Віктор Миколайович - представник покоління переможців, партизан, підпільник, фронтовик, ветеран правоохоронних органів.
Віктор Вільчевський народився 4 січня 1926 року в родині колгоспників. Коли йому виповнилося 15 років - почалася війна. Як і всі хлопці того часу він мріяв про фронт, але воювати зі зброєю в руках довелося лише в 1944 - 1945 роках. До приходу окупантів він вступив в «винищувальний батальйон, де патрулював ночами, вів спостереження за околицями і небом: чи немає пожежі, чи не висадився ворожий десант.
Під час окупації фашистськими загарбниками Володарського району (нині Нікольський район) Віктор Вільчевський воював у партизанському загоні. Місцеві жителі всіх поколінь добре знають, що в селищі діяла партизанська група, в яку входило більше 40 осіб. Патріоти - хлопці і дівчата збирали скинуті з літака листівки і роздавали жителям, збирали продукти і медикаменти для поранених і військовополонених, рятували земляків від угону в Німеччину.
«Молодь часто збиралася по домівках і слухала радіо, - згадує про той час Віктор Миколайович. - Радіоприймач був у мого брата Леоніда Литвиненка. Зв'язавшись з маріупольцями, ми діставали запасні частини і самі збирали радіоприймачі. Слухали зведення Радінформбюро, писали повідомлення на листівки, а потім поширювали їх серед населення. Займалися ми і збором зброї. Особливо багато знаходили в місцях боїв і в лісі ».
Довгоочікуване звільнення від фашистських окупантів Віктор Вільчевський зустрічав з величезною радістю і прагненням йти на фронт. Але йому ще не було вісімнадцяти, і військкомат відправив його на курси мінерів в Маріуполь. Після закінчення навчання Віктора Вільчевського направляють під Сталінград, потім - в навчальний батальйон у м Горі, де він і отримує сержантське звання.
На фронт Віктор потрапляє восени 1944 року. Перемогу зустрів у Німеччині, недалеко від річки Ельба. Доля вберегла Віктора Миколайовича, з війни він повернувся живим.
Демобілізувавшись у 1950 році, в рідному селищі він приступає до трудової діяльності, яка на багато років пов'язала його з Володарським райвідділом міліції (нині Нікольке відділення поліції).
Починав дільничним, працював оперуповноваженим, сумлінно виконував службові обов'язки, охороняючи спокій і правопорядок в селищі і в районі. При цьому не забував про підвищення свого професіоналізму. Заочно закінчив Київську середню школу з підготовки юристів середньої кваліфікації при Вищій школі МВС Української РСР, в 1960 році закінчив повний курс цієї школи за спеціальністю правознавство і йому було присвоєно кваліфікацію юриста.
З 1963 по 1965 роки Віктор Миколайович очолював карний розшук Володарського райвідділу міліції. Наступні роки перед виходом на заслужений відпочинок працював начальником відділення позавідомчої охорони при райвідділі внутрішніх справ, майстром виробничого навчання курсів ЦО по Володарському району.
Уже багато років ветеран перебуває на заслуженому відпочинку. Доля посріблила йому скроні, а Батьківщина відзначила за вірне служіння багатьма нагородами. Його груди прикрашають дорогі серцю орден «Вітчизняної війни II ступеня», медалі «За звільнення Німеччини», «За бездоганну службу III-II-Iст.» і багато інших.
У 2015 році Указом Президента України П. Порошенко В.Н. Вільчевському присвоєно звання полковника внутрішніх справ МВС України в Донецькій області.
У всьому і завжди допомагала і підтримувала Віктора Миколайовича його сім'я. Разом з дружиною Марією Давидівною (з якою він прожив більше 60 років) він виростив сина. Радують ветерана увагою і турботою невістка та онучка.
У свої 94 роки ветеран ОВС має ясний розум, бадьорість духу і життєрадісність. Секрет довголіття, за словами його рідних, полягає в його оптимістичному ставленні до життя, постійному русі, товариськості, допитливості, в здоровому способі життя.
