26 липня відзначив би день народження один із ліквідаторів аварії на ЧАЕС Олександр Лелеченко.
Під час вибуху на четвертому енергоблоці ЧАЕС героїзму було вдосталь. Люди, що працювали на станції, а також ті, хто взяв на себе перший удар розбурханого атома, своїми життями заплатили за прорахунки чиновників і держави, через які було збудовано вибухонебезпечний реактор, не продумано заходів безпеки, запроваджено ризикований експеримент...
Одним із таких героїв був уродженець Полтавщини (село Новооріхівка недалеко від Лубен) Олександр Лелеченко. Він народився цього дня — 26 липня.
Коли стався вибух на четвертому енергоблоці, 47-річний Олександр Лелеченко був на зміні. Його посада — заступник начальника електроцеху. У нього були молодші підлеглі, але він вирішив не відправляти їх на загибель, а зробити все самостійно.
Через неконтрольований витік водню в активну зону міг статися значно потужніший, водневий вибух. Його наслідки були б глобальними, тобто зачепили б усе людство на всій планеті. Потрібно були відімкнути воднезмішувальне обладнання, причому зробити це вручну, адже системи керування були пошкоджені.
Олександр Лелеченко тричі ходив у електролізерну поруч із завалами, серед шматків викинутого з реактора граніту, щоб відімкнути подачу водню до аварійних генераторів та по коліно в радіоактивній воді намагався дати напругу на живильні насоси.
Зробив це вручну й запобіг поширенню вогню на неушкоджені енергоблоки.
Його прямо з цеху забрали до медчастини №126 у Прип'яті. У променевої хвороби є один характерний симптом. Після першої допомоги людині кращає настільки, що її охоплює ейфорія. Насправді це вже симптом важкого ураження. У такому стані, отримавши допомогу, Лелеченко випросився покурити, а потім піймав попутку й помчав на станцію.
До 30 квітня він був у рядах рятувальників. Сукупно отримав 2.5 тисячі рентгенів — ця доза несумісна з життям. Він помер від гострої променевої хвороби 7 травня. Як би це пафосно не звучало — ціною власного життя врятувавши людство.
Його поховали в селі Степне під Полтавою. 1986 року нагороджений орденом Леніна. 1996 року — хрестом "За мужність". 2006 року отримав звання Героя України. Пам'ятник йому та іншим ліквідаторам відкрили на території КПІ та на вході до першого корпусу ЧАЕС.
