Ціна свободи висока, але саме в темних куточках минулого ми знаходимо уроки, силу і світло, що наповнює наш шлях у майбутнє. Свобода варта того, щоб боротися і йти вперед!
У кожного народу існують дати, які назавжди врізалися у пам'ять народу кривавими рубцями. Минають роки, але події минулих років продовжують кровоточити. Такою датою є для азербайджанців 20 січня 1990 року, коли пролилася кров ні в чому не винних людей, які захотіли будь-що вирватися з хижих лап ненависного тирана – Радянського Союзу.
Ця дата увійшла в історію людства під назвою "Чорний січень". І пам'ятати про неї слід завжди, адже біль від тих, вже далеких у часі подій не згасає. Пам'ять має властивості притуплятись. Говорять, що час лікує, але так відбувається не завжди, бо на тілі народу назавжди залишаються криваві рубці.
У подій "Чорного січня" була своя безумовна передісторія і вона, звичайно ж, пов'язана зі сформованим у липні 1989 Народним фронтом Азербайджану, який став на чолі національного руху. Кожен народ прагне своєї незалежності, і це його суверенне право. Азербайджанці – народ волелюбний, різні загарбники неодноразово намагалися їх підкорити та принизити, але дух свободи постійно тримати у клітці неможливо.
Подібні події, що відбулися в ніч на 20 січня 1990 в Баку, раніше були в 1986 в Алма-Аті, в 1988 – в Мінську, в 1989 – у Тбілісі. А потім відбудуться у Душанбе (1990), Вільнюсі та Ризі (1991).
Тієї кривавої ночі 50-тисячне військове угруповання, що складається з Закавказького, Московського, Ленінградського округів, з трьох сторін оточило місто Баку. З моря Бакинська бухта була блокована кораблями та катерами Каспійської флотилії. Почалося планомірне знищення мирного населення.
Тієї ночі загинув 131 мирний житель, ще 744 було поранено.
Сьогодні Алея Шахідів нагадує нам про безневинно втрачені життя великих героїв – борців за Незалежність Азербайджану.
Рубці на тілі народу...
У дні, коли я пишу ці рядки, боротьба за Незалежність триває, вона відбувається на землях нашого народу-побратима, на землях України. Імперська спадщина росії нікуди не поділася. Вона, перетворившись після 1917 року у Радянський Союз – країну-тирана, країну-деспота, трансформувалася після розпаду СРСР у російську федерацію, і тепер, через століття, знову продовжує свою загарбницьку політику.
Рубці на тілі України щоденні, боротьба за свою національну ідентичність триває майже два роки. Скільки вона ще триватиме – невідомо. Але відомо, що волю волелюбного народу неможливо зламати. А українці, як і азербайджанці – народи-борці, народи-переможці!
Тільки пам'ять загиблих героїв ніколи не повинна згаснути!
Рубці пам'яті, рубці пам'яті, що кровоточать...
Нагадаємо, 15 жовтня президент Азербайджану Ільхам Алієв уперше за 32 роки підняв прапор у столиці Нагірного Карабаху та інших містах, які перебували під контролем невизнаної республіки.
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин – у нашому телеграм-каналі та Facebook!