Галузь культури передбачає застої та “мертві” періоди. Особливо, коли йдеться про концерти. Літо тут вважається “не сезоном”, тож потрібно вміти правильно розпланувати усі процеси. З карантином культурній галузі не пощастило точно так само, як іншим. Тож чим займаються творчі особистості в умовах пандемії, скільки часу потребуватиме відновлення процесів та чи повернуть українцям гроші за куплені заздалегідь квитки? Відповіді на ці питання — дещо нижче в інтерв’ю “СтопКора” з генеральним директором Національного палацу мистецтв “Україна” Романом Недзельським.
— Пане Романе, розкажіть, як галузь культури справляється в умовах карантину?
— Якщо говорити про нас, то “Палац Україна” має таку особливість роботи, коли є активні періоди і “мертві сезони”. “Мертві сезони”, як правило, починаються десь на початку травня, коли настають травневі свята, так звані “картопляні дні”. Тож упродовж цього місяця може відбутися кілька концертів. Червень, липень, серпень ― це взагалі “мертвий сезон”. Ми завжди працювали упродовж п’яти з половиною років у форматі накопичення ресурсу, для того, щоб саме ці періоди важкі пережити. В принципі, це нормально. Для нас це є нормальне планування роботи, тому що Палац мистецтв “Україна” ― це на 100 відсотків державне підприємство. Воно себе забезпечує, сплачує податки, платить за оренду землі, комунальні послуги, відрахування до фонду заробітної плати. У нас навіть гроші залишалися для того, щоб платити три-чотири рази на рік людям преміальні за перепрацювання. Тому що бували такі дні, коли люди працювали по два тижні практично день у день ― коли у нас були концерти. Це здебільшого весняний і осінній періоди. Тому виживати можна ― при хорошому, правильному, грамотному плануванні.
Зазначу, що в 2014 році, коли я прийшов на посаду генерального директора, у нас була схожа ситуація. Тоді різко припинилися гастролі російських виконавців. А всі знають, що до 2014 року палац “Україна” практично працював філією “Росконцерту”. 95 відсотків гастролей ― артисти із Росії. Це і Георгій Лєпс, і Філіп Кіркоров, і Аллегрова, і Коля Басков, і великі шоу-програми. Українським виконавцям було складно вклинитися в цей щільний графік. Після Революції Гідності, коли вже намагалися працювати українські виконавці ― було дуже важко. Коли я прийшов на посаду, графік концертів був просто як чистий аркуш паперу: не було жодного концерту і не було грошей. За пів року ― з липня-місяця і до грудня 2014-го ― нам вдалося зробити принаймні 65 концертів. Саме палац “Україна” проводив ці концерти ― я сам телефонував до виконавців, артистів, запрошував їх, працював як промоутер, концертна агенція. Ми самі робили рекламу, ми продавали квитки, ми будували декорації. До речі, перший артист, який погодився з нами працювати, ― Гарік Кричевський.
Такий досвід роботи є. У 2015 році було дещо легше, тому що ми вже мали заплановані концерти, які вдало проходили. Тож потроху ми вийшли на позитивну динаміку. У 2016-2017 роках ми вже нормально працювали, вже почали робити капітальні ремонти, у нас почалася капіталізація палацу, збільшився статутний фонд, із зароблених грошей люди почали отримувати премії.
Сьогоднішня ситуація нетипова, тому що саме весняна активність практично злетіла. Зараз шоу-індустрія зазнає удару. Багато людей, які працюють у цій галузі ― кваліфіковані професіонали, які знають свою роботу та мають великі вкладення в своє майно. Його використовують на різних майданчиках, сценах, а не лише в палаці “Україна”. Сьогодні з цих компаній працюють лише ті, що забезпечують постійні ток-шоу або телевізійні програми. Де є техніка, що забезпечує картинку. Але це не найгірше. Адже буде дуже важким вихід із цієї ситуації. Шоу-бізнес і концертна діяльність ― це не той сегмент бізнесу, де можна швидко заробити й “відбити” гроші. На все потрібен свій час ― це як вагітність. Для того, щоб організувати концерт, треба щонайменше пів року, а то й рік. Тому, я думаю, якщо до літа закінчиться епідемія, то з 2021 року бізнес почне працювати.
― Що робити людям, які заздалегідь купували квитки на концерт і не змогли туди потрапити?
― Квитки дійсні, актуальні, адже все одно ці шоу будуть. Єдине, що їх переноситимуть. Ми знаємо, що світові зірки, які оголосили світові тури, роблять переносення на 2021, 2022 роки. Навряд чи організатори будуть повертати гроші за квитки. Бо ще й немає такої можливості, тому що є заборона виходити на вулицю, заборона скупчення людей. Зараз нереально повернути гроші. Але шоу відбуватимуться, я в цьому впевнений, я в цьому переконаний.
― Більшість українців зараз почали працювати віддалено через пандемію, а що робити працівникам культури в цьому випадку?
― Оскільки працівники культури доволі творчі особистості, вони добре вміють реалізовувати себе, організовуючи онлайн-концерти, віртуальні записи. Люди знаходять, чим зайнятися. Творчі люди не пропадуть. Але кожен артист звик до спілкування зі своєю аудиторією, тож їм бракує навіть не заробітку, а спілкування зі своїми глядачами. Це як наркотик. Коли людина виходить на сцену, вона отримує цей фідбек, і важко пережити, коли його нема. Я дивлюся онлайн-концерти джазових музикантів. Вони запрошують людей, збирають гроші для медиків, для малозабезпечених. І в нас це також не виняток. Я знаю, що і Олег Винник робить такі справи, і Оля Полякова, і Тіна Кароль, і Злата Огнєвіч, і Тарас Тополя. Можна довго перераховувати.
― Чи можете ви оцінити масштаби збитків культурної галузі за час карантину? Які можуть бути втрати Палацу мистецтв “Україна” за цей час?
― Важко прогнозувати, тому що кожна структура має свій фінансовий план, баланс. У палаці “Україна” при мені працювало 289 працівників, це 289 сімей, яких треба годувати. Є підприємства, які мають по 20, 40, 100 осіб. У кожного ― свої витрати на утримання. Як правило, шоу-бізнес побудований не на тому, щоб заробляти гроші й тут же їх проїдати. Це, як правило, компанії, що мають серйозні інвестиції або солідний власний капітал. Надзвичайно важко виживати, бо є апетити у людей, є потреба оновлювати складне обладнання. Постійні виставки, постійні семінари, постійні виїзди, спілкування з партнерами, з конкурентами, постійно треба тримати руку на пульсі для того, щоб втриматися на ринку. Сьогодні, на жаль, ця система порушена. Кожен залишився на попередньому рівні, застиг. Тому чітко назвати цифру я не беруся.
― Чи дотримуєтеся ви самоізоляції з родиною та як?
― Так, ми ізольовані повністю. Я за цей час, можливо, двічі приїжджав до Києва, та й те ― здавав аналізи. Коли приїжджав ― згадав покинуте місто Прип’ять. У 86-му я в армії служив, але пам’ятаю звідти кадри: мертве місто, все застигло, гойдалки вітер хитає, якісь дитячі іграшки лежать на землі... Зараз весь світ так застиг. Це важко. Ми дотримуємося карантину, оскільки живемо на дачі. Біля дому є дуже багато роботи. Коли друзі телефонують, то питають, чи я не розкис? А я відповідаю, що не знаю, чи вистачить карантину зробити все, до чого раніше руки не доходили. Завжди відкладав на потім, а зараз маю багато часу, щоб все заплановане зробити. Дотримуємося карантину, намагаємося нікого не наражати на небезпеку й усіх закликаємо так робити.
