Середнього зросту, худорлявий - у свої 22 Андрій Кривобок став учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Молодий солдат опинився у самому пеклі – він був серед тих, хто скидав радіоактивний графіт з даху реактора четвертого енергоблоку, щоб запобігти поширенню вогню. Лише в марлевій масці. Відтоді захист людей став його професією на все життя: він боровся зі злочинністю, а з початком збройної агресії пішов добровольцем на фронт.
26 квітня 1986 року світ побачив силу і безпощадність атома, що здатний, вийшовши з-під контролю людини, знищити все живе. З моменту трагічної події, що вражає масштабністю, минуло вже тридцять п’ять років, але біль і тривога Чорнобиля залишається у серцях людей. І один із них - міліціонер у відставці Андрій Кривобок.
На дезактивацію території було кинуто військові частини. 8 травня 1986 року Андрія, на той момент командира взводу Донецького полку цивільної оборони, разом із іншими солдатами направили в самісіньке пекло, нічого не пояснивши і не надавши елементарних засобів індивідуального захисту. Потрібно було проводити очищення території. Багато хто з солдатів відмовлявся підніматися на дах реактора та прибирати графіт, маючи лише марлеві пов’язки. Своїм прикладом Андрій показував своїм підлеглим, що це просто треба робити.
«І ось ми, молоді хлопці, підіймалися сходами і протягом 7 секунд скидали радіоактивний графіт з даху, а потім спускалися вниз. Шматки графіту кидали на четвертий блок станції, щоб вогонь не охопив інші енергоблоки. На все це нам давали 45 секунд. І так три-чотири рази на тиждень протягом трьох місяців. Жили тоді в палатках поблизу Чорнобиля, на транспорті нас возили на виконання робіт», - ділиться спогадами колишній міліціонер.
Спочатку ніхто не знав, наскільки небезпечне радіаційне зараження. Андрій Миколайович згадує, що про себе тоді ніхто не думав. Але невдовзі погіршився стан здоров’я, почалися кровотечі з носа, обличчя стало червоне, «горіло», свербіло в горлі, відчувалася слабкість. Потужність радіації була такою, що прилади зашкалювало. Ціною власного життя прості люди врятували людство від страшного лиха, сумний відголос якого лунатиме ще століття.
Андрій Кривобок став інвалідом ІІ групи через роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Після Чорнобиля повернувся до рідного міста, Артемівська (нині Бахмута) та вступив на службу до міліції. Дослужившись до начальника конвою відділення конвойної служби Артемівського міськвідділу, у 2005 році правоохоронець вийшов на пенсію.
Але коли на Схід прийшла неоголошена війна, офіцер міліції у відставці не зміг залишатися осторонь і пішов за контрактом в армію. Доброволець захищав рідну Донеччину до грудня 2020 року та наразі перебуває на заслуженому відпочинку.
Згадуючи страшні події 1986 року, ветеран із сумом каже про те, що з тих товаришів, з якими він служив у Чорнобилі, в Бахмуті залишилося лише двоє.
Колектив Бахмутського районного відділу поліції бажає ліквідаторам Чорнобильської АЕС довголіття та здоров’я і висловлює безмежну подяку за порятунок майбутніх поколінь.
