Коронавірус – чума ХХІ століття: загальна кількість інфікованих у світі минулого тижня перетнула позначку в мільйон осіб. Проте перебіг подій в окремих регіонах вселяє стриманий оптимізм: перші обнадійливі результати протидії пандемії зафіксовані в Австралії, Чехії та Словаччині. Чому певним країнам вдається швидше приборкати інфекцію? Яких помилок припустились уряди держав, що найбільше потерпають від COVID-19, та чи зможе їх уникнути Україна?
Команда аналітиків "СтопКору" започатковує серію матеріалів про боротьбу з поширенням коронавірусу в різних країнах світу та можливість використати їхній досвід в Україні.
За статистикою ВООЗ, кількість нових випадків захворювання в Австралії, Чехії та Словаччині, на відміну від більшості інших країн, останнім часом почала або знижуватись, або вийшла на плато (Малюнок 1).
Україна має певні спільні риси епідемічного процесу з Чехією та Словаччиною, оскільки початок епідемії в цих країнах нагадував розгортання подій в Україні. Коронавірус прийшов до Чехії, Словаччини та України вже після того, як пандемія охопила Західну Європу, звідки вірус був занесений у ці три країни. Навіть темп поширення епідемії та графіки реєстрації першої тисячі хворих – схожі.
Але спалах в Україні почався ще пізніше, ніж у зазначених країнах, що дає нам можливість виокремити чинники успіху, які дозволили Австралії, Чехії та Словаччині досягти позитивних результатів. Тому, з певними застереженнями, ми взяли ці країни за модель.
Далі спробуємо дослідити і підсумувати, які чинники в цих країнах завадили поширенню інфекції, і в чому спільні риси та відмінності від України. І нарешті ми проаналізуємо, чим відрізняється реакція України на загрозу від реагування "модельних" країн.
На першому графіку можна побачити, що кількість нових випадків захворювання зростала в обраних трьох країнах до чотирнадцятого дня від початку спалаху епідемії, а згодом почала знижуватися. За початок спалаху епідемії в країні ми умовно взяли момент, коли вперше кількість нових хворих за добу становила не менше, ніж 40 осіб. Тобто це вже були не поодинокі випадки, а початок масового захворювання.
На другому графіку ми бачимо, що зростання кількості нових випадків різнилося у двох групах країн. Перша група: Італія та Іспанія. Друга група: Австралія, Чехія, Словаччина. Основна відмінність полягає у тому, що в першій групі відбувалося вибухоподібне зростання на 5-10 день від початку спалаху, коли в окремі дні темп поширення перевищував 50-80% відсотків (Малюнок 2).
Очевидно, що для Іспанії та Італії 5-10 дні – це вікно втрачених можливостей для приборкання пандемії в їхніх країнах. Виявляється, що досить допустити протягом п'яти днів у середньому 30-40-відсоткове зростання нових кейсів хвороби (як відсоток до загальної кількості хворих), і тоді стається катастрофічний вибух інфікування, який поглинає країну і виснажує всі її ресурси.
Ми бачимо, що в Італії та Іспанії на десятий день від початку спалаху вдалося зменшити темпи зростання до 20 відсотків, але це вже не зупинило гуманітарної катастрофи в цих країнах. Пояснити це можна тим, що інфекція має період прихованого поширення, пов’язаний з інкубаційним періодом хвороби.
Інкубаційний період для Covid-19 становить 2-14 днів, у середньому – 5 днів. Тому стрімке зростання інфекції на п’ятий день – це наслідок прихованого інфікування великої кількості жителів країни від перших пацієнтів. Ще до того, як країни помітили спалах і вдалися до належних заходів.
Друга ж група країн демонструє стійке зниження темпів зростання від початку епідемії.
Отже, очевидно, що вирішальну роль у сценарії поширення епідемії відіграють саме заходи, до яких вдалися різні країни. Варто визнати: Італія та Іспанія запровадили профілактичні обмежувальні заходи із суттєвим запізненням.
Італія оголосила про карантин в 11 муніципалітетах на півдні Італії 22 лютого, в день, коли почався спалах інфекції. Але попри всі заходи, кількість випадків захворювань почала стрімко зростати.
Якщо звернути увагу на інкубаційний період для Covid-19, то зрозуміло, що нові пацієнти, у яких виявили коронавірусну хворобу з 26 лютого до 2 березня, були інфіковані ще до 22 лютого. Професор Massimo Galli з "Luigi Sacco Hospital" в Мілані вважає, що вірус циркулював на півночі Італії набагато раніше за 22 лютого, а діагностика та тестування на вірус надто запізнилися.
Та навіть після оголошення карантину 22 лютого року італійці не вірили у серйозність ситуації, подорожували небезпечними регіонами, влаштовували пікніки та не дотримувалися соціальної дистанції. Бепе Сала, мер Мілану, тоді поширив відео, на якому люди обіймалися, їли у ресторані та прогулювалися парками.
Лише 8 березня, за два тижні після спалаху, уряд Італії повністю перекрив адміністративні кордони північних територій і почав запроваджувати суворі обмеження по всій країні. Імовірно, гуманітарна катастрофа в Італії сталася ще й тому, що ця країна була першою, яка зіштовхнулася з пандемією, і на її початку не оцінила належним чином загрозу.
Наступною стала Іспанія. Перші випадки захворювання в Іспанії почали реєструвати після 31 січня. Очевидно, що протягом довгої прихованої фази до початку спалаху 5 березня вірус проник у багато регіонів країни. І коли спалах почався, швидкість його розповсюдження навіть побила рекорд Італії.
Лише за тиждень після спалаху інфекції місцева влада в деяких провінціях та муніципалітетах почала запроваджувати карантинні заходи. Загальнонаціональний карантин уряд запровадив на дев’ятий день від початку спалаху, 14 березня.
Іспанія заплатила за невчасну відповідь на пандемію високу ціну – навіть більшу, ніж Італія. Населення Іспанії на 14 мільйонів менше, ніж в Італії, але кількість хворих на коронавірусну інфекцію найбільша в Європі – приблизно 130 тисяч. 12,4 тисячі іспанців станом на 6 квітня вже померли від наслідків коронавірусної хвороби.
Чи зможе Україна не повторити гіркий досвід італійців та іспанців? І до яких заходів вдалися країни, які змогли подолати коронавірусну кризу? Читайте про це вже завтра у наступному матеріалі серії.
