Кравчук Леонід Макарович

Перший Президент України після здобуття незалежності

Був головою Верховної Ради України протягом 1990-1991 років

Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань

Народний депутат України у 1990–1991 та 1994-2006

Вік: 86 років

Освіта:

Народився 10 січня 1934 у родині селянина, в селі Великий Житин Волинського воєводства (тепер Рівненська область України). Макар Кравчук в 1930-ті роки служив у польській кавалерії, пізніше він та мати Кравчука (Юхимія Іванівна, дівоче прізвище Мельничук) працювали у польських осадників, під час Другої світової війни батько Леоніда Кравчука загинув на фронті (у 1944) і був похований у братській могилі в Білорусі. Виховувався вітчимом і матір'ю, яка померла в 1980 від інсульту в рідному селі Житин, і там похована. Спочатку здобував освіту за спеціальністю «Бухгалтерський облік» в Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі (теперішній Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж) в період з 1950 по 1953.

Кар'єра:

Член КПРС з 1958. У 1958–1960 викладав політекономію у Чернівецькому фінансовому технікумі. У 1960–1967 — консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу пропаганди і агітації Чернівецького обласного комітету КПУ. У 1967–1970 — аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС. У 1970–1980 — завідувач сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, а з 1980 — завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. У червні 1982 завідувач відділу пропаганди і агітації Л. Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, в якій виклав заходи по протидії «східній політиці» Ватикану в західних областях України, і пропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, обстежити територію церков та кладовищ на предмет виявлення та знищення «уніатсько-націоналістичних символів», виявити «проуніатські настроєних осіб», провести інші організаційні та ідеологічні заходи. У 1981–1991 — член ЦК КПУ. У 1988–1990 — завідувач ідеологічного відділу, з жовтня 1989 — секретар ЦК КПУ, у 1990 — другий секретар ЦК КПУ. У 1989–1990 — кандидат у члени Політбюро, у 1990–1991 — член Політбюро ЦК КПУ. У 1989 відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі. Народний депутат України Х—XIV (в тому числі І—IV) скликань. У 1990–1991 — Голова Верховної Ради України.Згодом закінчив Київський державний університет, отримав спеціальність викладача суспільних наук (1958) та Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Кандидат економічних наук.

Президент України

У серпні 1991 залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Кравчук переміг уже в першому турі, отримавши понад 60 % голосів. Основний опонент від демократичних сил В'ячеслав Чорновіл зібрав 23,27 % голосів. У 1991–1994 — Президент України. 3 вересня 1993 підписав Масандрівські угоди, які стосувалися подальшої долі розміщених на території України ЧФ та ядерної зброї. Після того погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі. 14 січня 1994 у Москві, всупереч ратифікованому Верховною Радою 18 листопада 1993 Лісабонському протоколу (СНО-1), яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь розташованих на території України, самочинно прийняв рішення підписати «Тристоронню заяву» президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996), причому без будь-яких конкретних гарантій безпеки та документально зафіксованих фінансових компенсацій. У вересні 1993 року взяв участь у державних скорботних заходах до 60-х роковин Голодомору. У виступі на Міжнародній науковій конференції «Голодомор 1932 — 33 років в Україні: причини і наслідки» зазначив: «…сьогодні ми схиляємо голову перед однією з найстрахітливіших і найсумніших дат не тільки в нашій, а й у світовій історії — 60-ми роковинами Голодомору 1932 — 33 рр., який знекровив і спустошив нашу землю, забрав мільйони і мільйони життів її безневинних дітей. … І щоб зламати устремління народу до кращого майбуття, тодішнє політичне керівництво Союзу розробило й здійснило найжахливішу і найжостокішу людиноненависницьку акцію в історії сучасної Європи — штучний голод 1932 — 33 рр. в Україні, який забрав близько 8-ми мільйонів (за іншими даними — близько 11 млн.) життів.»