Спорт поза політикою - ця теза лежить в основі олімпійської хартії, ідеологом якої був француз, барон П'єр Кубертен ще наприкінці 19 століття. Однак чи може в сучасному світі зі стрімким розвитком інформаційного простору спортсмен лишитися непричетним? Чому об'єктивно цю тезу можна вважати лицемірною, враховуючи десятки бойкотів олімпійських ігор саме на політичному підґрунті? І як одне фото з Олімпіади розкололо наше суспільство - читайте в новому блозі з рубрики ХЗ (ХтоЗна).
Бронзова медалістка цьогорічних ігор Ярослава Магучіх сфотографувалась із золотою призеркою, росіянкою Марією Ласицкене. Обидві дівчини тримають прапори - Ярослава український, Марія - стяг Російського олімпійського комітету. Після чого спортсменки обійнялись. Фото вмить стало вірусним і облетіло соцмережі. Під ним користувачі залишали ядучі коментарі: і про те, що чемпіонка - манкрут, і про те, що цього разу сила не подружилась із розумом і про те, що це результат політики “какая разница”.
Однак на захист дівчини стали її колеги по спортивному цеху, зокрема депутат і золотий медаліст цієї Олімпіади Жан Беленюк заявив: "Спортсмени - особливі люди! Інколи, вони пізнають реалії життя трохи пізніше! Постійне перебування на зборах, всі проблеми і питання вирішує тренер, від тебе чекають лише високий результат, а що там коїться за вікном… в тебе нема ні часу, ні сил сконцентрувати увагу і розібратися! Тож, Я особисто розумію дівчину, яка в стані шаленої ейфорії обіймається з усіма навколо!"
Не відстав від Беленюка і інший олімпієць Станіслав Горуна: каже, що в Олімпіаді немає політики і радить залишити її державним діячам і не вплітати в усе підряд. Захищає медалістку і мер її рідного міста Дніпро Борис Філатов: "Ти виграєш олімпійську медаль. - пише він, - Тебе переповнюють неймовірні емоції. Тебе – 19-річну дівчину, зовсім дитину, юну, безглузду, таку, що зовсім не бачить ніякого життя за нескінченними виснажливими тренуваннями. Ти робиш фотографію. Може навіть не розуміючи в той момент своєї маленької, але такої непростимої помилки"
Попри розмаїття думок щодо україно-російських обіймів
Так, дівчині 19 років, цілком можливо, що її вчинок був ситуативним, емоційним, а не показовим. Однак Ярослава є молодшим сержантом Збройних сил України - а Марія, за інформацією ЗМІ, - капітаном збройних сил РФ. До того ж вона була довіреною особою Володимира Путіна на виборах Президента Росії 2018 року. То хто там поза політикою? Зважаючи на слова Беленюка про те, що у спортсмена немає часу пізнати ситуацію за вікном під час зборів - гаразд. Але ж не могла Ярослава всі сім років війни бути ізольованою і на зборах?
Просуваючи тезу про спорт поза політикою багато спортсменів однак робили чимало політичних заяв: так, наприклад, боксер Олександр Усик заявив, що не вбачає різниці між народами України та Росії, мовляв, всі ми слов'яни.
Інший боксер Василь Ломаченко зізнавався, що у нього є багато друзів, родичів і суперників в Росії. "Я не можу просто перестати з ними спілкуватися, бо мені сказали, що це країна, яка воює з моєю країною. Це не вкладається у моїй голові. По суті ми є одним народом. Я з дитинства, коли ріс, для мене не було поняття Росія, Україна, Білорусь, що це інші люди, що це інша країна, що це кордони якісь. Я весь час думав, що ми - єдиний народ, що православні християни всі. Ми живемо всі на одній землі”.
І обидві заяви є доволі політичними. Вони також свого часу збурили українських фанатів обох спортсменів. То чому теза про позаполітичний спорт вже давно застаріла?
Перш за все, через державні символи - спортсмени виступають перед публікою, а змагання транслюються по телебаченню і в інтернеті. Вони сходять на п'єдестали під гімни своїх країн, огорнуті в національні стяги. В 2017 році білоруська легкоатлетка Віолетта Скворцова - вона, до речі, тоді завоювала золото на єврозмаганнях - під час нагородження залишила п'єдестал і демонстративно відійшла вбік. І все через те, що організатори ввімкнули гімн не її країни. Їй, зауважу, також було на той час 19 років.
Можна також пригадати і фігуристку Аделію Петросян. Їй взагалі 13. Вона ще школярка. Живе в Росії, однак має вірменське походження. Ось як реагує дівчинка на події в Карабаху: “Нещодавно Вірменія програла війну Азербайджану і віддала Арцах (Нагірний Карабах). Він перейшов до Азербайджану. Мені дуже важливо, коли я катаю програму підбадьорити мій народ, кров якого тече в моїх жилах, і щоб Арцах повернули до Вірменії”.
Тож історія Ярослави точно не про вік. Вона про національну свідомість. А також про відповідальність. Пам'ятаєте фото, які облетіли в 2014 році весь український медіапростір. На них наша співвітчизниця Ірина Довгаль в окупованому Донецьку, привязана до стовпа і загорнута в український прапор. Її катують, б'ють, в неї плюють поплічники бойовиків. За українську позицію. За український стяг. Той самий, під яким змагалась Ярослава і тримаючи який у руках обіймалась з капітаном збройних сил Російської Федерації Марією Ласицкене.
Якщо ж повернутись до думки про позаполітичність спорту - згадаймо історію протестів на олімпійських змаганнях. Бойкот Олімпіади в СРСР 1980-го, наприклад - ці ігри, напевно, пам'ятають всі. Адже тоді участь у них не взяли спортсмени з 65 держав, серед яких були США, Канада, Японія тощо. Відмовились саме через політичні міркування. І таких історій насправді дуже багато, навіть не хочеться витрачати на це час. Ну і про цинічність цієї тези - не можна казати про те, що спорт поза політикою, а потім використовувати його з політичною метою.
Так, на приклад, на хокеї піариться самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко. А ось його російський колега Путін пішов ще далі - він і хокеїст. і дзюдоїст, і плавець. Наш Зеленський також полюбляє публікувати фото зі спортзалу. Ще один потужний спортсмен. Тобто спорт і політика дуже давно і тісно переплелись, учасники процесу мають обопільну вигоду, тож вся ця балаканина про позаполітичність чистої води відмазка.
Попри слова Беленюка, спортсмени живуть не на окремій планеті. Вони мають акаунти в соцмережах, лайкають або дизлайкають ті чи інші дописи. І інколи ці дописи мають політичний характер.Таким чином вони виносять свою точку зору в публічну площину. Тому ця світлина з Токіо, навіть якщо було зроблена в емоційний момент цілковито аполітичною Ярославою, все ж має політичний підтекст - перш за все через вельми промовисту картинку, яку створила для російських пропагандистів.
