У 24 роки потрапив на посаду без проходження відповідного конкурсу й уклав багатомільйонні договори на постачання турецьких радіостанцій, придатність яких для української армії під великим питанням. Що відомо про «золотого хлопця» Антона Пашинського? Скільки він заробив на контрактах з «Асельсаном» та чому питання про це так дратують його батька-нардепа? І головне – хто саботує закон про посилення відповідальності за закупівлю неякісної військової продукції?
https://youtu.be/13NE3ebmTZs
Як відомо, Міністерство оборони закуповує спецтехніку не напряму. Договори із закордонними постачальниками укладає держпідприємство «СпецТехноЕкспорт», що входить до складу концерну «Укроборонпром» і фактично стає посередником між постачальником та Міноборони. Мотивація для держпідприємства – це 3% комісійних від укладеної угоди.
Директором департаменту контрактів «СпецТехноЕкспорту», що відповідає за сумнівний договір із «Асельсаном», виявився син Сергія Пашинського – Антон. Зауважимо, що за дивним збігом на момент призначення сина на державну посаду Сергій Пашинський, власне, очолював наглядову раду концерну «Укроборонпром».
Зауважимо, першим про турецькі радіостанції відкрито заговорив тодішній голова РНБО Олександр Турчинов. А ще у березні 2014-го пан Турчинов публічно називав Антона Пашинського «сином свого друга».
Журналісти «СтопКору» поцікавились у «СпецТехноЕкспорті» сумою преміальних, які отримав з комісії від «асельсанівських» контрактів Пашинський-молодший. Проте в інтерв’ю з Антоном Сергійовичем нам було категорично відмовлено.
Як свідчить аналіз декларації Антона Пашинського, його статки за 2017 рік відрізняються від попереднього появою новенької автівки Land Cruiser Prado, вартістю у понад мільйон гривень. Крім того, за рік у молодого очільника департаменту майже вдвічі зросла заробітна плата у «СпецТехноЕкспорті»– з півмільйона до восьмисот тисяч гривень на рік.
Зі свого боку Пашинський-старший у відповідь на прохання прокоментувати деталі багатомільйонних договорів розлютився і послав репортерів під три чорти.
Така бурхлива реакція може бути пов’язана, зокрема, із проголосованим у парламенті законопроектом про посилення кримінальної відповідальності за придбання неякісної продукції в оборонній сфері.
Як наголошує співавтор Закону № 1793, народний депутат Олена Сотник, цей документ повинен ввести так звану стандартизацію та зрозумілі критерії, яким мають відповідати складові озброєння та техніки.
У січні 2016-го за цей Закон проголосувала більшість депутатів. Але протягом трьох з половиню років він так і не набув чинності – в порушення регламенту та конституційних норм документ просто не надали на підпис президентові. За словами співавтора закону Олени Сотник, процес було заблоковано на рівні спікера Парубія. Примітно, що Андрій Парубій – з тієї ж політичної сили, що й Сергій Пашинський. Але це, звісно, просто черговий «збіг».
Зазначимо, що 94 стаття Конституції прямо зобов'язує спікера Верховної Ради надати проголосований Закон президентові. Не зробити цього він може лише в одному випадку – якщо народний депутат у дводенний термін письмово звернеться до Голови Верховної Ради України з обґрунтованою пропозицією про внесення уточнень до ухваленого закону. У цьому разі Голова Верховної Ради України не підписує закон без розгляду зазначених пропозицій Верховною Радою у порядку, передбаченому цим Регламентом (130 стаття Закону про Регламент).
І ще один нюанс: офіційним приводом для гальмування закону стала постанова про скасування голосування з боку Голови Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України Івана Вінника для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в Збройних Силах. Обґрунтував він це тим, що голосування не було персональним. Хоча, як стверджують депутати, самого Вінника в той день у парламенті не було. Тож яким чином він зміг побачити, хто голосував, а хто ні – інтрига.
Примітно, що Іван Вінник, депутат від БПП, асоціюється журналістами із Сергієм Пашинським і неодноразово фігурував у корупційних скандалах у засобах масової інформації – разом із Сергієм Пашинським.
То що це насправді – низка дивних «збігів» чи депутатська змова? Автори закону впевнені: якщо він не підписується, значить, це комусь потрібно. Хто ж насправді отримує вигоду від того, що в державі не існує суворої статті кримінального Кодексу за недотримання стандартів складових і комплектуючих військової техніки?
Дивіться про це у повномасштабному фільмі-розслідуванні журналіста «СтопКору» Артема Лагутенка.
