Захист культурної спадщини, збереження національної ідентичності та ефективний захист авторських прав мають розглядатися як складові національної безпеки України. На цьому наголошує доктор юридичних наук Олег Мандзюк у своїй статті, присвяченій творчості Івана Марчука, проблемі створення музею художника та правовим механізмам захисту його спадщини.
На думку експерта, в умовах повномасштабної війни культурна сфера залишається одним із напрямів протистояння з росією. Йдеться не лише про фізичне знищення культурних та наукових об'єктів, а й про збереження історичної пам'яті та самобутності українського суспільства.
Іван Марчук як символ культурної ідентичності
Окрему увагу Олег Мандзюк приділяє життєвому шляху Івана Марчука, розглядаючи його як приклад прихильності до національної культури:
"Справжній патріотизм вимірюється поступками: коли у 90-х роках Іван Марчук проживав майже 10 років у США та мав можливість стати громадянином США, він категорично відмовився від нього... Він зберіг власну творчість, а також убезпечив себе для нас та наших нащадків".
За оцінкою експерта, цей приклад ставить ширше питання ролі особистого вибору у збереженні національної спадщини. Творчість Марчука у такому контексті постає не лише як художнє надбання, а й частина культурної пам'яті, яку держава має зберігати для наступних поколінь.
Мандзюк також звертає увагу на характерну художню техніку художника — плентанізм, яку розглядають як особливий спосіб осмислення дійсності та національного досвіду:
"Пророцтво та глибина творчості Майстер є не простою магією. Вона складає унікальний спосіб мислення та передбачення майбутнього. Пленти Маестро – як приховані нитки буття, а плентанізм Марчука – це код нації".
Таким чином автор пов'язує художню спадщину Марчука з ширшим питанням культурної стійкості України. На його думку, твори художника дозволяють осмислювати історичні події, суспільні потрясіння та виклики, перед якими постала країна.
Музей Івана Марчука: питання, яке залишається відкритим
Ще однією проблемою, порушеною у статті, є створення музею Івана Марчука. За словами Мандзюка, ідею такого простору обговорюють уже близько двадцяти років, проте вона досі не набула остаточного втілення:
"Зазначу, що про Музей Івана Марчука ми чуємо вже років двадцять. Ще з часів президентства Віктора Ющенка цю ідею "майже" було втілено... Моє особисте відчуття в тому, що не хотілося б, щоб, можливо, чужа країна створила цей Музей швидше за владу рідної держави".
Експерт вважає, що реалізація такого проекту має стати одним із практичних кроків державної політики у сфері культури. Йдеться не лише про створення виставкового простору, а й про системну безпеку, дослідження та популяризацію творчості художника.
Особливого значення це питання набуває з огляду на вік художника та необхідність забезпечити належне збереження його спадщини. Тому дискусія про музей виходить за межі культурного проєкту та стосується відповідальності держави за збереження національного надбання.
Авторські права та правовий захист культурної спадщини
Важливою частиною статті є правовий аспект ситуації довкола творчості Івана Марчука. Олег Мандзюк звертає увагу на суперечку за ліцензійним договором 2020 року та на необхідність належного захисту авторських прав художника:
"Юристи та адвокати, які представляють інтереси Івана Марчука, також стверджують, що Ліцензійний договір 2020 року є кабальним та нікчемним... а захист культурного стану України має забезпечуватися на рівні національної безпеки".
Автор зазначає, що питання захисту культурного надбання не повинне обмежуватися приватно-правовою суперечкою. На його переконання, ефективність механізмів охорони авторського права безпосередньо впливає на здатність держави захищати національні культурні цінності.
У статті також згадується висновок Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 7 серпня 2026 року, який, за наведеними автором даними, стосується справжності підписів. Ці обставини потребують оцінки в межах відповідних юридичних процедур, а висновки про можливі порушення повинні ґрунтуватися на матеріалах справи та рішення компетентних органів.
Мандзюк пов'язує цю ситуацію і з більшою відповідальністю держави за дотримання законодавства у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, він наголошує на важливості належної реакції правоохоронних органів та судової системи.
Культурна безпека за умов війни
Окремий фрагмент статті присвячено Лані Барнар та її діяльності у сфері документального кіно. Олег Мандзюк висловлює сумніви у професійному бекграунді режисера та порушує питання про можливі зв'язки з росією:
"Особливо акцентую увагу на фігурі Лани Барнар... яка видає себе режисером документального кіно. Існує велика ймовірність, що в неї стосунки з державою-агресором... Мета полягає у перешкоджанні популяризації культурної спадщини Українського народу... Ці дії зазіхають на політику національної пам'яті".
Експерт закликає надати обставинам, які вважає підозрілими, належну правову оцінку, зокрема, з боку Служби безпеки України. Водночас твердження про можливі зв'язки з державою-агресором вимагають незалежного підтвердження і не можуть вважатися встановленими фактами без відповідних доказів.
У цьому контексті автор ставить ширше питання захисту культурної сфери від можливого зовнішнього впливу. За його логікою, державна політика має охоплювати не лише фізичне збереження пам'яток та творів мистецтва, а й захист авторських прав, достовірне подання української історії та підтримку національної пам'яті.
Культурний суверенітет як складова державної політики
У своїй статті Олег Мандзюк послідовно каже, що культурний суверенітет є невід'ємною частиною державного суверенітету. Захист національного мистецтва, збереження історичної пам'яті та забезпечення авторських прав він розглядає як завдання, що потребують системної участі державних інституцій.
Порушені експертом питання стосуються не лише спадщини Івана Марчука. Вони також актуалізують дискусію про ефективність української культурної політики, механізми правового захисту художників та здатність держави протидіяти загрозам на культурному напрямі.
В умовах повномасштабної війни ці питання набувають особливої ваги. Збереження культурної ідентичності потребує не лише суспільної підтримки, а й конкретних рішень – від захисту інтелектуальної власності до реалізації проектів щодо збереження національної спадщини.
Ми повідомляли: Пішов із життя легендарний український аніматор Євген Сивокінь: творець, який сформував покоління художників.
Приєднуйся до нашої армії антикорупціонерів! Підписуйся на нас у Telegram , WhatsApp , Facebook , Youtube , Twitter , Instagram та TikTok !
