Ветеран Віталій К., родом із Запорізької області, залишився без даху над головою і хотів продовжити свою службу в лавах ЗСУ. Однак на Львівському залізничному вокзалі місцеві правоохоронці, схоже, побили ветерана, який залишився переночувати. Нині унаслідок побиття ветеран має проблеми з диханням, мовленням та, схоже, з опорно-руховим апаратом – і пересувається по лікарнях, не маючи де зупинитись.
Ветеран російсько-української війни з батальйону "Айдар" Віталій К., будучи офіційно списаним після 6 років служби в ЗСУ, прагнув повернутись до захисту держави через рекрутинговий центр "Азову". Сам ветеран родом із Запорізької області опинився без даху над головою, адже дім залишився на тимчасово окупованій території.
Чиї права захищають правоохоронці?
Поверненню Віталія до строю завадили львівські поліціянти. У грудні 2025 року колишній військовослужбовець залишився переночувати на Львівському залізничному вокзалі, а правоохоронці, що там перебували, ймовірно, побили ветерана.
Зі свого боку, поліціянти стверджують, наче ветеран має схильності до споживання наркотиків – зокрема, припускають вживання ним канабісу.
Віталій як потерпілий від нападу поліціянтів має й відповідний запис на диктофоні. Однак у відділенні, коли ветеран надав звукозапис, поліціянти заперечили свою причетність до нього.
Зазначимо ж, що це не перша перипетія Віталія К. з поліцією. Восени 2025 року в Моршині ветеран також мав бійку з правоохоронцями.
На той час Віталій ще міг ходити самостійно і їздив на авто. Приводом для конфлікту з місцевими поліціянтами стало порушення чоловіком ПДР – схоже, водій не пристебнув ремені безпеки. Поліція зупинила його й оточила, за словами свідків, його одного оточили чотири бригади правоохоронців – і начебто застосували фізичну силу. Водій же перейшов до самозахисту, у процесі чого зачепив поліційну автівку, унаслідок правоохоронці подали на нього суд.
Суд виніс Віталію К. вирок: 1 рік умовного строку.
Пройшов важкі бої, а права на повноцінну реабілітацію не має?
Віталій, інвалід ІІІ групи, має проблеми з диханням та мовленням, а також, маємо припущення, що й з опорно-руховим апаратом, адже пересувається у кріслі колісному. Чоловіка переслідують епілептичні припадки.
Перший час після побиття колишній військовий перебував в одній із львівських лікарень, а саме – у реабілітаційному центрі "Галичина". За словами тамтешніх лікарів, ургентних ускладнень у ветерана немає. Тоді ж харчують його і надають можливість займати ліжко – суто з поваги як до військового.
Детальніше про це ми дізнались під час розмови з екскерівником асоціації ветеранів Кам’янка-Бузького району Володимиром Зубом, який перебував у палаті лікарні, куди прибув Віталій після побиття поліціянтами на Львівському вокзалі:
"Я перший його запитав, кажу: "Віталік, ну чого тобі ні крапельниць не ставлять, ні уколів не дають, ніде не кличуть ні на яку перевірку, нічого?" Ну, він так лежав... лежав як непотрібний пацієнт. Нікому він... ніхто не був зацікавлений в його лікуванні взагалі нічого".
Володимир Зуб як свідок розповів про те, що Віталій неодноразово просив лікарів, щоб його перевірили, з огляду на труднощі в диханні, – йому на руку поставили катетер, яким жодного разу ніхто не користувався.
"Якби то сталося за того часу, що я був головою асоціації, їм би не поздоровилося. Я би підняв і Червоний Хрест, і всі служби, що тільки на фоні інвалідів можуть допомагати", – висловив обурення Володимир Зуб.
Утім, ми мали змогу поспілкуватись і з заступницею директора з медичної роботи "Галичини" Христиною Цвігун.
"Я розумію, що він військовий – ми ніколи б військовому не відмовили, але ніхто йому не відмовив у перебуванні тут чи проводженні реабілітації, але він цього не хотів", – пояснила начмед.
Христина Цвігун розповіла, що чоловік не мав при собі жодних документів у паперовому варіанті, окрім посвідчення УБД, а також не мав направлення від сімейного лікаря. Заступниця директора стверджує, що попри це Віталію пропонували проведення реабілітаційних заходів, однак ветеран відмовлявся і казав, що хоче отримати житло:
"Це не є соціальний прихисток. Ми сказали йому, куди можна звернутися, ми дали йому контакти, соціальні служби – повністю надали все, що треба йому.
Ми його погодували, переночував він у нас, дали йому теплий одяг, їжу, абсолютно все, що необхідно, але пояснили, що медичних показань перебування в нашому центрі немає. В нього не було жодного документу із собою, я не знаю, що це за людина".
Також у розмові про стан Віталія К. Христина Цвігун завважила ще одну причину того, чому не провели реабілітацію: імовірні судоми у пацієнта, що є відповідним протипоказанням і водночас потребою в консультації невропатолога.
Ми мали нагоду поспілкуватись і з лікаркою-невропатологом, завідувачкою відповідного відділення в обласному госпіталі імені Юрія Липи Іриною Грисьо, до якої ветеран звертався попередньо.
У розмові про стан Віталія Ірина Грисьо обмежилась необхідністю збереження лікарської таємниці. Лікарка зазначила також те, що в час, коли Віталій перебував у лікарні, соцпрацівник пропонував йому різні можливі варіанти проживання тимчасово переміщених осіб. Проте ветеран прагнув отримати власний дім.
У розмові з нами представниця фонду підтримки поранених Марія Черкас підтвердила неналежний стан догляду за ветераном у ЗОЗ.
СтопКор підключився до підтримки ветерана
Дізнавшись від ветерана про підґрунтя ситуації, небайдужий сусід по палаті Володимир Зуб звернувся до колишньої волонтерки Катерини Галецької.
"Це було дуже страшно слухати, розумієте? Коли людина, яка воювала, яка віддала своє здоров'я, лежить у лікарні і до неї ніхто не підходить.
І я тоді зразу почала шукати, хто б міг допомогти. Я подзвонила до Віктора Паласа, бо я знаю, що він займається такими справами, – і він тоді вже підключився", – розповіла Катерина Галецька.
"Коли мені зателефонувала Катерина Галецька і розповіла про Віталія, я відразу зрозумів, що діяти треба негайно. Людина з інвалідністю, ветеран, фактично була покинута напризволяще у медичному закладі.
Ми почали розголос. Я зв’язався з відповідними структурами, ми підняли питання про неналежне надання медичної допомоги. Як виявилося, проблема була не лише в лікуванні, а й у відношенні. Віталій через свій стан не міг за себе постояти, а система просто його "не бачила"", – повідомив керівник Львівського регіонального осередку ВГО "Стоп корупції", який швидко взявся до справи.
Лікарі ж акцентують на тому, що згідно із законом, не мають права тримати потерпілого ветерана у стінах лікарні без відповідних термінів.
Що ж має сам ветеран?
Рідна домівка ветерана залишилась у тимчасово окупованій Запорізькій області. Там же наразі перебуває і його син. Сам Віталій – зроду сирота.
Віталій раз по раз наголошує на тому, як мріє побачити сина. Коли він перебував на війні, колишня дружина подала на розлучення та на аліменти, які Віталій справно сплачує.
Пенсія відповідно до його інвалідності становить 7500 грн. І це все, що залишилось у ветерана. Для розвитку мобільності в тилу та можливості заробітку Віталій також певний час вчився збирати дрони, а також намагався працевлаштуватись у компанію, що встановлює вікна. Однак через нездатність повноцінно рухатись Віталій протримався на роботі лише тиждень.
Тож чоловік пересувається з однієї лікарні в іншу, звідки його з часом проганяють, посилаючись буцімто на законодавство.
"Всі дивляться на клеймо, на марку і не хочуть його сприймати. А влада наразі не реагує – питання бездіяльності", – коментує ситуацію Віктор Палас.
А що ж щодо підтримки ветеранів?
Зі свого боку Віктор Палас уже звертався до служби допомоги ветеранам війни. Ба більше, там є пункти, де знають про проблему, проте досі нічогісінько не зробили.
"Я аргументую це таким чином: якщо в мами там чи в батька чи в сестри/брата є такий проблемний син/брат, то, кажу, його що – викидають з хати, щоб ходив по вокзалам? Ні. Суспільство, волонтери всі мали підготуватись і допомогти. Хоча в суспільстві мала би бути визначена людина, яка допомагає таким військовим", – висловлюється стопкорівець.
З одним із таких, а саме львівським фахівцем із супроводу ветеранів Антоном Палажем, ми поспілкувались.
Із Віталієм К. Антон Палаж комунікував, коли той перебував у Винниківському ветеранському шпиталі:
"Не все так просто було з його побажаннями – він наполягав на тому, що хоче якесь окреме помешкання, бо йому важко перебувати разом з людьми. На той момент я щось намагався йому підібрати, він залишався в лікарні".
Аналізуючи ситуацію з Віталієм, Антон Палаж не поспішав надавати правову оцінку, але наголосив на тому, що підтримує зв’язок з ветераном і завжди готовий надавати допомогу:
"Так, безсумнівно. Я завжди, як і всі працівники нашого центру, відкритий для допомоги усім ветеранам та членам сімей ветеранів в будь-яких ситуаціях – у тих межах, у яких в нас є ресурси й можливості".
На питання про конкретний план дій у межах цієї ситуації фахівець розповів про те, що розглядає такі варіанти як модульне містечко для переселенців або залучення волонтерів/громадських організацій.
Намагались поспілкуватись і паном Петром, що є представником "Будинку ветеранів" у Львові, однак той обмежився гучним ословесненням здійснюваної допомоги ветеранам, а на питання про конкретику в цьому випадку самовільно завершив розмову. Так само зробила і його колежанка пані Орися, коли представились на початку дзвінка.
Для дослідження ситуації звернулись і до пресслужби міського голови Львова Андрія Садового. Однак відповіді не отримали, адже працівниця, що відповіла, скоординувала до прессекретарки Андрія Садового, контакних даних якої не розголосила, тож завела в глухий кут:
"Ну я не можу роздавати особистих контактів".
Із запитом на роз'яснення ситуації звернеулись і до голови Львівської ОВА Максима Козицького, однак відповіді так і не отримали.
Хто ще опікується ветераном Віталієм К.?
Пересуванням ветерана по Львівщині – зокрема, з Великого Любіня – займалось подружжя Ярослав та Оксана Кардаш.
У розмові про Віталія Оксана зачепила певні гострі моменти, що стосуються його постаті. Вона зауважила, зокрема, нервовість Віталія, що свідчить про проблеми з психікою, – і водночас готовність допомогти в цій проблемі:
"До психолога, до психіатра він не хоче звертатися – а там однозначно є проблема. Він каже, що він не псих і він не буде.
Там реально є проблема. Це не такий простий варіант, щоб йому тільки-тільки співчувати – тобто людині надавалася допомога".
За словами Оксани Кардаш, є ймовірність того, що Віталій насправді має здатність ходити – як приклад вона навела історію домовленості про зустріч юристами. Дорогою до юристів подружжя Кардашів, супроводжуючи Віталія, зіткнулась із головою Львівської ОВА Максимом Козицьким, який, побачивши Віталія і знаючи його попередньо, здивувався його перебуванню на кріслі колісному. Подібне припущення чули і від лікарів одного з центрів, які розповідали, мовляв він, коли нервувався під час розмови, рухав ногами.
Цю нервовість інакше пояснює землячка Віталія, ветеранка та волонтерка Олена Лубенська. Вона характеризує поведінку Віталія як недовіру до інших. Виписку ж з лікарень волонтерка, дім якої також залишився на тимчасово окупованій території, називає "дорогою в нікуди".
Зі свого боку волонтерка всіляко підтримує зв’язок із ветераном та долучала до можливих активностей – зокрема, на території лікарні.
"Тобто, яка найголовніша проблема, яку система взагалі не бачить, або не бажає бачити, це те, що ветеранам, особливо тим, у кого немає житла, – воно зруйноване, або в окупації, – їм немає куди вертатися, немає куди виписуватись. От він на кріслі колісному. Ну яким чином людині рухатись далі? Хоч іди і дійсно живи на вокзал", – коментує ситуацію Олена Лубенська.
У процесі переміщень Віталія відзначимо і представницю прихистку для ВПО у селищі Жмирка на Львівщині Мар’яну Яремчук. До прихистку Віталія привезло подружжя Кардашів.
Зі слів Мар’яни Яремчук, Віталій К. мешкав там місяць і покинув тимчасове місце проживання без попередження. За місяць ветеран двічі потрапляв у лікарню, двічі – в реанімацію, раз – у відділ невропатології та один – у наркодиспансер.
"Ми його пробували лікувати – він не надавався до лікування, він нас не сприймав – він сам не знав, що він хотів.
Він є проблемний – за ним купа є хвостів. Ми, що могли, допомогли. Він у нас проживав – виїхав у невідомому напрямку", – відгукується Мар’яна Яремчук.
Поділилась своєю підтримкою ветерана і колишня депутатка Моршинської міської ради Неля Заладська. Історію Віталія вона дізналась, коли він перебував у місцевому санаторії "Говерла" – у період, коли й відбувся інцидент з поліцією, що перейшов у суд.
Висвітлення постаті Віталія Нелею Заладською напрочуд контрастує з тим, як його пізнали інші. Небайдужа ексдепутатка втрутилась у справу з моршинськими поліціянтами і задля підтримки ветерана знайшла йому адвоката:
"Ми йому навіть знайшли адвоката – і то такого, знаєте, що у нас тут дуже рахується гарним адвокатом. Той адвокат сказав: "Вибачте, я військових не беру, але ви приїдьте з ним, я вам пораджу, що робити".
Слухайте, я коли з ним приїхала до нього, адвокат подивився, поспілкувався. Він став з-за стола, підійшов до нього, обняв його і каже: "Хлопчику, я буду з тобою займатися безкоштовно"".
Зверталась пані Неля і до ветеранського простору, але її у відповідь нагодували жданиками.
"Держава його використала – і викинула. І то не один він такий, повірте мені. Не один він такий", – коментує ситуацію Неля Заладська.
Небайдужа мешканка Моршина відзначає також ввічливість і совісність ветерана.
Сьогодні Віталій. К. майже тиждень як проживає у колишнього побратима Ігоря Юрика.
"Байдужість породжена тим, що 30 років у нас була безвідповідальність, у нас займалися безчинствами. А тепер, коли в нас повномасштабна війна, коли люди приходять з фронту як рентген, знаєте, коли відчуваєш фальш за кілометр, коли бачиш це все – і просто не можна цього терпіти вже, розумієте? І просто йде на те, що люди не потрібні", – коментує ситуацію ветеран, що прихистив Віталія.
Колишній військовослужбовець провів паралель із часами радянського союзу, зазначивши, як в один момент зникли всі ветерани, яких було близько 300 тисяч – і є припущення, що їх знищили.
"От зараз таке відбувається в нас. Не потрібні ті, хто говорить правду, не потрібні щирі, розумієте? Тому що грабувати державу легше, ніж щось створювати, розумієте? А ми вже не даємо, щоб при нас отаке було – ну не можемо ми цього вже допустити. І тому ми не потрібні цій державі. Ну, як би ми її не любили, що б ми не робили, але ми не потрібні не те що державі – ми не потрібні тим, хто при владі, тим, хто були корупціонерами і зараз ними залишаються, тим, хто відчуває те, що завтра хтось прийде на їхнє місце, піднімуть якісь документи, розумієте, і людину потім притягнуть до відповідальності. Тому йде знищення ветеранів", – висловлюється Ігор Юрик.
Відтак Віктор Палас як небайдужий львів’янин із юридичним фахом окреслює ситуацію як актуальну відсутність окремого механізму, що полягає в спеціальній опіці над ветеранами:
"Ми говоримо зараз про дві проблеми: про ветерана, який потребує допомоги – раз. І два – про специфічність кожного ветерана, тому що Віталій далеко буде не один такий, а можливо, будуть іще буйніші.
І ми говоримо, що в державі має бути індивідуальний підхід до кожного бійця – з таким складом характеру, з іншим і так далі".
Нагадаємо, що по юридичну підтримку до Віктора Паласа звертався і активіст з Кам’янка-Бузької Олександр Морозов. Тамтешня багаторічна земельна справа перейшла у правову площину – 3 березня правоохоронці внесли до ЄРДР дані щодо незаконного Державного акту на постійне користування землею.