Влітку 1986 року, коли рівень радіації зашкалював, дільничний інспектор Анатолій Коломоєць був направлений до Чорнобиля. Півтора місяці разом із колегами він охороняв правопорядок та протидіяв мародерству в населених пунктах, покинутих жителями. Правоохоронці навіть припинили розкрадання Чорнобильської бібліотеки.
У 1986 році першу інформацію про аварію на атомній електростанції лейтенант міліції Коломоєць отримав від свого товариша з Києва. 28 квітня той розповів телефоном, що "у Чорнобилі був вибух" і зі столиці треба виїжджати у безпечне місце. Вже на початку травня стала надходити офіційна інформація, але вона була досить обмеженою та не розкривала всіх масштабів трагедії.
У липні до міськвідділу надійшла телефонограма з вимогою направити співробітника міліції Слов'янська у розпорядження Управління внутрішніх справ Київської області. На той момент Анатолій Коломоєць вже вісім років працював дільничним інспектором у місті Миколаївка, мав успіхи у службі та готувався до підвищення. На пропозицію їхати до Чорнобиля він погодився без роздумів та вже наступного дня прямував до місця збору.
У Києві всіх правоохоронців одягнули у нову форму із закріпленим зліва на груди дозиметром (на фото), розповіли про завдання та вже за пів години почали розсаджувати в автобуси.
«Відразу по приїзду до зони всі почали відчувати пирхоту в горлі, але ніхто не розумів причину, всі готові були з "піонерським запалом" робити свою справу», - згадує Анатолій Прокопович. Йому разом з маріупольським колегою Олександром Лавриненком дали службовий УАЗ, на якому міліціонери патрулювали місто Чорнобиль та навколишні села. Їх завданням було припиняти мародерства та інші злочини, стежити порядком.
Автопатруль заступав на службу з шостої вечора до восьмої ранку, і об'їжджав пусті вулиці - у цей час майже всі ліквідатори знаходились у гуртожитках, а нечисленні місцеві жителі - у своїх будинках.
Одного разу трапився дещо курйозний випадок. Наряд побачив чоловіка з мішком за плечима. Зупинили його. Виявилось, що весь вантаж - це книги з чорнобильської міської бібліотеки, яку порушник зламав вночі. "Хотів почитати" - пояснив він.
Маршрут патрулювання закінчувався за 3 км від Прип'яті - далі могла проїхати тільки спецтехніка або автомобілі із захистом від радіаційного випромінювання. З цієї точки вже було видно саму АЕС, до якої підлітали вертольоти та скидали спеціальну суміш у реактор.
Із захисних засобів у міліціонерів були лише респіратори. Згодом з'явилось почуття втомленості та головний біль. У цей час вони вже розуміли природу та масштаби катастрофи, її вплив на все живе навколо.
«Ми бачили бур'ян висотою у наш ріст, величезні овочі та фрукти на деревах (зокрема, яблука розміром з дві долоні), але не покинули місце служби та щоденно виконували покладені на нас обов'язки», - розповідає Анатолій Коломоєць, який і сьогодні щодня відчуває наслідки того "відрядження".
Наприкінці серпня прибула нова зміна правоохоронців, і міліціонери з Донбасу передавали їм свій досвід та отриманні знання. Дозиметри, дані з яких вони так і не дізнались, з їх форми вилучили, а у супроводжувальних документах з'явилася помітка: "отримана доза у межах норми". Міліціонерів, що виконали свою роботу, відправили додому.
Анатолій Коломоєць продовжив службу дільничним, а згодом і старшим дільничним, перейшов на посаду оперативного чергового Слов'янського відділу міліції та працював на ній до 2001 року - до виходу на заслужений відпочинок.
Спогади про події 35-річної давнини й досі залишаються дуже чіткими, у пам'яті чоловіка спливає кожен з 45 днів у зоні катастрофи, колеги-правоохоронці з різних міст, військові, медики та ліквідатори, з якими довелося служити пліч-о-пліч. Два роки тому правоохоронець подивився американо-британський серіал "Чорнобиль" та визнає його найдостовірнішим відтворенням атмосфери тих подій, що стали найбільшою техногенною катастрофою XX сторіччя.
