2021 рік однозначно не є найфартовішим для наших північно-східних сусідів, принаймні, з іміджевої позиції. На Євробаченні залишилися за бортом. На футбольному Євро навіть із групи не вийшли. В анексованому Криму — повені, а це означає, що видатки на викрадений в України регіон збільшаться. А тут ще «Sea breeze» під боком. Ну як тут спати спокійно, скажіть, люди добрі? Тож чому росіян знову бомбить, чому багатонаціональні військові навчання стають поперек горла сусіду, а для нас залишаються важливим фактором нашої безпеки — поміркуємо разом.
Для того, щоб усе докладно зрозуміти, почнімо з початку. «Sea breeze» — це військові навчання, які проводять на території України. У них беруть участь як члени НАТО, так і інші країни. Перший такий захід відбувся в 1997 році. А причиною появи цих навчань став Меморандум про взаєморозуміння та співробітництво в галузі оборонних та військових відносин між Міноборони США й України, підписаний 1993 року. Як добре, коли меморандуми виконують, чи не так? Це ж не те, що той, Будапештський. Про якісь там гарантії.
Організаторами «Sea breeze» виступаємо ми та США. Фінансову допомогу надає Вашингтон, а Україна — військову та цивільну інфраструктуру чорноморського узбережжя. У різні роки в навчаннях брали участь різні країни. У 1998 році — навіть Росія, що є дуже важливим фактом. Потім повернемося до нього. Отже, цьогоріч «Sea breeze» — наймасштабніші за останні 20 років. У них беруть участь понад 30 країн-членів НАТО та їхніх партнерів.
З огляду на анексію Криму та війну на Сході ці навчання є доволі важливими, адже їхньою метою є покращення співпраці та координації між країнами, а також відпрацювання маневрів у морі та на суходолі. Для України це крутий шанс відточити свої вміння з більш досвідченими військовими партнерами, бо ж незалежна Україна до 2014-го не воювала. Ну, меморандум же був. Був — це ключове слово. Хто ж знав, що ним знехтують.
Тому для Росії такі навчання на нашій території з огляду на російську інтервенцію в Україну — це суцільний жах.
Жах того, що щонайменше 30 країн НАТО та їхні партнери сприймають Україну як рівну та демонструють публічно свою підтримку. А це загроза. І цю загрозу потрібно нівелювати. Що й намагається зробити Кремль. Ще у 2006 році «п'ята колона», тоді представлена КПУ та партією Вітренко, виступала проти навчань «Сі Бриз», мовляв, це — експансія НАТО. Ой, краще б НАТО, ніж так, як є зараз.
Пік протидії навчанням з боку Росії, як всі думали, був у 2019 році. Коли у відповідь на початок навчань у нас Кремль почав свою бойову підготовку. Але ж потім був і 20-й рік, коли Росія знову вдалася до провокацій на Чорному морі. Цього разу — провокуючи болгарський воєнний корабель «Бодри». Тоді на зв'язок з болгарами вийшов патрульний корабель берегової охорони ФСБ Росії, вимагаючи покинути район перебування. Цього ж року Кремль геть сказився і у відповідь на навчання у нас вивів у море всі свої кораблі.
У заголовках прокремлівської преси одразу почалося мракобісся. Мовляв, тут і передача зброї від США для України під прикриттям навчань. Тут і початок Третьої світової. Усе як в Оруелла в «1984».
«Війна — це мир» (скажіть про це Толстому, він, бідолаха, помер, не усвідомлюючи нової російської істини), «свобода — це рабство», «незнання — це сила»... І зрозуміло, що до темників, які сумлінно передруковують російські ЗМІ — безліч запитань. Чому США, які є партнерами України та передають їй зброю офіційно, потрібні прикриття? Незрозуміло. Чому це є наступом на Росію? Адже Росія, яка вже брала участь у «Sea breeze», знає точно: про наступ не йдеться, це навчання з метою відпрацювати маневри. Третя світова? Свій аншлюс Австрії Росія вже зробила. І тепер не вона з усім світом проти монстра. Тепер весь світ проти неї. Бо монстр — то саме Росія.
Хай там як, але караван, попри невдоволених собак, продовжує йти. «Sea breeze» триває. І навряд чи реакція росіян на навчання щось суттєво змінить для нас і наших партнерів. Усі ці «плачі Ярославни», скоріше, націлені на внутрішнього споживача: умовному російськощелепному жителю умовного російського Іванова (Костроми, Москви, Ростова тощо) потрібно пояснити, чому у цій Третій світовій, яка раптом з'явилася на шпальтах кремлівських газет, за «німців» грають саме вони.
