Українська нація виникла не сьогодні. Період її становлення є давнім і складним. Він бере свої витоки в давнину, в часи, коли формувалася більшість народів. Українці – це продовжувачі вікових традицій Київської Русі – могутньої держави східної Європи, з якою бажали поріднитися багато династій.
Їхнє становлення та успіхи завжди були предметом заздрості "московитів" (поняття "росія" виникло на початку XVIII століття), що з'явилися історично значно пізніше. Саме ця заздрість і є однією із складових сьогоднішньої військової агресії.
Українська нація завжди піддавалася нападкам та приниженням із боку східного сусіда. Заборона української мови, закриття українських театрів за часів царської росії, насильницьке заселення українських земель іншими народами, голодомор, як спосіб знищення української цивілізації – ці та інші приклади ще раз свідчать про складність становлення нації. Але українці вистояли тоді, вистоять вони й тепер, неодмінно встоять.
Сьогодні настав ще один етап становлення української нації. Він безприкладний за швидкістю свого звершення. Для мене особисто, як і для багатьох моїх побратимів, кому випало жити та працювати в Україні, досить складно пояснити метаморфози, які сталися у свідомості українців у такий короткий період.
Зазвичай шлях до національної ідентифікації є досить довгим. Пізнати самих себе, знайти єдино правильний напрямок у здобутті внутрішнього розуміння сутності пригніченої самосвідомості – справа не одного покоління. Але українці зуміли його пройти досить швидко, і допоміг їм у цьому, хоч як це дивно, президент російської федерації – володимир путін.
Ні, я далекий від твердження, що українці без впливу ззовні не прийшли б у питанні національної самосвідомості до сьогоднішнього результату, але та пристрасть, що хвилює свідомість, змушує ще й ще раз дивуватися, і захоплюватися надзвичайною глибинною силою, що лежить у цій воістину великої нації.
В українському питанні кремлівський монарх здійснив три серйозні прорахунки.
Перший – у 2004 році, коли підтримав на президентських виборах Віктора Януковича – та відбулася Помаранчева революція.
Другий – у 2014 році, коли анексував Крим та влаштував приховану інтервенцію у Донецькій та Луганській областях, що перейшла у гібридну війну.
Третій – у 2022 році, коли розв'язав повномасштабне вторгнення російських військ в Україну – і замість захоплених зустрічей з квітами та хлібом-сіллю вишикувалися у містах та селах багатокілометрові черги з добровольців до військкоматів та пунктів прийому до територіальної оборони.
Звичайно ж, все це лише сприяло мобілізації українців та посиленню української політичної та культурної ідентичності. Путін уже багато років переймається питаннями історії України та української ідентичності. Мало хто звернув увагу, але ще, а у квітні 2008 року на закритому засіданні Ради "Росія – НАТО" у Бухаресті він заявив, що не вважає Україну повноцінною державою.
Один із учасників цієї зустрічі розповідав: "Коли ж мова зайшла про Україну, путін розлютився. Звертаючись до Буша, він сказав: "Ти ж розумієш, Джордже, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!" І тут він дуже прозоро натякнув, що, якщо Україну все ж таки приймуть до НАТО, ця держава просто припинить існування. Тобто фактично пригрозив, що росія може розпочати відторгнення Криму та Східної України".
На якийсь час кремлівський диктатор утихомирив своє невгамовне бажання переписувати українську історію. Потім був рік 2014 і серйозна спроба силового віджиму українських земель, яка перейшла у тривалу гібридну війну.
Путін очікував, що зробить Захід, а Захід крім серйозної стурбованості, нічого більше і не показав.
І всі колосальні міждержавні інституції типу ООН, ОБСЄ та інші просто сором'язливо відвели очі вбік, тим самим кажучи, що нічого в принципі й не сталося.
Влітку 2021 року президента всієї росії прорвало на гігантську статтю "Про історичну єдність росіян та українців". У тексті, який рясніє маніпуляціями, підтасовуванням фактів і просто грубими історичними помилками, володимир путін не тільки відмовив українцям у праві на національну самостійність, але по суті анонсував плани вирішити "українське питання за допомогою сили:
"Ми ніколи не припустимо, щоб наші історичні території та живих там близьких для нас людей використовували проти росії. А тим, хто зробить таку спробу, хочу сказати, що таким чином вони зруйнують свою країну".
Головним винуватцями у появі України на карті світу він назвав Володимира Леніна та партію більшовиків. Все це, як і постійну "мантру" про те, що росіяни та українці один народ можна було б порахувати сущим маренням, якби не сталося те, що принесло нам усім, хто живе в Україні, ранок 24 лютого 2022 року.
Те, що росіяни та українці – не один народ, виразно показали Ірпінь, Буча, Маріуполь, Харків, Попасна, Сєвєродонецьк, масовий розстріл українських військовополонених у Оленівці. Цей список можна продовжувати та продовжувати. А скільки ми ще не знаємо, скільки дізнаємося, коли українські війська повністю звільнять від окупантів свої землі.
За даними останніх доступних соцопитувань, 92% українців ставляться до росії погано та дуже погано. І цифра ця тільки зростатиме, адже кожен новий день цієї виснажливої, жорстокої війни несе все більші та більші жертви. Дедалі більше біженців рятуються втечею на Захід, дедалі більше українців через фільтраційні табори насильно депортується до росії.
Триває геноцид українського народу, а кремлівський диктатор продовжує повторювати свою "мантру". Так, 3 березня 2022 року в ході наради Ради Безпеки Росії володимир путін знову проголосив: "Ніколи не відмовлюся від свого переконання, що росіяни та українці – це один народ".
Лицемірство і брехня, ненависть і бездушність – цими гнійниками просякнуте все російське суспільство, яке із захопленням сприймає ракетні удари по мирних жителів Кременчука та Вінниці, Києва та Дніпра. А що говорити про російськомовний Харків, який з першого дня війни зазнає щоденних ракетних та артилерійських ударів?
А путін все розповідає про один народ і щодня посилає містами та селами України не менше 20 ракет.
Високий героїзм, самопожертва, віра в неминучість власної Перемоги – ці критерії не лише об'єднують українців – чоловіків та жінок у їхній боротьбі, вони сприяють становленню нації.
Ми, азербайджанці, чудово знаємо, що таке становлення нації, ми це відчуваємо кожним нервом, кожним ударом серця, наше життя, як і життя українського народу, виткане з ниток постійної боротьби за наше існування, за наші споконвічні території.
І в Азербайджані, і в Україні чудово розуміють, що таке зовнішній ворог, що таке агресор, і який "мир" він нам може принести.
Ми всі зараз перебуваємо перед великим переломом, ми стаємо свідками серйозних змін у існуючій парадигмі Заходу. Ми на порозі остаточного становлення великої нації – з ім'ям українців.
Сьогодні – 159-й день гарячої фази 8-річної війни росії проти України. О Аллах, захисти нашу Україну від зла внутрішніх та зовнішніх ворогів і даруй нам перемогу над агресорами!
Коли ми переможемо? Коли ми усвідомимо, що велич нації полягає в кожному її представнику!..
