Бандера Степан Андрійович

Коротка біографія

Один із радикальних та чільних ідеологів, практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б. Разом з Миколою Лебедем організували вбивства Броніслава Перацького за проведення політики пацифікації та Олексія Майлова за проведення спланованого та штучно організованого голоду на українських землях 1932—1933 років.

Як активний діяч УВО та ОУН, має в Україні законодавчо визначений статус борця за незалежність України у XX сторіччі. 2010 року посмертно нагороджений званням Герой України, проте тогоріч Указ Президента України про присвоєння Степанові Бандері цього звання скасували рішенням Донецького окружного адміністративного суду. Багатьма вважається національним героєм України. 2008 року визнаний третім зі ста великих українців після Ярослава Мудрого та Миколи Амосова за підсумками опитування громадської думи «Великі українці».

Вік: 50 років (1909 - 1959)

Освіта

Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів, що на Галичині (тоді Австро-Угорщина, нині Івано-Франківська область України), у родині греко-католицького священника. З дитинства він виховувався в атмосфері патріотизму і національної свідомості, що значно вплинуло на його політичні погляди.

• Шкільні роки.  Бандера навчався в гімназії в Стрию, де активно цікавився історією України, національно-визвольним рухом і політикою. Ще в гімназії він приєднався до скаутської організації "Пласт", яка підтримувала національну свідомість і виховувала молодь у дусі патріотизму.
•  Вища освіта. У 1928 році Бандера вступив до Львівської політехніки на агрономічний факультет, де вивчав сільське господарство. Вибір спеціальності був обумовлений можливістю отримати роботу, проте його основним інтересом залишалася політична діяльність. В університеті Бандера швидко здобув репутацію пристрасного активіста, що привело до його участі в ОУН (Організація українських націоналістів). Навчання Бандері довелося перервати через численні арешти за його політичну діяльність.

Кар'єра:

Степан Бандера відомий передусім як лідер українського націоналістичного руху і борець за незалежність України від польської, радянської та нацистської окупацій. Його кар’єра – це серія подій, що змінили хід української історії.

В кінці 1920-х років Бандера приєднався до ОУН, яка боролася за незалежність України, та швидко став одним із найактивніших і найвпливовіших членів. У 1931 році він отримав посаду референта пропаганди Крайової Екзекутиви ОУН, що займалася інформаційною роботою серед населення.

Бандера організував ряд акцій, спрямованих проти польської адміністрації, які включали саботаж і напади на польські урядові об'єкти. Його найвідомішим актом став замах на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького в 1934 році, внаслідок якого Бандеру заарештували та засудили до страти (згодом вирок замінили на довічне ув'язнення). Це зробило його національним героєм для багатьох українців, які бачили в ньому символ спротиву.

 У 1939 році після звільнення з в'язниці він очолив революційне крило ОУН, відоме як ОУН(б) або "бандерівці". Він працював над створенням українських збройних сил для боротьби з радянською та німецькою окупацією. У 1941 році після початку німецько-радянської війни Бандера проголосив Акт відновлення Української Держави у Львові, що призвело до його арешту німецькими окупаційними силами.

Попри надії на співпрацю з нацистами задля незалежності України, Бандера незабаром потрапив до концентраційного табору Заксенгаузен через відмову підкорятися їхнім вимогам. З 1941 по 1944 рік він перебував під арештом, після чого його звільнили для можливого використання проти СРСР, але Бандера відмовився співпрацювати з окупантами.

Після війни Бандера оселився в Західній Німеччині, де продовжив очолювати ОУН(б) в еміграції, координуючи антирадянську діяльність і підтримуючи боротьбу підпільних сил в Україні. У цей період він активно працював над мобілізацією міжнародної підтримки для українського визвольного руху, зокрема в західних країнах.

Скандали:

Однією з найбільш контроверсійних сторін діяльності Бандери була участь у політичних замахах і насильстві проти ворогів України. Вбивство міністра Пєрацького в 1934 році – лише один з епізодів боротьби ОУН, і він супроводжувався іншими нападами на представників польської влади, які сприймалися неоднозначно навіть серед українців.

 Після розколу ОУН на "бандерівців" і "мельниківців" обидві фракції ОУН увійшли в конфлікт. Взаємні звинувачення у зраді, численні внутрішні розправи і розкол серед націоналістів послабили рух.

Проголошення Акта відновлення Української Держави в 1941 році під час окупації Німеччиною викликало обурення серед багатьох, оскільки ОУН(б) розраховувала на співпрацю з нацистами для здобуття незалежності. Однак, коли німецька влада відмовила визнати незалежність України, Бандеру арештували. Його арешт і подальше перебування в концтаборі, однак, не запобігли спекуляціям щодо його співпраці з Третім Рейхом, що вплинуло на його репутацію в західних країнах.

Врешті, радянські спецслужби стали активно переслідувати Бандеру після війни. У 1959 році агент КДБ Богдан Сташинський вбив Бандеру в Мюнхені за наказом радянського уряду. Це вбивство викликало міжнародний резонанс і викрило радянські репресивні методи, водночас закріпивши Бандеру як символ опору радянському режиму.

Дохід:

Фінансова сторона діяльності Бандери була непростою: він не мав великих статків і був змушений залежати від фінансової допомоги з боку української діаспори. Під час війни ОУН отримувала кошти від пожертвувань українців, які підтримували націоналістичний рух. Після війни, коли він жив у Німеччині, його дохід складався з підтримки українських громад і різних патріотичних організацій, особисто він статків не мав.

Особисті відносини:

 Бандера був одружений з Ярославою Опарівською, яка підтримувала його протягом усього життя. Подружжя мало трьох дітей – двох дочок і сина. Ярослава розділяла переконання чоловіка та брала участь у визвольному русі, а після його смерті продовжувала справу чоловіка в еміграції.