Протести в Казахстані могли були частково зрежисовані рукою Кремля. Офіційна Москва використала мітинги та введення військ ОДКБ для підготовки запланованих перемовин зі США та НАТО, посилення військово-політичного впливу у регіоні та ослаблення позицій України на світовій арені.
Протести в Казахстані від самого початку були інспіровані Росією. Про це свідчить занадто узгоджений характер дій так званих протестувальників, їхня кількість та синхронний виступ у декількох місцях одночасно. У Казахстані давно були організовані «сплячі осередки», які були готові скоординовано організувати протести в потрібний час «Ч».
Події в Казахстані варто розцінювати, як проведення Кремлем так званих «червоних ліній» – встановлення зони військово-політичного впливу Росії.
По-перше, момент для протестів був обраний не випадково – напередодні зустрічей у форматі «Росія – США» та «Росія – НАТО».
По-друге, перекидання військ ОДКБ мало показовий характер – це було символічне нагадування країнам НАТО про операцію зі взяття сербами та їхніми союзниками під контроль аеропорту Пріштіни на Балканах у 90-ті роки.
По-третє, Росія розглядала декілька сценаріїв подальшого розвитку ситуації в Казахстані, включно з прив’язкою до України та подій 2014 року. Тобто якщо ситуація з масовими протестами виходить з-під контролю, Кремль планував розіграти карту «захисту російськомовного населення» на півночі Казахстану та висунути країні територіальні претензії.
Зауважу, що після відмови експрезидента Назарбаєва визнати Крим російським, Володимир Путін заявив, що взагалі не пам’ятає такої країни, як «Казахстан» в її нинішніх кордонах.
І по-четверте, про причетність Москви до протестів свідчить і той факт, що в перші дні заворушень у столиці Казахстану МЗС Росії заявило про підтримку законних вимог протестувальників.
Коли сценарій тривалого розвитку подій провалився, Росія почала другий сценарій – введення військового контингенту ОДКБ. Однак для цього Кремлю слід було обґрунтувати його перекидання у Казахстан зовнішнім втручанням.
Саме так і з’явився «український слід».
Нагадаю, що у російських та українських ЗМІ одночасно з’явилися повідомлення про роботу в Києві штабу так званого «казахського опозиціонера» Мухтара Аблязова, про його контакти з українськими спецслужбами та відпрацювання масових заворушень за українським сценарієм – своєрідного «Майдану» в Казахстані з урахуванням місцевої специфіки.
Переконаний, що Україна була обрана в якості фактору зовнішнього втручання не випадково. Адже таким чином Кремль одразу намагався розв'язати декілька геополітичних питань.
По-перше, українську сторону планували звинуватити в підтримці масових заворушень і заблокувати виконання Казахстаном своїх зовнішньоторговельних зобов’язань – постачання критично потрібного Україні вугілля обсягом 660 тисяч тонн. Наразі цей контракт блокується Росією як країною-транзитером.
По-друге, такими звинуваченнями Москва намагалася вдарити по ринку казахського скрапленого газу, доля якого в українській економіці сягає 30%.
І по-третє, Росія намагалася дестабілізувати ситуацію в самій Україні – звинуватити Київ у підтримці зовнішніх сил, створенні «штучного заколоту» та «перевороту» в іноземній країні. Кремль готував такий сценарій під зустріч у форматі «Росія-НАТО». Таким чином, Москва створила привід для втручання безпосередньо у внутрішні справи України.
До того ж, окрім «штаба Аблязова» у Києві, Росія напряму намагалася звинуватити Україну в фінансовій підтримці казахських протестів.
Однак цей план не вдалося реалізувати, більшою мірою через те, що офіційний Київ не коментував події у Казахстані, усвідомлюючи небезпеки та сценарії з боку російської сторони.
Зазначу, що інформація у ЗМІ про те, що до Казахстану ввели 2 тисячний контингент ОДКБ, не відповідає дійсності. За оцінками російської сторони, для перекидання військ було задіяно близько 75 одиниць авіації, зокрема, літаки Іл-76. Залежно від модифікації, такий літак бере на борт від 145 до 225 осіб. Отже, за приблизними підрахунками, кількість військових ОДКБ була суттєво більшою.
Понад те, задіяні в якості «миротворців» військові підрозділи не входять до контингенту країн ОДКБ із російської сторони. Окрім військовослужбовців Ульянівської 31-ї окремої десантно-штурмової бригади, всі інші учасники операції – російські спецпризначенці.
Таким чином, використовуючи фактор зовнішнього втручання, Росія фактично отримала юридичні підстави для своєї військової присутності на території Казахстану у вигляді обмеженого військового контингенту.