Господарський суд Києва задовольнив позов прокуратури про повернення у державну власність будівлі Жовтневого палацу – нині Міжнародного центру культури і мистецтв. Йдеться про пам’ятку культурної спадщини національного значення та один із найбільших концертних майданчиків України.
Про це повідомили в Офісі Генерального прокурора.
За даними Фонду державного майна України, орієнтовна вартість комплексу становить близько 1 млрд грн.
За даними прокуратури, перебування пам’ятки у приватній власності створювало ризик її подальшого відчуження.
Київська міська прокуратура звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.
Суд погодився з доводами прокуратури та задовольнив позов про повернення будівлі у державну власність.
Палац як свідок трагічних сторінок історії
Жовтневий палац у Києві – нині Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України – розташований на Алеї Героїв Небесної Сотні, 1, поблизу Майдану Незалежності. Це одна з найпомітніших споруд центрального Києва, яка за майже двісті років встигла побувати аристократичним пансіоном, установою радянських спецслужб, руїною після війни та великим концертним центром.
Інститут шляхетних дівчат
Будівлю звели на місці садиби генерала Дмитра Бегічева. У 1834 році він передав садибу Київському університету, однак міська влада вирішила використати ділянку для створення Інституту шляхетних дівчат.
Проєкт нової споруди виконав архітектор Вікентій Беретті – автор, зокрема, головного корпусу Київського університету. Будівництво розпочалося 1838 року і тривало до 1842-го; після смерті Беретті роботи завершив його син Олександр. Сам інститут урочисто відкрили ще 1838 року в іншому приміщенні, а до нової будівлі на Інститутській його перевели 1843 року.
Київський інститут шляхетних дівчат був закритим навчально-виховним закладом. Тут навчалися дівчата переважно з дворянських родин, а з 1852 року – також із купецьких сімей. Навчання тривало шість років і поєднувало загальноосвітню підготовку з музикою, іноземними мовами, етикетом та іншими дисциплінами, необхідними для майбутньої роботи гувернантками або вчительками.
Будівля мала чітке функціональне планування: на першому поверсі були адміністративні приміщення, лікарня та кімнати службовців; на другому – класи, бібліотека, їдальня і велика зала; третій поверх займали спальні вихованок. У підвалах були кухня, комори, лазня та приміщення для прислуги.
Після революції
Інститут припинив існування 20 лютого 1919 року, вже після встановлення більшовицької влади в Києві. Радянська влада вважала його "буржуазним" і таким, що не відповідає новій освітній моделі. Після закриття інституту в будівлі в різні роки розміщувалися гуртожиток, комунальні служби та установи, пов’язані з промисловою освітою.
Найбільш трагічний період в історії споруди розпочався після перенесення столиці УРСР із Харкова до Києва. У 1934–1938 роках у колишньому інституті містилися підрозділи НКВС УРСР. Пізніше частину київських органів НКВС перевели на інші адреси, але будівля на Інститутській залишалася одним із місць репресивної системи.
Катівні НКВС і пам’ять про репресованих
У підвальних приміщеннях проводили допити, застосовували катування та здійснювали розстріли політичних в’язнів. За даними Українського інституту національної пам’яті, тіла багатьох людей, страчених у київських катівнях НКВС, зокрема в приміщенні на тодішній вулиці Інститутській, вивозили для таємного поховання до Биківнянського лісу.
Із цією будівлею пов’язують убивство представників української інтелігенції, серед яких Кость Буревій, Олекса Близько, Григорій Косинка, Тарас та Іван Крушельницькі, Дмитро Фальківський. Водночас щодо конкретних місць розстрілів окремих жертв варто послуговуватися архівними кримінальними справами та документами НКВС, оскільки популярні описи історії палацу іноді узагальнюють різні київські катівні й місця утримання.
Після початку німецько-радянської війни 1941 року радянські війська, відступаючи з Києва, замінували будівлю. Вибух знищив перекриття та тильну стіну. Споруда зазнала значних руйнувань і тривалий час залишалася в аварійному стані.
Відбудова і "Жовтневий палац"
Після війни будівлю вирішили не просто відновити, а перебудувати під великий культурний центр. До робіт залучили тисячі робітників, студентів і фахівців. У відбудові, за даними історії самого Міжнародного центру культури і мистецтв, брали участь також відомі діячі української культури — Максим Рильський, Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Лев Ревуцький, Амвросій Бучма, Наталія Ужвій та Гнат Юра.
Під час реконструкції історичну будівлю суттєво змінили: добудували напівротонду з колонадою, перепланували внутрішній простір і створили велику концертну залу. 24 грудня 1957 року тут відкрився Палац культури профспілок, який отримав назву "Жовтневий" — на честь більшовицької Жовтневої революції 1917 року.
Зала приблизно на 2,2 тисячі глядачів зробила палац одним із головних концертних майданчиків радянського Києва. До відкриття Палацу "Україна" в 1970 році саме тут відбувалися масштабні концерти, урочистості, фестивалі та громадсько-політичні заходи.
У 1979 році споруду визнали пам’яткою культурної спадщини національного значення. Після проголошення незалежності радянську назву замінили на Міжнародний центр культури і мистецтв, хоча назва "Жовтневий палац" досі широко використовується.
Революція гідності
Під час Революції гідності будівля знову стала частиною історії українського спротиву. У Міжнародному центрі культури і мистецтв облаштували місця для відпочинку протестувальників, пункти обігріву, харчування та медичної допомоги. Там також працювали представники Самооборони Майдану, медики, волонтери й пресцентр.
Сьогодні будівля стоїть поруч із місцем розстрілів учасників Майдану 18–20 лютого 2014 року. Тому її історичний контекст охоплює не лише царську добу, сталінські репресії та радянську культурну політику, а й новітню боротьбу України за демократію.
Майновий конфлікт
Попри статус пам’ятки національного значення та включення до переліку об’єктів, що не підлягають приватизації, право власності на будівлю було зареєстроване за Федерацією професійних спілок України. У 2025 році АРМА передала об’єкт в управління компанії "Комбінат Плюс"; за умовами управління 99,9% доходів і гарантований щомісячний платіж мали надходити до державного бюджету.
У січні 2026 року Київська міська прокуратура подала позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна, вказуючи, що пам’ятка може перебувати лише в державній власності.
Нагадаємо, у Волинській та Одеській областях державі фактично повернули землі оборони, які мають використовуватися для потреб ЗСУ.
Приєднуйся до нашої армії антикорупціонерів! Підписуйся на нас у Telegram, WhatsApp, Facebook, Youtube, Twitter, Instagram і TikTok!