Жителі Донеччини, які найбільше постраждали від військових дій, сьогодні часто потерпають від зневаги, таврування і мовного цькування з боку жителів інших регіонів України. І така ситуація лише розділяє українців і штучно відштовхує східні регіони.
Все своє життя від самого народження я провела в Донбасі. А сьогодні дуже часто Донбас асоціюється з якимось тавром. Наче ми якісь люди іншого сорту чи прокажені…
Від початку війни постійно лунають фрази "донбасята", "це Ви винні у війні","Ви спілкуєтесь мовою окупанта", "хто не виїзджає, то це – "ждуни" тощо. Люди з інших регіонів мало розуміють, яку шкоду вони завдають такими страшними проявами ненависті до жителів Донецької області. І мало усвідомлюють наслідки такого тиску.
В мене дуже широке коло спілкування. З моїх знайомих, друзів з Донеччини - понад 10 чоловіків воюють за нашу землю. Це от зараз, по пам’яті, швидко. А якщо вдуматись, то кількість буде більша. І всі вони з Донецької області.
Молодь мого віку вся – патріоти. Багато хто є волонтерами, інші намагаються в інформаційному полі доносити, що саме відбувається кожний день в нашій рідній Україні з початку війни.
Всі мої знайомі, які зараз служать у Збройних Силах України, розмовляють російською мовою. І не мають жодного тиску на службі. Ніхто їх не принижує, не цькує і не переслідує серед побратимів. І вони просто не розуміють, яке право цивільні мають ділити людей за мовним питанням.
Багато людей мають стереотип стосовно людей з Донецької області. І це провина тих "журналістів", держслужбовців, які дозволяють собі висувати свої враження як дійсність.
Як ми живемо на Донбасі… Щоб усі розуміли наші почуття, враження і стан.
Особисто моя сім’я вже четвертий місяць без води та стільки же без газу.
Далі більше. Біля мого будинку прилетіла ракета в 500 метрах,через декілька днів ще раз.
Щодо цін. Продукти в нас вище, аніж в усіх регіонах держави, різниця у вартості палива (газ), наприклад, з Дніпром - 10 грн за один літр.
Роботи, звісно, немає.
Черги за гуманітарною допомогою – постійно. В банкоматах гроші є не завжди.
У половині міста води зовсім немає, і люди не бачать, що хтось переймається цією ситуацією. Підвезення води є, але наскільки можна запастись до нового підвозу?
А що ж з медициною? Тяжкохворі на онкологію не мають змоги відвідати відділення лікарні в Краматорську, бо воно не працює. Немає гастроентеролога, немає ортодонта і багатьох інших спеціалістів.
Люди дуже обурені. Тому що у Харкові, приміром, де суцільні обстріли, є і вода,і газ.
Все ремонтується, все робиться. А в Костянтинівці нічого нема. І навіть розуміння того, що ми потрібні країні, теж немає.
Багато років ми займалися захистом прав безпритульних тварин, рятували тяжкохворих тварин, годували їх. Уявіть, скільки води потрібно, щоб напоїти 35 собак? А скільки корму? Як втішати тварин, що зовсім не розуміють, що таке війна? І тільки дякуючи організації "UA animals" 20 наших собак та 10 котів евакуювали, надали нам корм, та самі вивезли тварин!
Шансів знайти нормальне житло з адекватними цінами, коли в тебе більше однієї собаки, практично немає. Це призводить до того, що люди масово викидають тварин. І нас по місту гуляють вівчарки,хаскі, стафи, шарпеї.. Щодо безпородних я навіть мовчу…
Уся ситуація вкрай напружена, враховуючи що їхати нема куди і нема за що… Особисто я не готова спати з дитиною в спортзалі, садочку чи десь іще. Нам постійно кажуть евакуюватися. Але нема ніякого алгоритму, як людям зробити опис майна і як вони зможуть отримати компенсацію у випадку пошкодження за час бойових дій?
Коли тобі кажуть, що життя важливіше за все, кидайте свої дивани… То кажуть люди, що не розуміють, як це в один день стати безхатьком. Як кинути 3 будинки, 3 квартири… і потім їхати жити в спортзал, де ще понад 50 людей. І при цьому розуміти, що роботи немає…Також багато людей похилого віку, які просто від слова "евакуація" починають пачками їсти валідол. Тут - усе їхнє життя, тут могили їх рідних…
В нас не "лакшері" місто. Середня зарплата у Костянтинівці була - 5000-7000 грн в місяць. Не потрібно нам усе безкоштовно, ні, ми не чекаємо все просто з неба… Але як платити по 8000-10000 грн за оренду будинку в іншому регіоні країни? А ще віддай за останній місяць, залог і агентству… Ну, це просто якесь заробляння грошей на людській біді!
В той же час наша родина безкоштовно заселили вже третіх людей поспіль у свою квартиру (навіть без оплати комунальних). А з нас в інших регіонах нашої же держави деруть три шкури. При цьому, проявляючи зневагу і змушуючи почувати себе як не в себе вдома…
Це – дуже небезпечна ситуація, яка аж ніяк не зміцнює державу. Навпаки, вона штучно "сортує" українців на Захід і Схід, на російсько і україномовних. І відштовхує тих, хто найбільше потерпає сьогодні від війни – тих самих "донбасят"…
Ба більше! На тлі війни в донецькому регіоні продовжувалось поширення російської пропаганди. Россійськомовне телебачення відключили тільки місяць тому" І хто мав цим питанням опікуватись, незрозуміло.
Особливо важливо для утримання українського Донбасу - це пропаганда. І вона має лунати від людей, що проживають на цій місцевості Не буде довіри до журналістів чи блогерів, які живуть в іншому регіоні, з водою і опаленням. Це важливо зрозуміти. Інформаційний фронт і пропаганда рід час війни мають велике значення. Дуже багато ми втрачаємо на інформаційному полі та пропаганді. Зараз як ніколи потрібно вкладати гроші в пропаганду. Я не боюсь цього слова, адже недооцінування важливості пропаганди може коштувати нашій державі дорого.
З екрану українського телебачення має декларуватись піклування про людей з Донецької області, як найбільш постраждалих від війни. Мають бути і дії. Принаймні, забезпечення людей водою. Повинні бути кваліфікаційні медичні послуги та високі доплати тим медикам, що залишились тут у вкрай складних умовах.
І дуже важливо не працювати на пропаганду ворога. Згадайте Чечню і Сирію… Невже війна там розпочалася через мову? І знаєте? Жодного разу я не почула претензій через мову від наших військових. Вони завжди доброзичливі, привітні і усміхнені. Хоча в очах - великий біль і сум. Вони ставляться до нас – російськомовних українців - з повагою і чуйністю.. А деяким нашим журналістам, цивільним, держслужбовцям треба в них повчитись людяності до своїх же громадян.
Натомість просто однією фразою "донбасята" можна налаштувати проти нашої держави декілька тисяч людей.
Наша область найбільш потерпає від обстрілів. Кожну ніч я чую вибухи у Бахмуті, і розумію, що саме в цей час хтось з наших людей там гине. Це страшне відчуття …
Уявіть собі людину, що втратила будинок. Втратила рідних. Втратила своє звичне життя. Вона їде у пошуках прихистку, милосердя… І тут їй здають хату за 10 тисяч. Дивляться косо, починають цькувати за мову, а потім ще, як контрольний постріл, оце - "ждуни і донбасята"…
Це не зробить Україну сильнішою, а навпаки, призведе ще до більшої трагедії нашого народу. Ми не обирали, в якій області нам народитись. Але ми такі ж українці, як і ви...
Активістка, зоозахисниця, керівниця Костянтинівського підрозділу ВГО "Стоп корупції" Ольга Землянко