4 березня до головного офісу ВГО "Стоп корупції" завітав очільник Монастирищенського територіального підрозділу організації – Юрій Заворотний. Завзятий воїн, що також роками активно бореться з корупцією, шанований як командир роти 30-ї механізованої бригади ЗСУ і старший лейтенант. У стінах офісу Захисник отримав памʼятний коїн до 10-річчя організації, а також дав інтерв’ю, у якому без прикрас розповів про війну, свою історію в ній, а також відзначив демотивацію, яку несе тилова корупція.
СтопКор: Де Вас застав ранок 24 лютого 2022 року, і як Ви прийняли рішення долучитись до Сил оборони – це був миттєвий порив чи свідомий вибір після тривалого часу роздумів?
Юрій Заворотний: Ранок 24 лютого 22-го року застав мене вдома. Нам зателефонували ще десь о пів на п’яту або початок на п’яту із Київської області – родичі дружини і повідомили, що уже, тобто вони чують вибухи і бачать зарево зі сторони Чорнобиля, звідти з Чорнобильської зони – тобто вони вже повідомили, що почались військові дії.
Щодо рішення долучитись до ЗСУ, то воно було прийнято ще, чесно кажучи, до початку повномасштабної війни, тому що десь за місяця, мабуть, два, а то й півтора, я із, можна так сказати, однодумцями із нашої громади, ми навіть підходили до ТЦК та СП і пропонували ще до початку повномасштабної – тобто ще нічого не почалось – ми пропонували зробити такі загони, можна так сказати, самооборони із бажаючих, які у випадку початку повномасштабної війни могли б оперативно зібратися, стати на захист громади, міста або за потреби кудись оперативно виїхати. Ну, нас якби так сприймали, знаєте, там: "Ну, поговорили, добре-добре, щось будемо робити". Тому це уже таке бажання було завчасне, і 25 лютого я уже був в ТЦК та СП і почав свою службу.
СтопКор: Ви починали з територіальної оборони, а вже за рік перейшли до лав 30-ї механізованої бригади. Що змінилось у Вашому баченні війни за цей перехід – і чи були готові до того, з чим стикнулись на Донеччині?
Юрій Заворотний: Так, початок моєї служби під час повномасштабного вторгнення почався в лавах роти охорони. Тобто перші, можна так сказати, пів року 22-го року ми контролювали порядок у громаді, були, можна так сказати, на захисті інфраструктурних об'єктів, важливих для громади.
А потім уже десь з середини 22-го року нас почали перекомандировувати до бойових підрозділів. То ми там і в 56-ту їздили, були перекомандировані, потім до 128-ї – тобто ми їздили там на місяць-півтора, потім повертались назад до роти охорони.
Ну і, можна так сказати, я побачив, що можна і потрібно трішки робити зміни. І, чесно кажучи, це був такий, знаєте, переломний момент, тому що, відверто кажучи, ще тоді у 22-му році були всі можливості піти із ЗСУ, тобто списатися – це вже був початок 23-го року. І тобто я і моя родина стали перед вибором: або звільнятися, або продовжувати службу. Але продовжувати службу вже, тобто рости – тобто не в рядових солдатах – а як би ставати офіцером, якщо продовжувати.
Ну і моє таке бачення – і мене підтримала моя дружина, сім'я – щоб іти навчатися на офіцера і продовжувати службу. І ось після цього, можна так сказати, – це буквально було рішення, прийняте за один день, – і вже після чергового я приїхав, ще скажу, після чергового відрядження ще в лавах роти охорони, я повернувся 22 лютого 23-го року. 23 лютого ми прийняли, можна так сказати, таке рішення. Я поцікавився, чи можу я навчатися на офіцера, а вже 25 лютого почалося моє навчання в Одеській військовій академії, де я і отримав звання молодшого лейтенанта – і звідки був уже направлений для подальшої служби в лави 30-ї окремої механізованої бригади.
Також відповідаючи на іншу частину запитання, чи був готовий з тим, з чим зіткнувся на Донеччині – то тут однозначна відповідь, що ні. Тому що, ну, по-перше, моя служба почалася взагалі з нуля і досвід набувався, можна так сказати, в бойових умовах уже. А по-друге, ну, навіть уже із теперішнім, я так скажу, бойовим досвідом, ну, до всього там не можна бути готовим, тому що кожного дня там є якісь нові виклики, нові застосування якихсь технічних засобів, нові стратегії зі сторони ворога, з нашої сторони. Тому там до чогось бути готовим – ну, не можна, тому що, знаєте, коли плануєш – це, як кажуть, на сміх людям. Там планувати взагалі чогось таке неможливо. Так, є стратегічне планування, але все здебільшого робиться по обставинах.
СтопКор: Ви очолили роту у липні 2023-го, фактично розпочавши офіцерський шлях з нуля під час повномасштабної війни. Що виявилось найважчим у ролі командира, який несе відповідальність за своїх людей?
Юрій Заворотний: Так, у 2023 році із Одеської військової академії я потрапив в розподіл до 30-ї окремої механізованої бригади – і спочатку я обіймав посаду заступника командира роти. Ну це було недовго, десь 2,5 місяці, але, ну можна так сказати, перший якраз бойовий досвід я там і здобув, тому що, коли приїхав у 30-тку, уже через 2 дні я був на ротному опорному пункті, на КСП – і вже, відповідно, можна так сказати, переймав досвід у тодішнього командира даної роти. Це такий також офіцер з досвідом – і, можна так сказати, в цьому мені пощастило. Офіцер совісний, толковий, який хвилювався за особовий склад, який досить достойно виконував свої обов'язки. І знаєте, на перших етапах я від нього це все, можна так сказати, і підчерпнув – і це мені допомогло в подальшій службі.
Через два місяці мені запропонували навчатися. Ну, я погодився, і буквально уже за пів місяця був наказ на відправку мене для навчання у Германію, де я пройшов відповідне навчання на командира роти – і після повернення уже в липні — це було 21 липня — уже був наказ про призначення мене командиром роти. Ну, і ще раз повторюю, що досвіду в мене як такого дуже великого не було, все було… починав з нуля. Ну, і 23-й рік – це рік, коли Збройні сили України проводили штурмові дії, відповідно до ворога. Тобто ми штурмували – і, ну, мабуть, штурмувати важче, чим стояти в обороні. І знаєте, саме перше – це було віддати наказ про штурм, донести оперативну обстановку. Ну як би донести оперативну обстановку – це не так важко, але наказ хлопцям, які вже були не в одних штурмах – це досить було так складно, тому що, відверто кажучи, тільки ти їдеш у штаб батальйону отримувати безпосередньо бойову задачу, приїжджаєш, збираєш особовий склад… Там у нас були групи, уже люди розділені на штурмові групи – і ти їх збираєш і кажеш, що в нас є бойова задача. І от реально ти бачиш, як на очах от люди просто… ну, вони стоять, вони темніють від переживання – на лиці вони стають аж темні такі. І тобто вони розуміють, що знову це штурм, знову це задача, знову, можна так сказати, з багатьма невідомими – і ось від цього переживання… І то потрібно було людей і підтримати. Тобто – а це вже військовослужбовці з досвідом, ще раз повторюю, в деяких було там 5-6 штурмів, до 10 – і їх потрібно було підтримати, їм потрібно було правильно донести інформацію, їх потрібно було безпосередньо налаштувати на виконання бойової задачі.
Ну, але хоч і було мало досвіду, але, мабуть, на певних людських якостях то впорався – і до кінця 23-го року я із підрозділом, як, можна так сказати, молодий командир роти, провели два штурми, один з яких був досить вдалий, інший – там не зовсім… Ну, там не наша була вина – сусіднього підрозділу, який недовиконав задачу, що не дозволило нам продовжувати наступальні дії.
І в подальшому, до кінця 23-го року, після цих двох штурмів, то ми вже перейшли в оборону. То, чесно кажучи, після штурмів то всі козаки без проблем ставали в оборону – тобто вони закопувались, вони вгризались в землю, вони стояли на позиціях. Ну, в 23-му році – це не 25-й рік і не 26-й, тобто тоді не настільки було активні дрони, FPV – тобто тоді були відносно сталі позиції – і в обороні можна було стояти без таких сильних проблем. Так, на жаль, були втрати, але вони були мінімальні – і це від артилерії або там від танків. А так здебільшого то, слава богу, всі живі, здорові. Ну і відповідно уже далі із обороною було легше.
СтопКор: Ви пройшли підготовку на базі найбільшої танкової школи Бундесверу у Німеччині. У чому реально Вам допомогло це навчання, а в чому українські військові вже перевершували німецьких інструкторів?
Юрій Заворотний: Дивіться, якщо відверто казати за навчання у Германії, то в нас досить була сильна група, там з 26 чоловік – і, можна так сказати, 20 військовослужбовців були із бойових підрозділів із таким досить немалим бойовим досвідом. Тому, відверто кажучи, німецьким інструкторам, важко було щось нам нове там надати, якусь інформацію чи щось розказати. Тому вони, мабуть, більше ще старалися слухати нас і навчатися у нас. Тобто чогось нового я, наприклад, від німецьких інструкторів не почув. Ну, вони шаблонно, вони розповідали інформацію, яка записана в книжках, тобто безпосередньо наших книжках – і там змішували трішки з стандартами НАТО. Все.
А більше було користі, мабуть, від спілкування із побратимами, з офіцерами з інших бригад, які приїхали також на це навчання. І от більше для себе я інформації від них зачерпнув, тому що там деякі були офіцери, які там служать з 16-го, з 15-го навіть року. Тобто вони пройшли АТО, ООС, і ось вони вже дойшли до командира роти. Тобто вони кадрові військові, вони після навчання, тобто в них є колосальний такий бойовий досвід – і от від спілкування з ними я більше зачерпнув такої корисної для себе інформації.
Ну а від навчання ще плюс – ми там відпрацьовували практично. На той час це були якраз і практикували штурмові дії, тому що, ще раз повторюю, це був 23-й рік, тоді акцент ЗСУ був на штурмових діях. Тому ми досить так непогано там пів місяця ми практикували якраз штурмові дії, типу в складах груп. І для себе я міг побачити зсередини, зрозуміти якраз принцип роботи бійця зсередини у складі штурмової групи – що це і допомогло в подальшому правильніше і чіткіше ставити задачі під час штурмових дій.
СтопКор: Ваша рота перейшла з радянських БМП-2 на американські броньовики. Як ця зміна вплинула на тактику та можливості підрозділу?
Юрій Заворотний: Ну дивіться, по-перше, це колосально різна техніка, тому що БМП-2, ну вона навіть близько не стоїть біля американського MaxxPro, тому що по-перше... Ну вона досить шумна; по-друге – в неї слабша броня, тобто її можна прошити із кулемета, навіть з автомата 7,62; по-третє, якщо вона, не дай бог, десь наїде на протитанкову міну, то вижити в ній взагалі неможливо; по-четверте, один вдалий удар FPV – і також вона досить бистро горить. І там якщо ще військовослужбовці перебувають на ній, то вони можуть там зреагувати завчасно спригнути – якщо в ній, то все – це, на жаль, крематорій.
MaxxPro – це досить потужна американська техніка. По-перше, вона має хороший потужний двигун, завдяки чому може розвивати потрібну немалу швидкість. По-друге, вона має хороший клас броні і також капсульну систему кузова, завдяки чому навіть якщо вона наїде на протитанкову міну, то особовий склад залишиться живий всередині. Так, машину там розірве, там може відірвати колеса, може там пошкодити щось, вона далі не поїде, але особовий склад в ній залишиться цілий. По-третє, завдяки тим самим захисним сіткам, які ми додатково зверху доварюємо, і хорошій броні, були такі випадки, що за один заїзд MaxxPro витримувала до п'яти ударів FPV і виїжджала вдало. Це... ну, БМП навіть одного удару FPV не витримає – це однозначно можу сказати. Тому що були, на жаль, такі випадки, коли нам просто палили машини: одна FPV прилетіла, ударила і спалила. Ну і тобто там ще один момент з приводу озброєння – так, воно менше, там 12,7 кулемет стоїть Browning на MaxxPro. На БМП потужніша гармата, але за рахунок швидкострільності даного кулемета, за рахунок того, що він керується ізсередини машини – тобто там не потрібно біля нього навіднику сидіти, тобто це досить така грізна зброя, яка в сукупності із хорошою броньованою машиною – тобто вона може відпрацьовувати різні бойові задачі.
Так, на сьогодні MaxxPro використовується для заїздів в такі, можна так сказати, гарячі точки, де уже досить близько противник, для прикриття піхоти, яка там заходить, яку завозимо, яку там вивозимо. Тобто кулемет завжди напоготові і за потреби ним можна, можна так сказати, легке або й середнє навіть укриття розібрати і подавити вогонь противника. Тобто це досить так полегшило роботу на "нулю", тому що якщо раніше там була можливість ще заїжджати на пікапах там, в погоду погану або навіть там в певний такий сірий-сірий час, то уже там в кінці 25-го року, на початку 26-го року таке взагалі не практикувалось, тому що це... ну настільки багато вже дронів там, що це майже неможливо.
СтопКор: Ви згадували, що росіяни полюють на позиції ЗСУ FPV-дронами на оптоволокні, що робить РЕБи менш ефективними, Відключення Starlink спочатку застало їх зненацька — але вони адаптуються. Наскільки швидко взагалі змінюється тактика ведення боїв на передовій, і наскільки важливо для України мати технологічну перевагу в умовах, коли противник має в рази більше людей і техніки?
Юрій Заворотний: Так, FPV на оптоволокні, дрони-ждуни, вони зараз досить активно використовуються зі сторони ворога. Також і ми використовуємо FPV там на оптоволокні – і це, можна так сказати, практика з обох сторін.
Так, дійсно, коли був відключений Starlink, це їх, можливо, там не зненацька застало, але на певний час, тобто це там до п’яти днів, вони були в такому певному ступорі, не проводили ніяких там наступальних дій і мінімум було задіяно там дронів – що дало можливість також нам там краще закріпитися, переміститись. Але знову ж таки, не потрібно недооцінювати ворога, тому що він досить швидко розвивається, він досить швидко находить альтернативи, можна так сказати – альтернативи для вирішення тих проблем, з якими він стикається на полі бою. І от на сьогодні його активність відновилася. Які вони там альтернативи придумали Старлінку, я не можу сказати, але все ж таки, \ їхній бойовий потенціал, ну знову ж вони намагаються його розвивати, вони розвивають наступальні дії, тобто не все так погано, як би нам хотілося, у ворога.
І звичайно, тобто за рахунок того, що в них і більше людського ресурсу, і матеріально-технічна база в них краща... Тобто я не кажу технологічно, що в них краще, але в них просто воно в більшій кількості. Тому нам нічого не залишається, як тільки перемагати його на полі бою за рахунок, можна так сказати, технологій, за рахунок продуманих операцій, за рахунок в якійсь мірі тактичної хитрості, що робилося там на початку повномасштабної війни – там у 23-му році, коли штурмували. Тобто так і потрібно продовжувати, тому що протистояння, як кажуть, лоб у лоб, ну ми його програємо однозначно.
СтопКор: Серед найбільш критичних потреб на позиціях ви називаєте павербанки. Наскільки важливо мати якісний зв’язок на позиціях і хто допомагає закривати ці потреби?
Юрій Заворотний: Дивіться, це я назвав, можна так сказати, на сьогодні таке критичне... критичне питання нашого підрозділу. Ну, це не тільки нашого, це, можна так сказати, загалом це критичне питання батальйону, тому що рух між позиціями майже неможливий. Тобто, забезпечуємо дронами наші позиції – це як провізія, так само і павербанками.
Звичайно, зв’язок на позиції – це все. Тому що через радіостанцію ми інформуємо особовий склад про зміну обстановки, вони інформують нас – що чують, що бачать. Тобто ця взаємодія, вона життєво необхідна для того, щоб військовослужбовці на позиціях тримали оборону, були зорієнтовані – і можна було при зміні обстановки зорієнтувати військовослужбовця, звідки йому, наприклад, очікувати ворога чи куди йому потрібно буде відпрацювати, чи ще якісь інші дати йому вказівки.
Тому зв’язок – це життєво необхідно. І якщо, не дай бог, втрачається зв’язок з позицією, то тоді можуть бути різні непередбачувані обставини – аж до того, що там ворог просто буде штурмувати ту позицію, а ми завчасно не попередимо особовий склад про це. І позиція може бути втрачена.
Я ще раз повторюсь, що на сьогодні 90% розвідки ведеться за допомогою дронів. Тобто військовослужбовець, який перебуває на позиції, він здебільшого там замаскований і він там слухає – він чує максимум в радіусі до 100 метрів навколо себе. Все.
Далі він може там продивитися, коли буде погана погода – ну, за поганої погоди, за дощу і туману він також далеко не побачить. Тому я ще раз повторюсь, що 90% розвідки ведеться дронами. І якщо там іде переміщення ворога до наших позицій, то я на командному пункті за допомогою того ж самого дрона завчасно можу побачити це переміщення і завчасно попереджую особовий склад, орієнтую їх, звідки до них підходять.
І тому, ну як би важливо мати стійкий, якісний, постійний зв’язок 24/7.
СтопКор: Останній рік Ви фактично провели на позиціях на одному з найгарячіших напрямків Донеччини. Що найбільше мотивує людину триматись у такому режимі – і як не зламатись у таких умовах?
Юрій Заворотний: Так, дійсно, увесь 2025 рік я безвиїзно провів на командних пунктах роти і безпосередньо проводив керування боєм, відповідно – забезпечення, і донесення інформації особовому складу. Ну і, відповідно, коригування переміщення за потреби й розстановку наших сил у своїй зоні відповідальності.
Ну дивіться, сказати, що в нас був один із найгарячіших напрямків у 25-му році, то ні. Були ще, можна так сказати, більш гарячіші напрямки, де ворог використовував досить потужну техніку і великі людські ресурси для штурмів. У 25-му році в нас обстановка була середньою, тобто середнього натиску, але натиск був постійний. Тобто вони накопичувались, вони намагалися шукати, де можна пройти, і де їм вдавалося – вони туди відразу накопичували і додавали людського ресурсу, і діяли малими піхотними групами. Тобто вони просочувались і намагалися зайти чим глибше до нас у тил, де в них це виходило.
Звичайно, ці групи виявлялися, вони знищувалися – і за 25-й рік їм не вдалося сильно пройти наші позиції та інфільтруватися у наш міжпозиційний простір. Але все ж таки певні, на жаль, вдалі дії в них також були. І на сьогодні я вам так скажу: більш гарячіше на цьому ж напрямку, де стоїть мій підрозділ, тому що вони акцентували зараз увагу на цьому напрямку і намагаються продавлювати, щоб повністю взяти під контроль частину траси Е40, яка веде від Слов'янська до тимчасово окупованого міста Бахмут. І десь їм це вдається, але ще раз повторюю, що позиції й військовослужбовці на них зараз несуть службу, тобто ніяких непланових відходів чи переміщень не було – і ворог має досить суттєві втрати у своїх військовослужбовцях під час таких переміщень.
Ну, ви знаєте, також що мотивує – за цей рік, мабуть, найбільше мотивувало те, що майже 90% позицій, якими я командував, вони встояли, і козаки – військовослужбовці, які там знаходилися, – вони залишились живі. І відносно цілі, тому що так, були, на жаль, там втрати і загиблі, але їх відносно загальної обстановки не так, слава богу, сильно і багато.
І, можна сказати, це найбільше мотивує – коли ти розумієш, що завдяки твоїй роботі виживають люди і виконуються бойові накази, і це все працює – то це воно найбільше, мабуть, і мотивує. Ну і, по-друге, коли ти зосереджуєшся тільки на виконанні безпосередньо своєї роботи, бойового наказу і відкидаєш, можна так сказати, все інше на другий план, а акцент лише на роботу, то це також допомагає зосередитись, зорієнтуватися і допомогти виконати бойове завдання і вижити особовому складу, а також – залишитися цілим і неушкодженим самому.
СтопКор: Ви очолюєте осередок "Стоп корупції" на Монастирищині. Як зараз працює підрозділ, поки ви на фронті, і яка нині головна проблематика в місті? Чи демотивують бійців на передовій прояви тилової корупції?
Юрій Заворотний: Як Ви знаєте, знаєте, робота осередку в місті продовжується. Ну, я б не сказав би, що так активно, як би мені хотілося, як це було до повномасштабної війни, але все ж таки, можна так сказати, однодумці, які мене підтримували, з якими ми працювали до повномасштабної, які зараз з тих чи інших причин залишились в місті, то вони продовжують роботу.
Ну, з приводу корупційних проявів, то, мабуть, у місті воно так, як і по всій країні – тобто в різних сферах проявляються ці корупційні прояви. Але в загальному, чесно кажучи, так – воно досить демотивує – і бійців на передовій, і навіть під час підготовки військовослужбовців. Особливо це демотивація, коли з'являються якісь скандали корупційні саме у Збройних силах України. І це досить таки важко дається хлопцям, які завтра-післязавтра вийдуть на "нуль", або ті, які безпосередньо є на "нулю", – і вони дізнаються про це: що там у когось мільйони, у когось золоті злитки понаходили, і ця людина – це є військовослужбовець Збройних сил.
І тоді починаються додаткові запитання: "А чому так? Чому ось ми завтра йдемо і можемо не повернутися, а якась людина сидить, вибачте, у Львівській області чи ще десь в таких тилових районах – і ось якось дивно виходить?". Чи там працівник ТЦК черговий викритий на його незаконному збагаченні... Ну і ось тому це виходить також певна така демотивація – і, на жаль, вона є. І якщо такі корупційні прояви будуть продовжуватись, то вона тільки буде посилюватись у лавах Збройних Сил України.
СтопКор: Як людина, яка вже чотири роки боронить Україну і має досвід ведення антикорупційної діяльності – ким Ви бачите себе в мирній Україні після Перемоги: у цивільному житті, в армії чи в політиці? Яка Ваша найбільша особиста мрія?
Юрій Заворотний: Відверто кажучи, до повномасштабного вторгнення я працював у політиці в нашому районі, в громаді. І, чесно кажучи, до 22-го року я не бачив себе в пікселі і не бачив себе в лавах Збройних Сил України. Але так як потрібно було, тому я і почав службу, і, відповідно, буду продовжувати до певного завершення цих військових дій, війни.
Чесно, відверто кажучи, я себе не бачу, мабуть, у подальшому ні в Збройних Силах України, ні в політиці. Десь, мабуть, у душі я підприємець – і це мені більше імпонує. Тому, звичайно, життя покаже і розставить, як кажуть, усе на свої місця, але я себе більше бачу як підприємця із своєю справою. І надіюсь, що в нашій мирній, квітучій Україні зможу дати такий продукт, який буде потрібний людям і буде вирішувати певні проблеми людей.
