ПідтриматиРусский

НБУ в посудній лавці: як санкційні помилки грають на руку економіці рф

Найбільша санкційна битва ще попереду – ефект залежатиме від успіху Price Cap та інших обмежень на російську нафту та газ: які санкційні помилки і прогалини слід усунути

Віталій Шапран
Віталій Шапран

Економіст, фінансовий аналітик, ексчлен Ради Нацбанку України

Чи вбивають санкції російську економіку і яких помилок припустився НБУ?

Зараз точиться багато дискусій щодо того, чи вбивають санкції російську економіку. На фоні рекордних зусиль США, ЄС, Канади, Великобританії та інших країн росіяни демонструють погану макростатистику, але її показникам ще далеко до катастрофічних. Чому так і що з цього перепаде Україні – потрібно розібратись.

Офіційна статистика росіян зараз не викликає особливої довіри, тим не менш її варто вивчити. За оцінками статистичного відомства московії, ВВП країни за 2022 рік впав на 2,1% (попередні дані були мінус 2,5%), інфляція склала 11,94%, а безробіття – 3,9%. За завіреннями російської влади на кінець 2022 року рівень безробіття був нижчим ніж у 2021 році.

Розходження динаміки безробіття та ВВП виглядає аномалією. Втім така аномалія стала ефектом від мобілізації і еміграції чоловічого населення, а також від завищеної кількості населення.

Скільки зараз проживає росіян в країні – питання дискусійне. Офіційні дані вказують на 143 млн осіб, але спираючись на витік даних у 2010-2011 роках та через розрахунки за зерновим індексом можна зробити висновок, що зараз на Московії проживає близько 70-80 млн. осіб.

Така різниця між офіційним населенням і реальним відкриває Росстату можливості для маніпуляцій. Насправді, макростатистика може бути значно гіршою за офіційну. Частково до таких висновків можна дійти, аналізуючи нестиковки в даних самого Росстату. Наприклад, роздрібний товарообіг на московії за 2022 рік знизився на 7%, і при інфляції на рівні майже 12% таке зниження мало істотніше вплинути на реальні витрати населення, ніж це зазначено в офіційній статистиці. І таких прикладів чимало.

Топ-3 санкційних зусиль:

1. Встановлення цінового максимуму (Price Cap) на російську нафту. Price Cap була встановлена G-7 на рівні 60 доларів за барель (з 5 грудня 2022 року), і на російський дизель на рівні 100 доларів за тонну (з 5 лютого 2023 року). Ефект став очікуваним: ціна російської URALS почала досить сильно відставати від ціни нафти BRENT. Якщо до початку війни різниця між BRENT та URALS складала 10-15 доларів, то станом на 24.03.2023 ціна BRENT становила 75,91, а URALS – 44,77, тобто різниця складала 31,14 долари на барелі. На фоні нафтового ембарго від США та ЄС проект PriceCap зруйнував транспортну логістику московії. Оскільки російська економіка приблизно на 60% залежна від нафти та похідних від неї, то думаю, що обмеження виторгу російських нафтових компаній – це найбільш вдалий проект західних партнерів.

Динаміка експорту російських нафтопродуктів

2. Заборона імпорту цілих категорій товарів, які тепер не можуть офіційно ввозитись до московії. Найбільше така заборона вдарила по військово-промисловому комплексу, машинобудуванню та суднобудуванню московії. Славнозвісні лади без ABS, простої на КАМАЗі та ГАЗі, зриви графіків здачі цивільних кораблів – це тільки загальний ландшафт впливу санкцій. Виробництво автомобілів на московії за 2022 рік скоротилось втричі. Між тим, рівень залежності від імпортних складових з "недружніх" до агресора країн в суднобудуванні досягнув 60-80%. Швидко позбавитись такої залежності неможливо. Обмеження імпорту торкнулось і роздрібного асортименту. Навіть в великих містах московії обсяг вільних площ у торгівельних центрах виріс до 30%.

3. Загальний санкційний тиск, який привів до масового виходу найбільших іноземних компаній і банків з російського ринку, дав також свої результати. На початок лютого 2022 року на московії працювало 1400 іноземних компаній з недружніх країн, а на кінець 2022 року з них остаточно вийшли до 10%, і анонсували свій вихід більше половини компаній. В окремих регіонах через вихід з ринку автомобілебудівних компаній істотно підвищилось безробіття серед кваліфікованих кадрів. Втім, економічний ефект від закриття іноземних компаній не є концентрованим, і російська влада будь-що намагається уповільнити їх вихід.

Окремо відзначу, що до всіх трьох груп санкцій доклали значних зусиль не тільки західні партнери України, а й українська влада. Непогано попрацювали над санкціями Офіс Президента, МЗС та експертні групи. Втім, ефект від санкцій поки що скромний з наступних причин:

По-перше, головний пакет санкцій проти російської нафти було запроваджено лише наприкінці 2022 року, а комплексний пакет, включаючи російський дизель та мазут, – тільки в лютому 2023 року.

По-друге, ефект від виходу іноземних компаній та банків з російського ринку виявився розтягнутим у часі. Пік шкоди для російської економіки прийшовся на кінець 2022 року, але негативний ефект буде ще спостерігатись впродовж 2023-2025 років, оскільки для повного виходу з російського ринку союзникам України знадобиться час.

По-третє, російська влада сприймає санкції як гру в пінг-понг. На кожну дію московія відповідає протидією, іноді – смішною і неефективною, іноді – ефективною і небезпечною. Тож в санкційній політиці з боку західних партнерів все більш менш в порядку за виключенням повільності введення санкцій, а от у України є проблеми і прорахунки, з якими варто попрацювати.

А що ж Нацбанк України?

В січні 2023 року НБУ розповсюдив "офіційну позицію щодо виходу міжнародних банківських груп з російського ринку". Заява звучала наступним чином: "міжнародні банки повинні нарешті реалізувати свої заяви та вийти з російського ринку". Втім, офіційна позиція перетворилась в істерію та спробу перетворити офіційну позицію в персональний політичний PR керівництва НБУ. В офіційному релізі НБУ висказав розчарування щодо "надання банками, які входять до міжнародних фінансових груп, пільгових умов кредитування для учасників так званої "спеціальної військової операції".

НБУ гарну ініціативу через істерію і персональний PR перетворив де-факто в проблемну ситуацію. Причиною цього стала необізнаність НБУ щодо того, що насправді відбувається на Московії. А насправді росіяни активно гальмують вихід міжнародних банківських груп. Вже вийшли тільки ті банки, хто зміг зробити це швидко. Всі інші, на мою думку, крім Raiffeisen Bank International, мають і можливості, і політичну волю вийти з російського ринку, але роблять це хитро. На майбутнє НБУ при влаштуванні таких акцій потрібно враховувати наступне:

1. Президент Московії путін особисто видає дозвіл на вихід банків та міжнародних фінансових груп з російського ринку. Процедура виходу досить складна і впливає на ціну виходу. За чутками, дозвіл швидко видають тільки тим, хто продає свій бізнес за безцінь. По суті міжнародні банківські групи зробили на Московії заручниками, і проти них запустили схему рейдерства.

2. Навіть якщо угода і відбувається, то за певних обставин кошти від продажу активів потрапляють на спеціалізований рахунок (для продажу цінних паперів, їх називають рахунками типу С). Кошти на цих рахунках заморожені, поки західні депозитарії (Euroclear та інші) не розблокують рахунки росіян. Виходить, що забрати гроші з Московії, продавши банк, – проблематично.

3. Центральний банк Московії разом з Держдумою впроваджує досить жорстке регулювання. І ті ж кредитні пільги для могілізованих росіян, які беруть участь у війні в Україні, прийняті на рівні закону. Тому банки не можуть відмовитись від виконання російських законів, інакше втратять ліцензію. Де-юре всі доньки міжнародних банків на Московії є російськими банками з іноземним капіталом. Їх працівники (і часто керівники) є громадянами рф, і знаходяться під тиском російських спецслужб. Єдина для них можливість не виконувати російські закони – залишити московію.

будівля нацбанку

Всі три пункти стосуються абсолютної більшості іноземних банків з недружніх до Московії країн, крім Raiffeisen Bank International, російсько донька якого залишається іноземним банком номер один на московії за розміром депозитів і наважилась навіть відкривати карти платіжної системи Мир, які вже знайшли у полонених росіян в Україні. Тож до Raiffeisen Bank International дійсно є питання, і хоча група шукає можливості виходу з московії через обмін дочірніми банками із Сбербанком, політичної волі російської частини бізнесу Raiffeisen особисто я не відчуваю.

Втім, саме через вище названі три причини абсолютна більшість з іноземних банків на Московії, оголосивши про свій вихід, здійснює його в обхід жорстких обмежень і без черги на дозвіл з Кремля. По факту вони розпродають свої активи на російському ринку. Продають все: цінні папери, портфелі кредитів фізичним особам, кредити великим позичальникам і т.д.

Основна бізнес ідея тут полягає в тому, щоб перетворити свої універсальні банки на Московії у "банки одного офісу". І коли їх вартість впаде до мінімуму – можна вже бути і подавати "челобітну царю" про вихід за безцінь. З тих, хто публічно розпочав свою стратегію згортання діяльності на Московії і досяг певних успіхів, можна виділити Citibank. В жовтні 2022 року російська донька американського Citibank оголосила, що продала портфель кредитів фізичним особам російському банку "Уралсиб". Подібні угоди зі зрозумілих причин нечасто анонсуються і більша їх частина не є публічними.

У підсумку склалась непроста ситуація, коли міжнародним банківським групам-заручникам Кремля потрібно дати час на обходження російських драконівських законів, щоб з найменшими збитками вийти з Московії. Якщо ж сильно наполягати, істерити і тупотіти ногами і спонукати міжнародні фінансові групи здавати ліцензії в Московії, то це призведе до виникнення в них значних збитків, що може створити ефект бумерангу по відношенню до України.

Спочатку ці збитки покажуть у звітності, а через деякій час міжнародні банкіри прийдуть до своїх урядів за компенсацією. А оскільки ці банки постраждали від виконання санкцій, які вводила не Україна, а наші західні партнери, то вони будуть мати моральне право на частину активів росіян, заарештованих за межами Московії, в т.ч. – на заарештовані резерви їх Центробанку. В підсумку це істотно зменшить частку заарештованих активів, на яку зможе претендувати Україна, що зовсім не в наших національних інтересах.

Саме тому дії НБУ від січня 2023 року та звернення НБУ згодом з подібними ініціативами до ЄЦБ є зовсім непродуманими діями, які порушують монополію Офісу Президента та МЗС на публічні заяви щодо зовнішньої політики. Взагалі, за цей епізод з нагнітанням ситуації соромно і за НБУ, і за його керівника, які показали свій непрофесіоналізм та незнання реального стану справ у банківській системі Московії і на свій власний розсуд почали займатись питаннями, які за законом "Про НБУ" взагалі не відноситься до сфери їх повноважень.

На майбутнє, перш ніж робити такі речі потрібно проводити консультації як мінімум з МЗС та Службою зовнішньої розвідки. В НБУ мають добре запам’ятати, що на економічному фронті важливо не тільки нанести шкоду країні-агресору, але і зробити це, якщо не з прибутком, то без збитків для України. А поки що відомство, яке очолює А. Пишний, демонструє стратегію як зі старого анекдоту: "на зло тещі відріжу собі руку, щоб в тещі був однорукий зять". Тобто зло ворогу зроблять, але самі залишаться без коштів (руки).

Сенс без сенсу:

За моїми оцінками, черговою санкційною помилкою НБУ стала його офіційна позиція по відношенню до Сенс Банку (раніше Альфа-банк). 17 березня 2023 року НБУ зробив пафосну заяву, що він не бачить в українському законодавстві ніяких можливостей для продажу підсанкційними панами М. Фрідманом і П. Авеном їх часток в Українському Сенс Банку. Як висновок, НБУ в своєму релізі зазначив, що: "Можливість націоналізації будь-якого системно важливого банку розглядатиметься Кабінетом Міністрів України на підставі та у спосіб, визначений законом". І знову ми маємо справу з непрофесійністю і політичним PR. Такий висновок я зробив з наступних причин:

1. Сенс Банк належить не безпосередньо М. Фрідману і П. Авену, а ABH Holdings SA. Ця компанія не є під санкціями. Більше того, вона має доволі складну структуру власників, а в якості міноритарних акціонерів – італійську UniCredit (9,9%) та The Mark Foundation for Cancer Research (3,87%),, а у разі введення санкцій будуть зачеплені права мінорітарних акціонерів, серед яких UniCredit одни з найбільших банківських холдингів Італії.

2. Натяк НБУ на розгляд націоналізації Сенс Банку на Кабміні взагалі виглядає непрофесійно. Навіщо це робити? Щоб що? Щоб в підсумку отримати неплатоспроможний банк, який принесе збитки державі? А якщо Кабмін прийме рішення не націоналізувати банк, а відправити його у ФГВФО, який буде виплачувати вклади не до 200 000 грн а всі 100%? До того ж в нас вже достатньо державних банків.

При чому мова йде не просто про державні банки і їх велику частку у системі, а про те, що як раз зараз Правління Укргазбанку судять за схеми з виводом коштів з банку, а по Ощадбанку ще незавершені карні справи по виведенню коштів з банку за часів, коли там головою був Андрій Пишний.

То що ж робить НБУ – навмисне провокує націоналізацію Сенс Банку і блокує вихід на ринок польського інвестора? В результаті ми отримаємо "Укргазбанк 2" з потенційно корумпованим менеджментом. Це дуже сумнівна ініціатива, особливо якщо врахувати, що при націоналізації Мінфіну ще буде потрібно вкласти кілька мільярдів гривень в капітал банку, які краще було б відправити на фінансування армії. Та і взагалі теза про Кабмін виглядає як спроба переадресації відповідальності за події в фінансовому секторі з НБУ на Кабмін.

3. Хто взагалі повідомив НБУ, що М. Фрідман та П. Авен будуть продавати свої частки в Сенс Банку? Вони як раз можуть і не робити нічого. Просто польський інвестор може викупити нову емісію акцій і цим зменшити частку ABH Holdings SA до міноритарної. В такому випадку підсканційним особам не потрібен дозвіл як такий, оскільки вони ніяких операцій не проводять.

І ось в такому випадку Україна отримує банк з підтримкою від польського акціонера, що забезпечить його ліквідність для збільшення кредитування України, а Фрідман та Авен втратять свій контроль над банком в Україні, як того хочуть в РНБО. Тобто Україна отримає польські інвестиції, а Фрідман втратить контроль над банком, думаю це справедливе і доречне рішення.

Я не знайомий з деталями угоди по Сенс Банку, але якщо вона піде саме по цьому третьому сценарію, то саме на Кабміні будуть вирішувати або шукати гроші на підтримку націоналізованого банку, або знімати своє ж обмеження на угоди купівлю бізнесів через збільшення часток непідсанкційних осіб. Тож тут рішення за Кабміном.

І нарешті, взагалі пожирання російських банків (та страховиків) в Україні є, м’яко кажучи, нераціональним. Зараз варіанти в них два: або до моргу (ФГВФО), або в держвласність. Тут я б рекомендував підглянути на стратегію США. Після іпотечної кризи 2008 року всі банки, які були там націоналізовані, знову стали приватними або були приєднані до інших приватних банків.

Державний банк в Україні – це потенційна дірка для бюджету та ризики збільшення корупційного потенціалу. Тому банківський регулятор має бути більше зацікавленою в тому, щоб у нас зростала присутність європейських, американських і навіть японських фінустанов. Банки з іноземним капіталом в Україні себе показали непогано. За 30 років ми мали нуль дефолтів таких банків (крім банків з СНД). Такі банки наповнюють ліквідністю (а у разі потреби – і капіталом), вони розширюють торгівлю і доступ наших підприємців до ресурсів в євро та доларах США на прийнятних умовах.

Тому замість банківських трупів у ФГВФО або корумпованих по самі вуха держбанків нам краще мати більше сильних "доньок" іноземних банків.

Питання тільки в тому: як поєднати ці дві ініціативи: небажання давати росіянам продавати свої банки в Україні і бажання бачити більше сильних європейських гравців на українському ринку?

Відповідь на це питання є. Ми можемо застосовувати до російських акціонерів українських фінансових установ механізм дозволу на вихід з українського ринку дає або Президент України або РНБО, а от кошти від продажу активу в Україні зараховуються на спецрахунок (наприклад) в тому ж Укрексімбанку, де вони зберігаються до зняття санкцій (читай – з високою ймовірністю вічно).

Плюсів у такого рішення багато:

  • По-перше, валютою забезпечуються державні банки.
  • По-друге, скоріш за все це буде супер-довгостроковий і супер-дешевий ресурс.
  • По-третє, у держави Україна залишатимуться всі важелі впливу на підсанкційних осіб і в них буде залишатись мотив вести себе так, щоб добитись зняття санкцій в Україні.

А мистецтво санкцій як раз в тому і полягає, щоб нав’язувати свою волю підсанкційним особам.

Шкода тільки в тому, що для переходу на нову санкційну модель в нас майже не залишилось вже банків з російським капіталом. Втім, її все ще можна пристосувати до нефінансового сектору, який також потребує європейських інвестицій.

Висновки

1. Насправді, найбільша санкційна битва ще попереду. Ефект від санкцій буде залежати від успіху Price Cap та інших обмежень на російську нафту та газ. Як казав покійний сенатор Джон Маккейн: "росія – це бензоколонка". Так воно залишається і сьогодні. У 2022 році Московії вдалось локалізувати ефект від санкцій за рахунок високих цін на нафту і завдяки тому, що союзники з травня по грудень вводили Price Cap.

Отримані наддоходи Кремль спрямовував на субсидії іншим галузям, і тому тримав 30-40% неенергетичного сектору економіки на плаву. У 2023 році це свято життя закінчилось, про що нам сигналізують перші невдалі для російського бюджету два місяці.

Але путін не спить, він зараз активно переводить економічну активність в бік Азії. Азія сьогодні не здатна поглинути весь той експорт, який йшов на ЄС: ні фінансово, ні через проблему з транспортною інфраструктурою. Черги на східній залізниці РЖД в бік КНР досягають по очікуванню вже 30-40 днів. Але московія активно працює над тим, щоб збільшити транспортний коридор з КНР, тому союзникам і Україні варто поквапитись з санкційним тиском.

2. Мистецтво війни на економічному фронті полягає в тому, щоб не просто нанести шкоду країні-агресору, але й зробити це так, щоб не було збитків для України, а бажано – щоб ще і була вигода. Як експерт з фінансів та банків мушу визнати, що НБУ поки що не опанував мистецтво санкцій, і веде себе як слон в посудній лавці, намагаючись втручатись в ситуацію без глибокого знання того, що відбувається в банківській системі Московії.

Санкційні рухи НБУ на внутрішньому ринку також важко назвати вдалими. Національне санкційне законодавство у фінансовому секторі виявилось топорним і погано пристосованим для того, щоб замість російських фінансових установ сюди приходили інституції з ЄС та інших дружніх для України країн. Україна не потребує корумпованих держбанків, Україна потребує притоку приватних інвестицій, кредитів і нових гравців з ЄС, США, Канади, Японії та інших дружніх країн.

3. Замість істерії навколо міжнародних банківських груп, НБУ краще б зайнявся роз’яснювальною роботою з західними колегами. Raiffeisen International та любителям російських доларів з лондонського Сіті варто більше розповідати про злочини, які тут творить Московія. Практика показує, що, як правило, після знайомства з перебігом подій і їх результатами попит на російськи долари та євро зменшується.

І таких прогалин в санкційній політиці – дуже багато, наприклад, не висвітлюється роль Центробанку росії у війні в Україні, або роль банківської системи московіїї у фінансуванні їх ВПК. Проблема тільки в тому, що вся ця кропітка робота, спрямована на розширення санкційного тиску, на 90% відбувається не публічно і отримати з неї політичний PR неможливо, а тому вона керівнику НБУ не цікава.

За матеріалами порталу Мінфін.

Нагадаємо, 21 березня у мережі поширили фотографію, на якій можна побачити чоловіка, схожого на голову Національного банку Андрія Пишного, біля самої будівлі Нацбанку. Примітним є той факт, що цей чоловік стоїть поруч з автомобілем Rolls Royce Ghost 2022 року, ціна якого на українському авторинку починається від 500 тисяч доларів.

Ще більше гарячих та ексклюзивних новин – у нашому телеграм-каналі та Facebook!

Інші новини