різними родами військ, які займають суміжні ділянки фронту без можливості взаємодії. Дії кожного підрозділу не узгоджуються між собою, немає горизонтальної координації (все через штабну вертикаль, а це уповільнення ухвалення рішень) на лінії фронту. Як результат – оточення вогневих позицій та СПшок з подальшою жорстокою розправою над оточеними. Щоразу один і той самий сценарій. Щоразу розраховувати, що дронами вдасться відбити просування росіян, особливо в складних метеоумовах, дуже складно.
Щодо ставлення командування до своїх підлеглих. Вже ні для кого не секрет, що у нас культивується "героїзм", який не може бути масовим явищем для вчорашніх цивільних.
Серед загалу у небойовій частині військових виділяється особлива когорта орденоносних балакунів і жополизів, які завжди знаходять гарні посади, вислуговуються перед начальством, не мають бойового досвіду та затоптують в багно людей з освітою, знаннями, бойовим досвідом та власною оцінкою.
Як громадський діяч та борець з корупцією я не можу про це мовчати, бо є жертвою цих руйнівних для армії обставин.
Загальну кількість зловживань в армії перелічити важко. Перша проблема – це кадрова: замість призначень людей з освітою і знаннями відбувається призначення пристосуванців, які тікають, коли починаються розмови про вихід на "нуль", або керують підлеглими без думки про можливі втрати. Такі люди можуть організувати дозвілля начальства та схеми заробітку на війні.
Друга проблема – ставлення до особового складу.
Для командування – кращі умови, для штабу – вихідні, робочий день до шести, виплати по БРці для тиловиків, прийомні години – це ганебно для воєнного стану! Солдати, що іноді безвилазно перебувають на "нулі", купують амуніцію та форму власним коштом, як і авто та необхідні прилади. У волонтерів немає грошей, а керівництво деяких бригад навіть не може написати листа-прохання.
Солдати недоотримують навіть виплати "сотки", не кажучи по сімдесят за "нуль". Фронтовики місяцями можуть сидіти беззмінно на позиціях, куди не ходять психологи і капелани (я ходжу і чергую з бійцями як виняток). Люди не миються, мерзнуть, не навчаються, допідготовка і покращення злагодження не проводиться. Особовий склад демотивований навіть при наявності психолога – одного на сотні людей.
Особлива увага – це "мертві душі" або "підсніжники", які рахуються в підрозділах, але насправді живуть цивільним життям і отримують 50% від бойових виплат, а деякі навіть встигають оформити ще й УБД. Пригдайте скандал із Шабуніним – бойовим медиком, депутатами Київради, які нібито служили в ТрО, та інші гучні скандали про отримання бойових виплат на людей, які навіть не перебували на службі.
Ще однією проблемою є побори.
Деякі бригади платять за те, щоб не служити на "нулі", а стріляти по "шахедах" в тилових областях, деякі командири беруть гроші за звільнення, відпустки, відрядження, щоб служити в забезпеченні чи штабі, виконувати не бойову роботу. Відправка на ВЛК та МСЕК теж може коштувати вам грошей, або окрема плата за переведення в іншу військову частину.
Нікуди не зникли знущання в українській армії.
Так, "дідівщина" є навіть в середовищі військовослужбовців, де тобі без твоєї згоди можуть "тикати" і просити звільнитися. В найгірших випадках солдат та офіцерів можуть бити або вбивати.
Відсоток СЗЧ, які пішли через погане ставлення командування, – основний, і становить більше 80%, за оцінками незалежних експертів. Решта – відсутність належної психологічної підготовки перед бойовими умовами.
За одними оцінками, кількість дезертирів становить близько 100 тисяч, тобто близько 30 стрілецьких бригад військовослужбовців.
Статистика кримінальних справ скромніша – правоохоронна система не справляється з навалою втікачів з фронту.
- З січня 2022 року до вересня 2024-го зареєстровано 59 тисяч 606 кримінальних проваджень за фактом самовільного залишення частини (стаття 407 Кримінального кодексу України), з них близько 2,6 тисячі закрито.
- За цей же період зареєстровано 29 тисяч 521 правопорушення у вигляді дезертирства (стаття 408 ККУ), з яких закрито 414.
Як повернути військових із СЗЧ?
Перше – змінити підхід до людей і до відновлення боєздатності бійців, які тривалий час перебувають в СЗЧ.
Для цього мною розроблена та доопрацьовується Покрокова програма Відновлення боєздатності військовослужбовців.
- Звільнення некомпетентних командирів, переведення на інші нижчі чи тилові посади.
- Постійне вдосконалення тактики і бойової стратегії, яке складатиметься зі щоденного аналізу бойових подій.
- Створення неординарних бойових і тактичних рішень через накопичення досвіду, вирішення соціальних і особистих проблем в профільній військовій профспілці (установі закритого типу для акумулювання досвіду вирішення проблем всередині колективу та масштабування в межах всього війська).
- Відповідальність, а не покривання злочинів всередині армії.
- Постійний аудит діяльності. Взаємодія з представниками громадськості у війську, а не протидія і знущання.
Громадський контроль над військом передбачений Законом України "Про національну безпеку України" від 21 червня 2018 року, який замінив закон "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" від 19 червня 2003 року, фактично не працює, але працюють схеми заробляння на війні. Обмежено придатні, які носять форму, а не воюють і не готові до бойових дій, та горезвісна небойова "паперова армія". Така реальність сучасної української армії, яка щодня через зволікання втрачає свій потенціал.
Обмежено успішна операція ЗСУ в Курській області не може закрити застарілі дірки в управлінні військом при формальних реформах.
Нагадаю, що новий командувач Сухопутних військ генерал-майор Михайло Драпатий оголосив про початок масштабної трансформації цього виду ЗСУ. Зміни стосуватимуться рекрутингу та військової підготовки, управління, логістики та соціальної підтримки військових.
Крім того, в Сухопутних військах запровадять прозору модель рекрутингу з "нульовою толерантністю до корупції". Також обіцяють зміни у підходах до соціальної підтримки військовослужбовця.
Перемогу можна здобути, якщо ті, від кого залежать глобальні рішення, дослухатимуться до тих, хто рішення проблем вистраждав і готовий реалізовувати вже зараз.
- Нагадаємо, як повідомлялось раніше, фронтовик Володимир Чеславський запропонував необхідні зміни для ефективної мобілізації та записав в окопі на фронті зворушливе звернення до ухилянтів.
