І знову про інформаційні війни
Не хочу, щоби цей блог сприймався як спроба захистити українську виконавчу владу – вона заслуговує на критику, причому жорстку. Цей блог – це спроба звернути увагу на те, що засоби масової інформації іноді використовуються як "гарматне м’ясо" у чужих війнах – при цьому часто під благородними гаслами пошуку правди і справедливості.
Здавалося б: для досягнення цілі необхідно викрити корупцію у тому чи іншому відомстві – і настане суцільне царство Правди. Хоча реально дуже часто наші ЗМІ стають заручниками війн з привидами, а корупція виявляється такою собі "матрьошкою" – розкриваючи одну корупційну схему, ми виявляємо в ній іншу, в другій – третю і т.д. Внутрішні "матрьошки" дуже вже хочуть стати зовнішніми – і так до нескінченності....Так сталося, що мені довелося бути консультантом цілого ряду міністрів – і в "помаранчеві" часи, і в допомаранчеві, і на нинішньому етапі. Ми могли не сходитися у поглядах на ідеологічні моменти, але в професійному плані вибудовували доволі серйозні роботу, спрямовану на боротьбу з загрозами і ризиками. Для цього насамперед було необхідно зрозуміти суть механізмів, які застосовували ті чи інші опоненти – як явні, так і приховані. А також те, заради чого ведеться боротьба.Відомо, що 90% розслідувань в медіа-сфері – це простий "злив" інформації, який через журналістів намагаються видати на-гора конкуренти та недоброзичливці. Вони є справжніми знавцями інформації, вони знають, де що лежить і хто кого обійшов на повороті. Потім – зустріч із журналістом, передача матеріалу та авансу, дедлайн, вичитка і внесення правок, публікація, резонанс і отримання решти гонорару. Зрештою, відома схема – відома як усім без винятку технологам (організаторам процесу), так і більшості журналістів (я би, напевне, окремо підкреслив професійну роботу хлопців із сайту "Наші гроші" (респект Олексі Шалайському та Юрі Ніколову), методика яких полягає у ретельному моніторингу тендерної документації та інформації про проведення тендерів; але це – радше виняток із загальної тенденції).Це вже потім у кулуарах переповідається, що депутат А замовив міністра Б, а клерк із Кабміну К, який є другом дитинства прем’єра, передав відеозаписи, які компрометують Л, друга кума віце-прем’єра. І що виступ опозиції такого-то числа був проплачений одним із стовпів влади – щоби насолити другому стовпові, з яким у цього першого стовпа ведеться давня війна. І що представники опозиції взяли за це Н-ну суму грошей (достатню, щоби зробити виборчу кампанію у одному з округів). Ось так і живемо – з одного боку, все на виду. З іншого – бавимося у "нібито викриття".Останнім часом не проходить і дня без того, щоби у засобах масової інформації не згадали про Міністерство охорони здоров’я – під різним кутом зору. Свого часу – кілька років тому – я консультував одного з міністрів охорони здоров’я і мав можливість зазирнути на "інформаційну кухню". Одразу ж скажу: поняття "інформаційна кухня" виходить далеко за рамки роботи прес-служби.Хто є головними замовниками негативної інформації проти міністерства?По-перше, політичні конкуренти. На це міністерство завжди є претенденти у різних групах впливу, оскільки міністерство контролює одну з найприбутковіших галузей в Україні. Контроль над лікарськими засобами, їх закупкою, а ще більше – контроль над регуляторними процесами завжди був мрією представників різноманітних фінансово-промислових груп, оскільки – теоретично – давав можливість отримувати прибутки не менші, ніж від торгівлі газом і нафтою. Поява у міністерському кріслі людей, які намагалися дистанціюватися від інтересів лобістів, призводила до організації інформаційних війн за участю парламентарів – в тому числі з числа опозиціонерів.До речі, всі ми донедавна спостерігали процес війни проти міністерства, інспірований однією з народних депутатів. Щоправда, останнім часом, здається, цю депутатку "попустило" – вона зменшила свої активності (викликані не в останню чергу бажанням контролювати значні сегменти в медичній сфері).По-друге, сформовані "групи за інтересами". Наприклад, люди, що намагаються контролювати фармакологічну галузь. Одна із таких груп (якій навіть вдавалося проводити своїх ставлеників на міністерські посади – як за часів Ющенка, так і за часів Януковича, щоправда, не на довгий час) має дуже характерний "почерк" роботи в інформаційній сфері. Як правило, коли група програє тендер на закупівлю іноземних препаратів, вона розгортає кампанію довкола померлих дітей. Час від часу в країні спалахує інформаційний бум: "У такому-то місті після вакцинації померла дитина! Вся біда у тому, що вакцина а) була індійською; б) містила ртуть; в) була елементом міжнародної змови проти України – бо шахраїв з Міністерства покривають не менші шахраї з Всесвітньої організації охорони здоров’я; г) і взагалі це – змова масонів проти України та її майбутнього". Такий бум був у 2006, 2007, у 2009, у 2012 роках – порийтеся в архівах. Померлі діти з’являються час від часу, знімаються телевізійні сюжети, пишуться статті, останнім часом до обговорення долучаються соціальні мережі. Але лише одиниці розуміють, що за звичайною людською трагедією криються тендерні війни.Інша – конкуруюча – група, яка лобіює закупівлю вакцин із іншої країни, програючи тендер, робить акцент не на "хлопчиках кривавих", а на шкідливості вакцин, які застосовуються в медичній сфері, для майбутніх поколінь. Остання тенденція – популярна стаття про те, що в Україні під виглядом вакцинації жінок відбувається прихована стерилізація з метою знищити українців. Судячи з того, що ця стаття розповсюджується в Інтернеті вже другий тиждень, ця відверта маячня знаходить вдячного читача.До цієї ж групи опонентів міністерства варто додати ті фармацевтичні компанії, які намагаються діяти "в обхід". Не секрет, що основний заробіток значної частини лікарів – це гонорари від представників різних іноземних компаній, які торгують біологічно активними добавками, вітамінами, лікарськими препаратами, традиційно не поставленими на потік при організації закупок. До лікаря на прийом приходить агент компанії і пропонує за сталу доплату до заробітку (іноді суттєву доплату) обов’язково призначати пацієнтам лікарські препарати саме їх виробництва. Значна частина лікарів з цим погоджуються – зарплата у лікарського персоналу скромна, жити потрібно. Спроби боротися з цими явищами адміністративним способом викликають спротив – як у фармацевтичних компаній, так і у лікарів.Найгірше те, що ігри конкурентів, підкріплені "журналістськими розслідуваннями" (а лише кампанія по викриттю винних у смерті школяра у 2009 році для фірми-замовника вилилася у понад 1,5 мільйони доларів), некритично сприймаються широкими масами, яким ніколи заглиблюватися у суть інформаційних воєн.По-третє, існує серйозний саботаж з боку середньої управлінської ланки (головлікарів) які в штики сприймають будь-які спроби реформувати медицину, оскільки медична реформа суттєво зменшує роль головного лікаря в управлінському процесі. Дуже часто саме з цього середовища йдуть матеріали про вади медичної реформи і її недоцільність, про непрофесійність роботи міністерства і т.д.Тепер уявіть собі картинку: міністерство, щодо якого йдуть потоки негативної інформації, проплачені через представників депутатського корпусу (ток-шоу, статті, інтерв’ю тощо), з боку двох-трьох потужних фармацевтичних корпорацій (кожна – з можливістю витратити мільйонні бюджети на роботу зі ЗМІ), на низовому рівні (з боку саботажників). І споживач інформації, який більшу частину сприймає за чисту монету.Та ж ситуація – з іншими міністерствами. Значна частина матеріалів про зловживання у Міністерстві освіти проплачується людьми, що не вдоволені результатами тендерів і конкурсів щодо підручників або ремонту закладів освіти (на цьому полі іноді розгортаються справжні баталії між зацікавленими особами – і не лише словесні). Тим, хто скаже, що я намагаюся відбілити Дмитра Табачника, одразу ж відповім: я акцентую увагу не на його системі поглядів і світоглядних засадах, а саме на моментах, які інкримінують міністерству як корупційні дії. Це потрібно розділити і відокремити.Та ж ситуація – по інших міністерствах і відомствах. Цікавий момент: як тільки міністерство ініціює зміни, одразу ж виникає потік нищівної критики на їх адресу. Звісно, ця критика б’є не в лоб, а збоку чи навіть ззаду: навряд чи доцільно критикувати реформу, краще акцентувати увагу на дорогих підручниках чи на померлих дітях. Хоча, з іншого боку, – це за всіма правилами інформаційних воєн.Але в результаті цих воєн страждає імідж держави в цілому – імідж, з яким і так не все гаразд. Як кажуть у народній приказці, якщо людину обзивати свинею, то вона зарохкає.Важливий момент: значна частина публікацій не передбачає подачі іншої точки зору. Принцип, згідно з яким публікується матеріал, а обвинуваченій стороні надається змога виправдатися потім, у зустрічному матеріалі, – не зовсім коректна. Негатив у нас сприймають легко і з довірою, матеріал-виправдання – як "заказуху". "А потім доводь, що твоя донька – не повія", – говорив герой відомого анекдоту.Я можу наводити аналогічні приклади з досвіду співпраці з Міністерством закордонних справ, з Міністерством праці і соціальної політики (при трьох міністрах), з Міністерством з надзвичайних ситуацій, з Міністерством оборони тощо – з ними усіма доводилося працювати і глибоко вникати в специфіку їх роботи. Змінюються президенти і уряди. Незмінними залишаються методи внутрішньої боротьби і зовнішніх (інформаційних) проявів цієї боротьби.Зрештою, я, напевне, не відкриваю Америку для тих, хто й сам задіяний у інформаційній сфері. Але ж більшість перебуває поза розумінням технологічних фокусів...До речі, зараз спостерігаю два цілковито різних підходи до проблеми медичної галузі в різних державах пострадянського простору.22 липня у місті Намрані у Азербайджані у фешенебельному готельному комплексі 2-річний Імран Джафарзаде став жертвою недбалості персоналу: у момент, коли хлопчик купався у басейні, було включено систему зливу води. В результаті малюка засмоктало у трубу, де потужним гвинтом йому відрізало одну ногу і покалічило другу.Цей випадок сколихнув усю країну. Миттєво розгорнулася кампанія по збору коштів на лікування – при цьому активізувалися соціальні мережі. Стан здоров’я малюка вийшов у топи всіх випусків новин – країна вже тиждень живе увагою, прикутою до стану здоров’я Імрана. Президент Алієв дав доручення відправити малюка у кращу німецьку клініку і зробити все необхідне для того, щоб він у перспективі міг ходити (йдеться про можливість збереження однієї ноги і протезування іншої). З цією метою виділено державні кошти.Міністерство охорони здоров’я Азербайджану сьогодні перебуває у центрі уваги громадськості, і рівень довіри до його керівників просто неймовірний. Бо саме вони організовують весь цикл, пов’язаний із лікуванням Імрана.Не дай Бог, звісно, але я уявив, що подібна ситуація сталася у нас. Звісно, ЗМІ написали би про надзвичайну подію, але вже наступного дня почали б з’являтися матеріали із заголовками: "Лікарі розікрали гроші, призначені на лікування малюка!", "Мати малюка побоюється, що її сина продадуть", "Лікарі-вбивці проявляють повну бездіяльність", "У міністерстві хочуть приховати всю правду про малюка", "Гроші, зібрані на лікування малюка, пішли на поїздку на Мальдиви коханки заступника міністра" тощо. І це нічого, що правди у них не було б ні на грам. Народу подобається, рейтинги і продажі ростуть. Навіщо писати правду?І другий приклад. Буквально кілька днів тому з’явилася інформація з Молдови – про те, що лікарням у цій державі не вистачає медичних інструментів, і тому лікарі користуються електричними дрелями, стамесками, молотками, плоскогубцями та викрутками, придбаними у магазинах господарчих товарів, для лікування хворих. Мовляв, довели медичну галузь. Потім виявилося, що інформація – фейкова, але в неї швидко і охоче повірили і передрукували.Я би не здивувався, якби подібна інформація з’явилася спершу в Україні – про те, що молотками і зубилами лікують у клініках Києва. І народ би повірив.Здається, наш, український, інформпростір більш близький до молдавського, ніж до азербайджанського... Що й не дивно – ми ж намагаємося більше орієнтуватися на Захід, ніж на Схід.
Кость Бондаренко Історик та політолог, голова правління Інституту української політики
