Стійкість Святогірська невпинно манить до дослідження життя у прифронтовій зоні. Під тривожні звуки неба і тенета антидронових сіток до міста Святогірськ на Донеччині пробрались журналісти організації "Ukraїner". У репортажі опісля Мирослав Лаюк висвітлив чим живуть святогірчани, що тримає їх у рідних домівках та цінності, якими поділились місцеві.
20 серпня кореспонденти проєкту "Ukraїner" побували у Святогірську, відвідинам якого присвятили репортаж, який випустили 23 жовтня.
Життя у Святогірську: що тримає у зоні ризику та все ж на рідній землі?
У місті вирує гул від вибухів внаслідок ворожих ударів, звичні будівлі поступово перетворюються на руїни, а просторість Святогірських земель дещо сковують антидронові сітки. Виїжджати з зони ризику щоправда не всіх поспішають – тоді ж окремі поділились із журналістами причинами цього. Серед них – догляд за тваринами, надання гуманітарної допомоги, страх того, що небезпека може відібратись будь-куди – і зрештою нездатність уявити виїзд із рідних земель на невизначений термін.
Монах Рафаїл у розмові з медійниками сказав, що виїде виключно "за рішенням керівництва", відзначивши, що коли хтось у межах братії затіває бесіду про це, "повисає тиша".
Тож місцевим святогірчанам, які категоричні щодо евакуації, надію надає певною мірою Святогірська лавра, що височіє поверх міста, як точка мережі й зв’язку, зокрема.
Чим живуть святогірчани?
Вулиці Святогірська ж відлунюють спогадами про те, які будівлі знаходились на місці поточних руїн, екскурсію про що вів гостям із Ukraїner начальник адміністрації Володимир Рибалкін, що завше з рушницею за плечима оберігає місто. Керманич Святогірська з упевненістю промовив:
"Думаємо, що ми тут залишимося. Ці землі ніхто не віддасть. А захищати ці землі – честь", – не забуваючи й комунальників та працівників у сфері гуманітарної допомоги, які не покладаючи рук забезпечують життєдіяльність міста й громади в цілому.
Стопкорівець розповів і як ставав свідком піших переміщень людей з Лиману до Святогірська – із припущенням, що цей шлях може бути останньою можливістю вийти у більш придатну для життя місцевість. Тоді ж місцеві НРК зі свого боку доповідають начальнику МВА про прибульців, щоб допоміг вивезти їх на авто.
Тим часом місцеві повсякчас у русі. Такими собі "лісо-дворовими" шляхами переміщають питну воду й вазони зі зруйнованих квартир до поточних місць проживання.
Побували кореспонденти Ukraїner і в одному з двох наявних у місті магазинів, де на той час зібралось близько десятка святогірчан.
Містянка, яка пересувається велосипедом, розповіла, що в дорозі має живий звуковий супровід – себто просто "слухає небо". У розмові виявилось, що це місцева вишивальниця, яка зі свого боку на телефоні показала і світлини своїх робіт, серед яких запримітили і дерев’яний Всіхсвятський скит Святогірської лаври. Споруду щоправда 4 червня 2022 року під час бойових дій зруйнувало вогнище, а тепер же пам’ятка залишилась оповитою нитковими хрестиками на полотні святогірчанки.
Тим часом, під’їхавши на начальника адміністрації, зупинилась іще одна жителька, яка також влилась у розмову з журналістами. Жінка стала матір’ю, яка зазнала поховання власного сина, який загинув захищаючи Україну, – більше того, в закритій труні. Із огляду на це містянка все ж знаходить в собі віру в те, що син ще живий.
Поділився своєю гіркою ситуацією і Володимир Рибалкін – його син, командир танкового взводу, 3 роки як зниклий безвісти. Останнє його перебування зафіксували в Нью-Йорку на Донеччині.
Головною героїнею окремої історії репортажу є святогірчанка, дім якої охороняє десяток собак. Жителька від початку повномасштабної війни піклується про покинутих собак у Святогірську. Жінка розповіла про близько сотню чотирилапих, що перебувають під її опікою. Тобто частина тварин проживає на території кількох дворів, а іншим вона допомагає, коли знаходить їх на вулицях або дізнається, що вони потребують лікування.
Відтак кожен ранок у неї починається з приготування близько 40-літрової каструлі каші, яку розвозиться містом. Також добродійка всіляко лікує собак, які того потребують.
Святогірчанка поділилась і своїм страхом прийдешньої зими в контексті життя тварин, згадавши жахаючі для них минулорічні морози, внаслідок яких деякі тварини померли прив’язаними після евакуації господарів –обстрілів, холоду й спраги.
Попри всі клопоти ґаздиня не забуває і маленькі звички з мирного часу – зокрема, робити манікюр попри всі обставини:
"Це по старій памʼяті, що не можу я без манікюра. Ось так з нігтями – ніби і війни немає".
Час у Святогірській лаврі не стоїть на місці
Не оминули журналісти Ukraїner і Святогірської лаври як визначної місцевої будівлі. Ціннісна споруди також зазнала пошкоджень унаслідок бойових дій. Попри порушення цілісності лаври на її території продовжують працювати люди, а монахи ж зі свого боку докладають зусиль, щоб підтримувати господарство та забезпечувати потреби тих, хто там перебуває.
Не обійшлось без згадки і внутрішніх негативних моментів, а саме колабораційну діяльність в межах храму від митрополита Арсенія. Наміснику храму винесли обвинувачення в поширенні інформації щодо розташування підрозділів Сил оборони, а також – у підтримці російської агресії. Судовий розгляд справи досі триває, попри заперечення з боку обвинуваченого.
Тим часом монах Рафаїл розповів журналістам про умови життя в монастирі, а саме – наявність генераторів, вирощування продуктів, функціювання кухні, пекарні та майстерні, попри пошкодження частини будівель і господарських об’єктів, зумовлені обстрілами.
На території лаври, як розповів Рафаїл, окрім монахів, перебувають і цивільні, серед яких є лежачі та маломобільні люди.
Згадав монах і загиблих унаслідок обстрілів рф – зокрема, 1 червня 2022 року під час обстрілу лаври загинули троє людей. Пізніше загинув монах Варсонофій, а ще двоє людей дістали поранення. Обставини нападу розслідувала поліція.
Попри загрози, монастир залишається місцем, де люди намагаються підтримувати звичний порядок. Ведучи екскурсію Рафаїл як гід продемонстрував журналістам кузню, представивши тамтешнього монаха Спиридона з його виробами та можливості для спортивних занять у вільну хвилину, а також – просфорню, де випікають богослужбовий хліб.
Журналісти принагідно спитали священнослужителя і про те, чи не здається монахам теперішня ситуація апокаліптичною. У відповідь на це монах трактував історію Йони, підсумував яку словами:
"Тому для нас апокаліпсис – це про те, що залежить від того, як ми себе будемо поводити", – чим і увиразнив своє відчуття віри та витримки обставин.
Відсутність фіксацій при зникненні підтримує віру
Завершили ж Ukraїner-ці на висоті, споглядаючи місто біля пам’ятника Артему. На шляху ж до нього згадали історію про зниклого святогірчанина Олександра, що розповіли місцеві попередньо. Йдеться про 40-річного чоловіка, який із дитинства мав інвалідність, жив із матір’ю біля центру міста, – у листопаді минулоріч, коли насувались морозив, перед морозами, він зник, не залишивши й сліду. Місцеві вважають цю історію непідвласною розумінню.
Тоді ж жінка, що займається наданням гуманітарної допомоги, розказала, що сама мати чоловіка тепер проживає в лаврі. Однак натрапити на неї журналістам не вдалося.
Підозри як і віра щодо перебування зниклого розходяться й масштабуються, як і горизонти Святогірщини з височини точки пам’ятника Артему, де журналісти й завершили свій репортаж.
Нагадаємо, що зі свого боку Володимир Рибалкін як начальник МВА не припиняє висвітлювати актуальну ситуацію у Святогірській громаді, крайній звіт про що записав наприкінці другої декади жовтня.
