Україна-Туреччина: особливості розвитку економічних відносин
Турецька Республіка сьогодні – один з фактичних регіональних лідерів як в економіці, так і в політиці, вважає доктор економічних наук, голова правління Центру розвитку ринкової економіки CMD-Ukraine Ігор Гужва.
"Порівняння Туреччини з Україною – цікавий кейс. Наприклад, візьмемо отримання Україною незалежності – 1991 рік. На той момент Україна й Туреччина мали практично однакову кількість населення, до 55 млн. Але на сьогодні в Туреччині цей показник майже подвоєний – 85 млн. Те саме відбувається й з валовим внутрішнім продуктом, вони його динамічного нарощували, і нині їхній ВВП майже вдесятеро перевищує український", – зазначає експерт.
Пан Ігор наголошує: Туреччина є членом OECD, має низку двосторонніх торгівельних угод у рамках провідних міжнародних організацій. Одна з них – з ЄС, про митний союз.
Українсько-турецькі відносини так само мають тривалу історію і досить динамічний розвиток. Перевага у цих стосунках постійно переходила від однієї сторони до іншої.
"Коли Україна мала інерційний розвиток економіки після отримання незалежності, вона була лідером у цих двосторонніх відносинах. Наш експорт традиційно перевищував імпорт, за виключенням останнього року. Ініціатива іноді переходила й до Турецької Республіки, це було пов’язано з нарощуванням її економічного, зокрема промислового потенціалу", – коментує пан Гужва.
Протягом тривалого періоду часу Туреччина була чи не найбільших торговим партнером України. Пік обсягів взаємної торгівлі можна вважати 2007-2008 роки, коли вони сягали майже 7 млрд доларів щорічно. З 2012 року Київ та Анкара мають статус стратегічних партнерів. Ключовою метою стратегічного партнерства обидві країни називали збільшення обсягів двосторонньої торгівлі до 20 млрд доларів на рік.
Україна переважно експортує до Туреччини сировину й продукти обробки (найбільше – вироби з чорних металів та сільгоспсировина). В імпорті – протилежна ситуація: тут переважає готова продукція (текстиль, машинобудування тощо).
Нині обсяги двосторонньої торгівлі між країнами дещо скоротилися – за даними експерта, цей процес відбувався паралельно скороченню обсягів переробної промисловості й купівельної спроможності України. "Планку" стратегічного партнерства понизили: з 20 до 10 млрд доларів на рік. Однак якщо не змінювати структуру торгівлі, досягти цього показника буде майже неможливо, – вважає експерт. Принаймні Україна не зможе збільшити власний експорт.
Наразі у порівнянні з піковими значеннями 2007-2008 років обсяг двосторонньої торгівлі скоротився вдвічі, а минулого року вперше за історію відносин сальдо зовнішньої торгівлі з Туреччиною стало для України від’ємним.
Угода про ЗВТ: історія питання
На цьому тлі можлива зона вільної торгівлі "Україна-Туреччина" є предметом активних дискусій вже близько 10 років, що є абсолютним рекордом для таких переговорів (домовленість про їхній старт датована 2010 роком, хоча формальний запуск переговорів відбувся 2011-го).
Перемовини активно тривають протягом кількох останніх років. Так голова Турецької Республіки Ердоган ще у листопаді 2018 анонсував підписання угоди про ЗВТ між країнами до кінця року, проте цього не сталося. У серпні 2019 року турецький президент закликав фіналізувати процес укладання документа.
За словами Посла України в Туреччині Андрія Сибіги, вже у лютому 2020 року угода про зону вільної торгівлі між Україною та Туреччиною була готова на 95%. А очільник МЗС України Дмитро Кулеба влітку припускав, що угоду про ЗВТ підпишуть 2020 року.
У серпні у Мінекономрозвитку повідомили, що за перше півріччя 2020 року товарообіг між країнами сягнув 2,27 млрд доларів, що на 1,7% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Серед основних напрямків розвитку двостороннього співробітництва у відомстві назвали IT, інновації, промисловість, енергетику та енергоефективність, логістику, транспортну інфраструктуру, туризм тощо.
1 вересня 2020 року Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України заявило про перезавантаження переговорів із Туреччиною щодо угоди про зону вільної торгівлі. Однак до кінця минулого року процес так і не був фіналізований.
В інтерв'ю виданню "День", опублікованому 28 грудня міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба повідомив, що перемовини про підписання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Туреччиною все ще тривають, зокрема у форматі так званої "квадриги" – одночасних зустрічей міністрів закордонних справ і міністрів оборони обох країн, і натякнув на певні труднощі.
"Сидять переговірники, розмовляють один з одним. Там переговори вперлися в найскладніший елемент, найскладніші та найчутливіші позиції для обох країн, вони просто мають сісти і домовитися. Я скажу так: чим кращою буде атмосфера в українсько-турецьких відносинах і на всіх інших напрямах, тим простіше буде остаточно домовитися про ЗВТ. І тому те саме засідання "квадриги" – це теж опосередкований внесок в успіх на переговорах щодо ЗВТ", – зауважив Кулеба.
Туреччина атакує український цементний ринок
Однією з найскладніших та найчутливіших для України позицій, про які говорив міністр, безумовно, залишається ситуація на вітчизняному цементному ринку, який опинився під загрозою поглинання з боку потужного південного сусіда.
Сьогодні вітчизняна цементна галузь забезпечує щонайменше 5 тисяч робочих місць у виробництві та ще 15 тисяч – у суміжних сферах, щороку поповнює державну скарбницю мільярдними податковими надходженнями та є "точкою входу" до України близько 2 млрд євро прямих інвестицій.
Український ринок цементу досить активний та інтернаціональний. Ключовими гравцями на ринку є вітчизяне ПрАТ "Івано-Франківськцемент", ірландська компанія CRH Україна, яка володіє всередині країни 3 заводами, міжнародна компанія "Дікергофцемент", у власності якої є 2 заводи, та "Кривий Ріг цемент", який також має 2 заводи.
Перспективи зростання споживчого ринку сприяли приходу інвестора ще на два українські заводи – в Балаклеї та Кременчуці, де тривають роботи з підготовки до запуску ще двох печей з випалу клінкеру. Український цемент вільно конкурує на європейському рівні, що свідчить про достатній рівень якості національного продукту.
Проте, якщо українська влада вчасно не відреагує й не вдасться до захисних заходів, висока якість навряд чи врятує вітчизняну цементну галузь від експансії з боку амбітного південного сусіда. Адже турецькі виробники банально у 10 разів потужніші (142 млн тонн цементу на рік проти 13,8 млн тонн в Україні) та мають з боку власного уряду всебічну й цілковиту підтримку, зокрема фінансову.
Спад внутрішньої будівельної галузі в Туреччині, військовий конфлікт у Сирії та наслідки пандемії коронавірусу також спонукали низку турецьких компаній переорієнтуватись у бік експорту. Тим більше, що у випадку з Україною, на руку туркам грає наявність спільного морського кордону та зручна логістика чорноморських портів.
Експерти попереджають: у випадку продовження існуючої динаміки імпорту (у 2019 році з Туреччини було ввезено 195,7 тисяч тонн цементу, а у 2020-му – вже майже 1 млн тонн) Україна стрімко перетвориться з країни-виробника на "сировинний додаток". Першими ластівками цих невтішних процесів стали вихід з українського ринку Heidelberg Cement у 2019 році та зупинення однієї з печей цементного заводу в Ольшанці наприкінці минулого року.
Зауважимо, не лише Україна звинувачує Туреччину у демпінгу. В 2019 році Ізраїль застосував антидемпінгові мита на турецький портландцемент.
Яка ситуація в інших галузях?
Своєю чергою, цементна галузь – не єдина в Україні, для якої угода про ЗВТ з Туреччиною без обмежень може стати фатальною. Під загрозою опинились також вітчизняні молокозаводи, виробники взуття та легка промисловість, зокрема текстильна.
Так, Асоціація "Укрлегпром", що системно представляє та відстоює інтереси вітчизняних виробників легкої промисловості, за результатами участі у нараді Мінекономіки 23 вересня 2020 щодо перезавантаження переговорного процесу з укладення угоди про ЗВТ з Туреччиною відкрито висловила міністерству галузеву позицію бізнесу.
"Українські виробники стурбовані загрозою знищення через можливе зняття обмежень (обнуління мит) на імпорт в Україну турецьких готових текстильних виробів, одягу, взуття у зв’язку з процесом укладення Угоди про ЗВТ з Турецькою Республікою. Адже, згідно зі здійсненим Асоціацією дослідженням зовнішньої торгівлі товарами легкої промисловості між країнами за 2010-2019 роки, галузеве сальдо торгівлі між Україною та Туреччиною гіпертрофовано і перманентно від’ємне. За 10 років турецький експорт перевищив відповідний український – у 53 рази", – йдеться у листі Асоціації.
Зауважимо, за останні кілька десятиліть років турецький легпром пройшов шлях від сировинної галузі переробки до одного зі світових лідерів з постачання модного одягу, взуття й текстилю. Нині, завдяки протекціоністській політиці уряду й державній підтримці, текстильні вироби складають майже п’яту частину у структурі експорту Туреччини, а за постачанням одягу країна посідає третю сходинку в Європі та шосту – в світі.
Натомість, поки турецька індустрія має значні податкові пільги й держдотації, що дозволяє їй виходити на флагманські позиції у світі, українські підприємства легкої промисловості працюють без жодних преференцій у створенні нових виробничих потужностей, впровадженні інновацій, доступі до дешевих кредитних ресурсів тощо.
Ситуація "один в один" схожа на ту, що склалась і в цементній галузі: підприємці наголошують на важливості прийняття узгодженої, вигідної для України позиції у сфері зовнішньої торгівлі з Туреччиною задля захисту вітчизняного виробництва.
Аби досягти оптимального балансу двосторонніх інтересів, виробники пропонують узгоджено обнулити імпортні пільгові мита на численні сировинні та інші підкатегорії (за умови паритетності з боку Туреччини), виключити з угоди про ЗВТ окремі види готової продукції та підтримати створення в Україні спільних підприємств.
Як захистити національних виробників?
Голова Ради Федерації роботодавців України Дмитро Олійник впевнений: усі галузі економіки України мають об’єднати зусилля. Адже на рівні кожного підприємства та галузі є розуміння ризиків. Спільну позицію бізнесу з конкретними розрахунками слід концентровано донести до Президента, Прем’єр-міністра та Кабміну.
Україна може захистити свій ринок цементу від недобросовісної конкуренції шляхом проведення антидемпінгового розслідування, в якому можуть узяти участь українські та турецькі виробники. Якщо факт демпінгу та загрози підтвердяться, то Україна за результатами розслідування зможе застосувати антидемпінгові мита або прийняти цінові зобов’язання від іноземних виробників.
Подібні прецеденти вже мали місце: у травні 2019 року національним виробникам цементу вдалося домогтися застосування антидемпінгових мит щодо імпорту цементної продукції з Молдови, Білорусі та Росії у розмірі від 57,03% до 114,95%.
Нагадаємо, у вересні цього року Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) розпочала антидемпінгове розслідування щодо імпорту цементу з Туреччини. Наразі це – чи не єдиний шанс для української економіки все ж відстояти власні інтереси у надскладних умовах коронакризи та недоброчесної конкуренції з боку більш потужних світових гравців.
