На в'їзді в одне з невеликих містечок неподалік Києва стоїть опудало Смерті, лютої відьми з косою в руках і табличкою, що висить на шиї: "Ідіть додому!". Це вираження людського ставлення до ненависних окупантів на роздоріжжі доріг височіє попередженням усі сімнадцять місяців війни.
Вже давно всім зрозуміло, що нелюдів-росіян тут ніхто не чекав, і ніхто не збирався виходити на дороги з квітами та хлібом-сіллю. Зрозуміло, що українське суспільство, як і будь-яке інше прогресивне суспільство, неоднорідне.
Є і в ньому і зрадники, і колабаранти, але у переважній масі своєї українці – це справжні борці та патріоти. Для них ця війна – Вітчизняна, і вони б'ються за кожен метр своєї землі з такою пристрастю, з таким самозреченням, що розумієш – цю націю не перемогти.
Ось чому українці у дні Помаранчевої революції, озброївшись дерев'яними щитами та велосипедними касками, із саморобними мечами в руках, могли безстрашно йти на добре екіпірований ОМОН. І йшли, і змушували регулярні підрозділи відступати. Ця нація стоятиме до кінця. Вони не мають іншого вибору: або перемога, або героїчна смерть.
Як і в давній історії трагічної загибелі Хусейна ібн Алі та його сподвижників у жорстокому бою, що відбувся в 61 році хіджри (680 р.н.е.) у пустельному іракському містечку Кербела – досі невгамовного болю в серці будь-якого мусульманина.
Кривава ворожнеча до нащадків того, хто приніс людям світло справжньої релігії, вилилася апофеозом у битві на берегах Єфрату. У ньому зійшлися з одного боку – незліченні полчища правителя Йазіда ібн Муавії, а з іншого – крихітний загін Хусейна ібн Алі, коханого онука Посланника Аллаха. 72 відданих соратника, до останнього подиху, пліч-о-пліч зі своїм ватажком, билися, захищаючи справу Будинку Пророка.
Ця аналогія прийшла до мене саме зараз не так. Дивним чином сімнадцятий місяць російсько-української війни збігся з місяцем Мухаррам – першим місяцем мусульманського календаря та новим відліком мусульманського Нового року. Це час роздумів і молитов, час самоствердження та внутрішнього самопізнання. Це велика і знаменна година набуття особливої впевненості у перемозі добра над злом. Напевно, тому сьогодні, через сімнадцять місяців з часу початку кровопролитної війни ХХI століття, з особливою надією сприймаються дипломатичні події Вільнюського засідання країн-членів НАТО, і новий Рамштайн, і чергова нарада Сімки, і багато іншого.
Українські війська пішли у контрнаступ, але як важко дається кожен метр своєї, звільненої від загарбників землі.
Те, що росіяни збиралися перетворити родючі землі України на згарищі, вже ні в кого не викликає сумніву. Вони, як і пісні Володимира Висоцького: " А перед нами все цвіте, За нами все горить… " , залишають у себе нічого живого – ні людей, ні тварин, ні дерев, ні споруд.
Дивний за своєю жорстокістю цей народ – росіяни. За своєю жорстокістю та своєю дикістю. І лише завдяки героїзму та мужності українців російська армія змогла захопити лише невелику частину території України. Але й тут, на захопленій території нелюди поводяться дико й непередбачено: вивозять до Росії українських дітей, викрадають мирних жителів, мінують території, на яких самі знаходяться, і постійно день у день бомбардують міста України.
Ця війна важка, і сімнадцятий місяць також важкий. Але ми впевнені в одному беззастережно – перемога буде за нами і вона близька.
Слава Україні! Слава її Героям!
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин – у нашому телеграм-каналі та Facebook !
