Пандемія Covid-19 спричинила глобальну економічну кризу та скоротила ринок праці всіх без винятку країн. Україна, з чи не найбільшою кількістю заробітчан, опинилася в епіцентрі змін на глобальному ринку праці. Натомість будь-яка криза несе не лише погіршення, але й потенціал зростання та нових можливостей. Які перспективи матимуть українські заробітчани у країнах ЄС найближчим часом та у майбутньому? З’ясувала команда аналітиків "СтопКору".
Загальні проблеми ринку праці в Європі навесні 2020 року
Проблеми ринку праці Європейського Союзу нещодавно загострилися через внутрішні політичні розбіжності та мігрантів-заробітчан. З одного боку, обмеження транспортного сполучення та карантинні заборони після початку пандемії коронавірусної хвороби викликали гострий дефіцит робочих рук трудових мігрантів. А це загрожує європейським фермерам втратами нового врожаю.
З іншого боку, спроби урядів залучити на сезонні роботи в країни ЄС іноземців зустрічають неабиякий опір з боку місцевих громадян, які побоюються імпорту нових випадків Covid-19 з новою хвилею прибульців та конкуренції на ринку праці за рахунок мігрантів-заробітчан.
Показовим є приклад з Італії, яка є однією з країн, що найбільше потерпають від нестачі сезонних працівників в аграрному секторі. Панівна коаліція зробила нещодавно вагомі кроки, аби легалізувати пів мільйона нелегальних заробітчан і покращити умови їхньої праці. Вона розробила відповідний план, який після напружених перемовин підтримала опозиція.
Проте вже за кілька годин після домовленості опозиційний "Рух 5 зірок" несподівано скасував свою підтримку плану. Політична партія "Рух 5 зірок" відома своїми популістськими та євроскептичними поглядами. Заступник міністра внутрішніх справ Карло Сібіліа, який представляє цей рух в уряді, заявив, що передбачена у плані відсутність покарання за нелегальне працевлаштування є "злочинним щитом". Таким чином, опозиція заблокувала план з легалізації нелегальних трудових мігрантів.
Ця проблема має й іншій вимір. Роками проблеми мігрантів-заробітчан не вирішуються, і зараз вони небезпідставно побоюються, що у новому сезоні їм запропонують ще гірші умови праці та небезпеку зараження коронавірусом у країнах, де спостерігається дефіцит трудових ресурсів.
В цілому потоки трудових мігрантів прямують зі Східної та Центральної Європи до Західної — з країн із біднішим населенням до заможніших. Першими на захід вирушили громадяни східних країн-членів ЄС, таких як Болгарія, Румунія і балканські країни. Зараз дійшла черга й до українських громадян, яких вже навіть офіційно запрошують уряди Британії, Німеччини, Польщі, Іспанії, Італії, Фінляндії та інших держав.
Кількість і розподіл трудових мігрантів з України. Канали працевлаштування
За певними оцінками, протягом останніх років за кордоном постійно перебувають 3-4 мільйони українських заробітчан. На першому місці — Польща (40%), на другому — Росія (25%), на третьому — Італія (11%). Невелика частина з них повернулася до України протягом пандемії (експертні оцінки та урядові дані дуже різняться в кількості репатріантів — від 400 тисяч до майже 2 мільйонів), а більша частина залишилася за кордоном в очікуванні кращих часів та пожвавлення економіки.
Аби уявити собі масштаби трудової міграції України, треба згадати, що доходи країни від експорту робочих ресурсів становлять 10% валового національного доходу.
У 2019 році Україна була найбільшим із країн Східної Європи отримувачем коштів заробітчан, що працевлаштовані в країнах ЄС. Загалом в Україну щорічно надходить 9-12 мільярдів доларів. Найбільше коштів в Україну надходило з Польщі (дві третини), далі Чехія, Росія, США та Сполучене Королівство.
До пандемії коронавірусної хвороби найбільший попит був на висококваліфікованих робітників (газозварювальники, токарі, слюсарі високого розряду), а також фахівців у галузі фізичних, математичних, хімічних наук, ІТ-сфери, медичні працівники тощо, як повідомляло Міністерство соціальної політики України.
Після початку економічної кризи, що пов’язана з пандемією Covid-19, ринок праці в країнах Європейського Союзу суттєво скорочується, насамперед — сфера виробництва та послуг. Через це трудовим мігрантам все менше пропонують робочі місця кваліфікованих професій, а очікуваний розмір заробітної платні зменшується.
Отже, на європейському ринку праці існує певний дисбаланс між пропозиціями та очікуваннями українців. Українці зацікавлені у більш кваліфікованих робочих місцях, таких як ресторанно-готельний бізнес, сфера обслуговування, краса та фітнес, фінансові послуги. Натомість європейські роботодавці наразі найбільше зацікавлені у сезонних працівниках в аграрному секторі.
Тому не викликає подиву, що країни ЄС, поступово виходячи з карантину у квітні-травні 2020 року, запропонували трудовим мігрантам переважно роботу сезонних працівників в аграрному секторі — збір врожаю, догляд за худобою тощо.
Офіційно працевлаштування українців має відбуватися через компанії, які ліцензовані Міністерством соціальної політики України .
Але лише незначна частина, не більше 100 тисяч людей, працевлаштовується через ліцензовані посередницькі фірми. Переважна більшість українських заробітчан знаходить роботу або через особисті канали, або через спеціальні сайти, де можна залишити свою заявку та отримати пропозицію пройти скайп-співбесіду з подальшим запрошенням на роботу.
Самостійне працевлаштування може обернутись як перевагами, так і проблемами, які пов’язані з нелегальною роботою, поганими умовами праці та відсутністю медичного страхування.
Особливості аграрного ринку в ЄС
Закриття кордонів під час коронавірусної пандемії наочно показало, наскільки аграрний ринок країн ЄС залежить від сезонної робочої сили зі Східної Європи. На тлі карантинних обмежень, що були запроваджені у березні 2020 року, різко зріс дефіцит сезонних працівників у європейському агросекторі.
За оцінками експертів, у Франції дефіцит становить 200 тисяч працівників, у Німеччині — 300 тисяч, у Іспанії та Британії — по 70-80 тисяч, в Італії — 250 тисяч. Ці країни намагаються залучити до сезонних робіт своїх власних громадян за допомогою додаткових пільг, але без певного успіху, тому змушені покладатися на іноземні робочі ресурси.
Через це багато європейських країн пом’якшили обмеження на в’їзд до країни для цієї категорії працівників, у тому числі українців.
Сільське господарство в країнах ЄС має певні риси, які пов’язані зі значною конкуренцією виробників продукції та високою собівартістю у порівняння з ринковими цінами на продовольчі товари. Попри вагомі державні дотації сільгоспвиробникам, ця галузь ледь залишається життєздатною. Єдиним шляхом зниження витрат та підвищення прибутковості для європейських фермерів залишається наймання дешевих робочих рук сезонних працівників. Аби не сплачувати податки, фермери часто наймають їх нелегально.
Умови праці для сезонних працівників бувають часто на межі рабства, а проживання в куренях та антисанітарії під час пандемії значно збільшує ймовірність епідемічних спалахів коронавірусної хвороби. Як стверджують експерти, політика ЄС зосереджена переважно на підтримці європейських фермерів, а не їхніх працівників. Тому вона має бути переглянута, і європейські регулятори вимагатимуть від фермерів дотримання трудових стандартів, як умови для отримання аграрних субсидій.
У травні пожвавилась економічна активність у Європі, і відповідно пожвавилися пошуки роботи за кордоном українцями. За щотижневим звітом Національного банку України, наразі найбільшу зацікавленість українські заробітчани виявляють до вакансій у Польщі та Німеччині.
Ці дві країни, які намагаються залучити українських заробітчан на сезонні роботи, навіть конкурують між собою.
"Польща є величезним виробником продуктів, одним із найбільших в Європі. Скажімо, ми найбільше в ЄС вирощуємо печериць тощо. Тож якщо працівники з України не приїдуть, це буде катастрофа", — розповідає голова польської Асоціації переробників фруктів та овочів Польщі Анджей Гайовнічек. Він зауважив, що Польщі потрібні сотні тисяч сезонних працівників.
Водночас Німеччина, де працює до 250 тисяч українців, скасувала обов’язкову раніше вимогу перевіряти наявність німецьких претендентів перед працевлаштуванням іноземців.
Польща, яка має небагато переваг перед Німеччиною — лише спільний кордон з Україною та менший мовний бар’єр — опинилася перед проблемою втрати українських заробітчан. Адже в багатьох аспектах ринок праці Німеччини є набагато привабливішим для українців.
Якщо в Польщі за годину праці на сезонних роботах в аграрному секторі заробітчанин у середньому отримує 12-14 злотих (менше 3 євро), то в Німеччині за такий же час — понад 9 євро.
На жаль, у 2020-му підвищення середньої заробітної плати не очікується, і трудові мігранти у кращому випадку можуть розраховувати на торішній рівень доходів.
Український уряд і заробітчани
У квітні-травні український Кабмін намагався провести перемовини з урядами європейських країн щодо організованого виїзду українських громадян на сезонні заробітки в аграрному секторі ЄС. Такі перемовини відбувалися з урядовими службами Фінляндії, Австрії, Чехії, Великої Британії, Німеччини, Ізраїлю.
Серед головних тем дискусій — вимоги до європейських країн щодо офіційного працевлаштування, гарантій страхування та лікування.
Як зазначив Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, "важливою передумовою є легальне працевлаштування на строк від 3 місяців з дотриманням всіх соціальних гарантій і умов праці українців. Координацію цієї роботи буде здійснювати урядовий офіс з питань європейської та євроатлантичної інтеграції" https://novynarnia.com/2020/04/29/uryad-gotoviy/.
Проте виглядає так, наче уряди західних країн намагаються звертатися безпосередньо до громадян країн-поставщиків робочої сили, а в українських колегах вбачають лише перешкоду.
Українські урядовці з самого початку дозволили собі надіслати суперечливі публічні повідомлення, які змусили громадян України побачити в них певні загрози. Отже, 22 квітня Прем’єр-міністр на питання "Чи буде Україна дозволяти своїм громадянам виїжджати на заробітки за кордон, якщо будуть, наприклад організовуватися якісь рейси для відправлення цієї робочої сили?", відповів: "Ми хочемо спробувати залишити людей в Україні, і докладемо для цього максимум зусиль. В Україні також повно роботи".
Після цієї заяви відбулася низка подій із затримками літаків з українськими заробітчанами, що вилітали з України до європейських країн. Такі заяви та дії обурили багатьох громадських діячів та правозахисників в Україні, що невдовзі змусило Уряд змінити свою позицію.
"Уряд України не обмежує [процес працевлаштування]. Ми лише намагаємося надати цьому руху якусь координацію… Ми не перевіряємо контрактів, не допомагаємо або не заважаємо ці контракти укладати. Не запитуємо, чим збираються займатися люди, не з'ясовуємо, скільки їм платять", — заявив віцепрем'єр з євроінтеграції України Вадим Пристайко 11 травня.
Тим часом українські заробітчани вже давно почали стихійно виїжджати з країни. Адже протягом пандемії коронавірусної хвороби виїзд через суходільний кордон України на власній автівці ніколи не був обмежений.
Альтернативи та перспективи для українських працівників
Коронавірус, що спричинив глобальну економічну кризу та торкнувся соціального життя всіх країн, змінив обличчя світу.
Найвідомішою зміною, яка безпосередньо стосується умов праці людей, є безпрецедентно широке запровадження дистанційної роботи. Уже не залишилось сумнівів, що навіть після подолання кризи значна кількість працівників, які протягом пандемії перейшли на нові умови, так і залишиться працювати вдома. І це відкриває перед українцями, що опанували висококваліфіковані професії, неабиякі перспективи.
Наприклад, ще до пандемії коронавірусної хвороби українські IT-фахівці отримали визнання у світі, що дозволило їм успішно працювати дистанційно та зайняти вагому частину глобального ринку IT-послуг. Успішні приклади українських фірм, що вийшли на світові ринки через аутсорсинг, стосуються також кол-центрів, консалтингових та дизайнерських послуг, послуг перекладачів та інших.
Згідно з прогнозом Vienna Institute for International Economic Studies, аутсорсингові послуги, які замовляють країни ЄС, у наступних роках скоротяться для Китаю та інших азійських країн. Натомість ці послуги, а також виробництва будуть переноситися в центральноєвропейські (зокрема, Вишеградський регіон та Румунія) і балтійські країни.
Природно, що експерти Віденського інституту згадують країни Європи, які входять до Європейського Союзу. Але не варто забувати, що Україна має угоду про асоціацію з ЄС і все більше інтегрується в загальноєвропейський ринок. За нових умов багато залежить від вітчизняного Уряду, який має користуватися кожною сприятливою нагодою для залучення європейських інвестицій в Україну. Натомість український бізнес уже давно користується перевагами аутсорсингової роботи, яку знаходить у європейських та американських компаній.
Позатим в останні роки все більшого поширення набувають нові форми ведення бізнесу, які отримали назву "економіка платформ". Усі знають глобальні платформи, через які продають товари та послуги, такі як Amazon, Airbnb, Uber або OLX. Менш відомі платформи з працевлаштування, які допомагають роботодавцю та працівнику знайти одне одного. Кількість таких платформ стрімко зростає як у світі в цілому, так і в Європі. Переважна більшість цих платформ, незалежно від країни реєстрації, працює глобально.
Платформи пропонують шукачам роботи як роботу на місці — в країні проживання або за кордоном — так і дистанційну. Перша вимагає фізичної присутності працівника в місці, де втілюється проєкт. Дистанційна робота має варіації: від поодиноких пропозицій відпрацювати протягом години за гонорар до створення великих команд творчих працівників, які утворюють так звану "хмару людей" або "хмару талантів" і спільно виконують надскладні творчі завдання.
Добрий приклад організації великих команд — краудсорсингова платформа "Amazon Mechanical Turk" (MTurk), яка залучає великі групи фрілансерів до дистанційної роботи над глобальними проєктами.
Інший приклад — "PeoplePerHour". Це британська компанія, яка створила онлайн-платформу для залучення кваліфікованих працівників-фрілансерів до бізнес-проєктів, які можуть виконуватися міжнародними або національними фірмами як на місці, так і дистанційно.
На платформі зареєстровані більше тисячі українських фрілансерів, майже половина з них уже брали участь у проєктах, які були їм запропоновані приватним бізнесом через цю платформу. Йдеться про проєкти, що потребують послуг копірайтерів, IT-спеціалістів, спеціалістів управління якістю, менеджерів, консультантів, перекладачів, дизайнерів, аніматорів, верстальників, програмістів, веброзробників та багатьох інших.
Інша відома платформа дистанційного працевлаштування — американська "UpWork", яка виконує схожі функції.
Висновки:
1. Найкращими є перспективи працевлаштуватися за кордоном у заробітчан без кваліфікації — на сезонних роботах в аграрному секторі в країнах ЄС у цьому сезоні.
2. Працівники робітничих спеціальностей (наприклад, в будівництві, машинобудуванні, легкій промисловості), у сфері побутових послуг, ресторанного та готельного бізнесу мають найгірші перспективи через загальний економічний спад.
3. Працівники творчих спеціальностей (наприклад, дизайнери, IT-фахівці, перекладачі та інші) мають перспективу знайти дистанційну роботу та працювати з дому. Ця категорія працівників має додаткові фактори конкурентоздатності на глобальному ринку праці через достатньо високий професійний рівень українських фахівців і помірний рівень гонорару, за який вони готові працювати, оскільки вартість життя в Україні суттєво нижча за європейські країни.
